Нещодавно промисловці, підприємці та роботодавці краю збиралися на своєрідну звітно-виборну конференцію. Відтак ділова еліта області одноголосно знову довірила керувати Союзом промисловців та підприємців, Організацією роботодавців та Об’єднанням організацій роботодавців Івану Дунцю, генеральному директору ТДВ «Завод АДВІС». Посада — відповідальна. Що вдається, а що ні? Як реагують на виклики часу? Хто і що заважає економічному розвитку держави, зокрема, і нашого регіону? — Про це та інше мали розмову з переобраним і на наступні п’ять років головою ХСПП, ОРХО та ООРХО.
— Іване Івановичу, ви стояли біля витоків цих громадських рухів на початку дев’яностих, незмінно очолюєте їх вже стільки літ. І діяльність промисловців та роботодавців за вашого керівництва на Хмельниччині досить активна, про що говорять колеги навіть з інших регіонів. Та й, вочевидь, затребувана, якщо на кожному засіданні (а відбуваються вони регулярно) лави організацій поповнюються…
— І нині вже об’єднують майже 90 провідних трудових колективів Хмельниччини. Це, мабуть, тому, що ми правильно визначили свою місію — згуртовувати людей праці навколо спільних інтересів, координувати їхні дії та зусилля, обговорювати насущні проблеми та разом знаходити шляхи їх розв’язання. Щоразу, збираючись на якомусь з передових підприємств (не важливо, до якої галузі чи сфери воно належить, адже у світовому економічному прогресі все взаємозв’язано), ми отримуємо унікальну нагоду побачити, як тут, у нас на Хмельниччині, з’являються нові виробництва, впроваджують найсучасніші технології, освоюють мільйонні інвестиції — отож і перейняти цей неоціненний досвід. Директори налагоджують контакти, співпрацю, кооперують роботу своїх заводів.
Звісно ми, будучи у вирі цих процесів, знаючи, з чим повсякдень доводиться стикатися нашим виробничникам, крупному бізнесу, середнім та дрібним підприємцям, можемо проаналізувати реальну економічну ситуацію. Після чого спільно напрацьовуємо конструктивні рішення з тих чи інших питань. І вже від імені усіх членів наших організацій звертаємося до відповідних законодавчих чи виконавчих органів. До речі, їхніх представників, керівництво області, начальників департаментів, підрозділів державних структур постійно запрошуємо на свої зібрання. Звітуємо перед спілчанами про зроблене. І таким чином намагаємося рухатися вперед.
Від себе, як автора, додам, що усе це зрештою призводить до позитивних результатів. Про що і я, і мої колеги детально розповідаємо у своїх публікаціях, відвідуючи такі заходи. Скажу лише, що й на останньому засіданні, де на порядок денний було винесено лише організаційні питання, багато часу відвели дискусії з інших злободенних проблем. Іван Дунець, до прикладу, у своєму виступі зосередив увагу, що змінився Кабінет Міністрів, можливо, він принесе нове в економічну, промислову політику. ХСПП звернувся до голови уряду В. Гройсмана з першочерговими пропозиціями щодо підтримки конкурентноздатності вітчизняного виробництва. Семен Дарчук, почесний президент ПАТ «Подільський цемент», підтриманий кам’янецькими колегами, висловив серйозне занепокоєння зношеністю тепловозів, товарних вагонів Укрзалізниці. «Схоже, завтра нас змусять не лише ремонтувати, а купувати нові вагони, бо просто не матимемо у чому відвантажувати з заводів продукцію», — обурився він. Іван Праворський, член правління ХСПП, нагадав, що необхідно сформувати каталог усіх товарів та послуг, які виробляються на Хмельниччині. Генеральний директор ТОВ «Тін Імпекс» Аліна Скоморохова вкотре наголосила, що, власне, тільки ті, хто працює прозоро, хто чесно сплачує податки і наповнює казну, і є справжніми патріотами держави. Євгенія Косковецька, голова правління ПАТ «Укрелектроапарат», запропонувала створити на базі громадських організацій політичну партію, яка б і відстоювала інтереси вітчизняного виробника.
— Бо що ж робити, коли голос навіть такої об’єднаної, потужної економічної сили не хочуть чути? — ставлю риторичне запитання.
— Були часи, — продовжує мій співрозмовник, — коли на засіданнях УСПП завжди були присутні найвищі посадові особи, на рівні міністрів — щонайнижче. І все, що озвучувалося там, вони записували, а потім з’являлися необхідні законодавчі чи виконавчі рішення. А нині схоже на те, що проблеми промисловців та інших роботодавців не обходять нікого, окрім них самих. Лише один найсвіжіший приклад. Нещодавно у Києві відбувся представницький економічний форум, на який з’їхалася чи не вся промислова та ділова еліта України, були й закордонні гості. Та, на жаль, ніхто з уряду чи, навіть, профільних міністерств не відвідав цей захід.
Натомість у Верховній Раді, яка повинна бодай половину свого часу працювати над економічними законами, аби вивести країну з тієї глибокої прірви, в який вона опинилася (нині на одного українця припадає 2000 доларів ВВП в рік, на поляка — 13000, на громадянина Німеччини — майже 40000. Більш промовистого факту нашого зубожіння годі шукати), знову і знову спостерігаємо політичні бої.
— До речі, раніше народних обранців можна було зустріти і на розширених засідання ваших організацій. Вони не оминали нагоду поспілкуватися з керівниками великих колективів, потужних підприємств – тими, хто, власне, й творить економічну міць регіону, що делегував їх у владу.
— Думаю, що попри деякі труднощі, нам усе ж вдасться відродити цю добру традицію. І депутати Верховної Ради від Хмельниччини стануть захисниками інтересів працюючих у реальному секторі економіки нашого краю. Бо це ж у віданні парламентарів — прийняття украй важливих законів з підтримки вітчизняного виробника, розвитку бізнесу, створення справді привабливих умов для інвесторів і загалом — формування економічної стратегії держави.
— Зрозуміло, що для детальнішого викладу цієї стратегії забракне, певно, і цілого номера нашої газети. Тому визначте лише нагальні завдання, без вирішення яких нашим промисловцям, українській економіці не зрушити з місця.
— Дбаючи навіть не про розвиток, а хоча б про збереження існуючих робочих місць, не можна збільшувати підприємствам ту ж плату за землю. Вартість електроенергії для промисловості знову підняли з 1 липня на 8,5 відсотка – це ще один удар замість підтримки. Спеціальною урядовою директивою треба заборонити будь-які перевірки діючих підприємств, якщо вони можуть призвести до їх зупинки. Для експортерів, котрі заробляють для країни валюту, взагалі слід розробити усілякі заохочення (в Туреччині, до прикладу, якщо ти відправляєш 80 відсотків своєї продукції на експорт, то звільняєшся від сплати податків на прибуток та на зарплату працівників). Зрештою, раз і назавжди вирішити питання з відшкодуванням таким виробникам податку на додану вартість, бо останнім часом знову маємо з цим проблеми.
Створити в державі банк, що обслуговуватиме реконструкцію, модернізацію підприємств, впровадження новітніх технологій та втримання конкурентноздатності. Адже ті відсотки, під які фінансові установи позичають кошти нині – смертельні для бізнесу.
І промислове обладнання, що ввозиться для переоснащення підприємств і яке не виготовляється в Україні, як і сировину та комплектуючі для власного виробництва, необхідно звільнити від сплати ПДВ та зборів при розмитненні.
Зняти з нині діючих підприємств зашморг зі сплати пільгових пенсій працівникам, які працювали у шкідливих умовах на колишніх заводах. Бо це знову ж додаткове непосильне навантаження на наших виробників.
Безумовно, сьогодні необхідно всім нам багато працювати, щоб максимально швидко реагувати на зміни, які відбуваються у соціально-економічному житті та в законодавчому полі, здійснювати прогнозовану податкову та фінансову політику, мати ефективну державну програму соціально-економічного розвитку. Від цього залежить подальший розвиток і нашої області, і всієї України, її інвестиційний клімат, модернізація вітчизняної економіки, зрештою, добробут громадян.
— І названі вами першочергові заходи навіть не потребують додаткових грошей з держави, а навпаки – створюють умови для нових робочих місць, нарощення обсягів виробництва, після чого, зрозуміло, збільшуватимуться надходження до місцевих і Державного бюджетів, Пенсійного фонду. Зростатимуть зарплати, купівельна спроможність людей, що рухатиме економіку. Здавалося б – це прописні істини.
— До того ж нам не потрібно вигадувати «український велосипед». Варто лише перейняти досвід розвинених країн чи найближчих сусідів, приміром, тієї ж Польщі. Пригадуєте, якою була вона ще якихось двадцять років тому? Раджу нашим народним обранцям сісти у комфортабельні автобуси та поїхати поглянути, якою сьогодні стала ця країна. Промчати її автошляхами, завітати на кілька підприємств, поцікавитися у тамтешніх урядовців та державних діячів, завдяки чому їм вдалося «польське диво»? Та тому, що всі зусилля спрямували на економічні реформи. Не на розмови про них, а на інтенсивне впровадження! Модель, в основному, запозичена з Китаю. Якщо коротко – то це створення насамперед в депресивних регіонах спеціальних економічних зон з цілою низкою усіляких податкових преференцій. Після чого в країну «рікою потекли» зовнішні інвестиції, знайшлися і внутрішні. З року в рік створювалося сотні робочих місць для польської молоді, людей працездатного віку. Загалом у діяльність таких СЕЗ було вкладено 23 мільярди доларів, примітно, що понад двадцять відсотків підприємств збудували за кошти поляків. І цей проект виявився таким успішним, що його вирішили продовжити ще на десять років.
— Іване Івановичу, ваше підприємство також має досвід залучення іноземних інвестицій?
— Так. На базі спільного виробництва з німецькою фірмою «Ланд – Технік» на Хмельницькому машинобудівному заводі «АДВІС» ми виготовили і реалізували в Україні понад дві сотні сучасних самохідних кормозбиральних комбайнів «МАРАЛ – 125». При цьому за три роки українська частка в цьому виробництві вже становила 60 відсотків. Скільки ще робочих місць можна було б створити лише у галузі сільгоспмашинобудування. Але, на жаль, тодішній крах аграрного сектора обвалив ринок збуту. І тепер ми все імпортуємо, фінансуючи закордонних виробників техніки, машин, обладнання. Щоправда, зараз ми знову працюємо над проектом інвестиційного розвитку, сподіваємося, що ситуація в Україні сприятиме цьому.
— Або й ще гірше, продовжуючи тему відсутності підтримки вітчизняного виробника, – ввозимо продукцію, аналогами якої завалені склади наших підприємств. Скажімо, хіба один рік йшлося про труднощі з реалізацією на внутрішньому ринку засобів обліку газу та води, що виготовляє наше ДП «Новатор». І трансформатори нового покоління виробництва Хмельницького заводу «Укрелектроапарат», виявляється, не потрібні Україні, хоча ті, що працюють, давно застаріли. А це ж питання енергозбереження та енергетичної безпеки держави!
— Ви називаєте флагманів промисловості області. Саме вони, та практично всі найпотужніші виробники – а це, не забуваймо, бюджетоутворюючі підприємства міст та районів – і є серцевиною, ядром, так би мовити, Союзу промисловців і підприємців, це — гордість нашого краю. І, попри все, вони не панікують. А виживають, і розвиваються, і освоюють нові технології та види продукції, бо очолюють ці колективи досвідчені керівники, успішні менеджери, кожен з яких — особистість. Інколи лише довіра до них з боку іноземних інвесторів дозволяє реалізувати грандіозні проекти. Як приклад – «Подільський цемент».
— Наголосімо ще, Іване Івановичу, що ваші організації об’єднують лише тих, хто працює в легальному секторі економіки.
— Скажу відверто, «тіньова» економіка створила значну частину їхніх проблем. Хіба це нормально, коли на Хмельниччині маємо 366 тисяч офіційно працевлаштованих і 270 тисяч, невідомо де, отже — нелегально оформлених на роботу. От і виходить, що область, відповідно, і держава, недоотримують, практично, ще один бюджет від податків на зарплату та інших відрахувань. При цьому увесь тягар лягає на плечі „прозоро” працюючих бізнесменів та роботодавців.
— Я вам дякую за цю розмову, де ми змогли лише поверхово торкнутися злободенних питань економіки. Але тепер про те, що турбує промисловців та роботодавців краю, що обговорюють вони на своїх зібраннях, про сьогодення провідних підприємств області наша газета писатиме частіше. Адже «Подільські вісті» також вирішили долучитися до цієї прогресивної спільноти. Бо, окрім того, що наш часопис є найпопулярнішим на Хмельниччині, має один з найбільших тиражів серед обласних видань у державі, його можна назвати ще й успішним підприємством. Лише за минулий рік, скажімо, «Подільські вісті» сплатили майже 1 мільйон 800 тисяч гривень різних податків та зборів. І це незважаючи на статус комунального засобу масової інформації (процес реформування тільки почався), який мав би утримуватися з бюджету. Натомість ми навпаки наповнювали і продовжуємо наповнювати казну, виграємо конкуренцію з іншими друкованими ЗМІ, які працюють непрозоро та нечесно, і залишаємося захисником інтересів людей праці та простих подолян.
Gismeteo 
