Розпочнемо з позитивного: індекс промислової продукції за підсумками січня-травня становив на Хмельниччині 101,7 відсотка у порівнянні до відповідного періоду минулого року. Тобто статистика свідчить, що нарешті відбулося зростання на один із хвостиком відсоток. І все — про позитивне, мабуть, можна завершити, бо, згадайте, на скільки відсотків економіка впала за останні роки. Скільки нам доведеться борсатися, аби вийти хоча б на «довоєнний рівень?» Три роки? П’ять? Десять? Бо без промислового зростання, відновлення виробництва, створення нових робочих місць, наповнення бюджетів — державі й усім нам буде непереливки. В економічному ж розрізі, крім необґрунтованого збільшення тарифів, у державі фактично нічого й не робиться.

«ВИЙТИ ІЗ СУТІНКІВ»
Хоча ні, суттєвий крок (який не спрацював) таки зроблено — знижено ставку єдиного соціального внеску майже удвічі — до 22 відсотків. Як зазначила одна з обласних посадовців: «влада зняла перед бізнесом шляпу, а він у неї наплював». Сподівання уряду, що таке зменшення внеску простимулює вихід «із тіні» виявився марним — легалізація провалилася. Чому? Як пояснили підприємці, навіть такий розмір внеску — завеликий для тих, хто звик ховатися від оподаткування. Є простий та надійний шлях виходу, який успішно використовується в деяких країнах — розподілити це навантаження на підприємця та робітника. Причому держава нічого не втратить! Тобто, якби уряд запровадив єдиний соціальний внесок так, що десять відсотків сплачує бізнес, а десять найманий працівник, то легалізація би розпочалася, вважають бізнесмени.
Церква ще тисячоліття тому була розумною — знала, що десять відсотків кожен може віддати без особливої внутрішньої боротьби та жадоби. Звідти й пішла десятина. Так і підприємець готовий віддати десятину, аби спати спокійно. Бізнесмен-вумен зазначила, що готова була б повністю легалізуватися, якби держава пішла цим шляхом: ЄСВ з підприємства десять відсотків і жорсткий контроль з боку держави. Саме так: вона готова на відновлення будь-яких перевірок контролерів. Тоді відбудеться вивід «з тіні» усього українського бізнесу, але за нормальних сприятливих та зрозумілих «правил гри». Бо, крім податкового тиску, є ще безліч зауважень до вітчизняної фіскальної системи, яку ніяк не реформують.
Скажімо, виникають питання до митниці. Чому в нас настільки поширене «сіре» перетинання кордону товарами — за заниженою митною вартістю? Між тим, у цій сфері, вважають бізнесмени, потрібно зробити три прості речі: єдиний митний тариф, а не повна та пільгова ставки — це перше. Друге — дрібнооптові вантажі дозволити ввозити за рахунком-фактурою, а не за контрактом. Третє — ввезення товару за заявленою митною вартістю, контроль за цим має здійснюватися за принципом пост-аудиту. Наразі, розповіли поінформовані джерела, разом з урядом група американських фахівців вивчає роботу вітчизняного кордону. Перші результати очікуються десь за місяць — подивимося, чи порадять вони щось конструктивне, аби подолати «митну проблему».
Якби малому бізнесу довели чесні митні «правила гри», то він би мав змогу розвиватися, а тоді вже варто говорити й про вихід з «тіні» і тотальний контроль. Співрозмовниця зазначила, що нехай би усіх «вивели на світло» навіть із мінімальною зарплатою, але це вже надходження до бюджету. А з часом — і рівень зарплатні почав би зростати: вона б переходила «з конвертів» у легальне поле. Але спочатку справедливе оподаткування, потім — жорсткий контроль.
«ЗАКУПИМО» В’ЄТНАМОК
«У тіні» в нас перебуває не лише й бізнес, а люди. Ви знаєте, що ледь не половина працездатного населення області «не знамо де поділися»? А порахувати це зовсім просто: населення Хмельниччини — майже 1,3 мільйона, дітей — 240 тисяч, пенсіонерів — 410. Отже, працездатне населення становить близько 650 тисяч громадян, а сплачують внески, тобто легально праце- влаштовані — 370 тисяч. Де поділися люди?! Виїхали за кордон? Ледь не кожна друга доросла людина? Що, половина ваших однокласників-друзів — за кордоном? Чи, може, половина ваших колег десь повіялася світами? Абсурд! В Україні ж таких — «необлікованих» — близько восьми мільйонів. Усі на заробітках? Європа «не перетравила» б таку кількість нашого люду. Відсотків десять, нехай навіть двадцять поїхали шукати кращої долі, а всі ж інші тут, якось живуть, заробляють, але у звітність не потрапляють.
Отже маємо тисяч двісті «внутрішніх нелегалів», які й створюють тіньову зайнятість і тіньовий сектор. І ви думаєте, що контролюючі органи чи влада не знають, де ж ті напівлегальні, до прикладу, швейні цехи? Усе знають, але не тільки заборона на перевірки та корупція дозволяють їм триматися на плаву, а й розуміння владців, що людям хоч якось треба працювати та забезпечувати свої родини. Розуміння, що за нинішніх абсурдних «правил гри» нелегальний сектор викорінити не вдасться. Бо якщо держава грає за шахрайськими правилами, знущаючись з бізнесу, то й він відповідає взаємністю.
На тлі сотень тисяч «загублених подолян» гостро стоїть питання пошуку робочих рук, до прикладу, у тій самій легкій промисловості. Як розповіла фахівець, на зарплату швачки від трьох тисяч гривень і не знайдеш охочих. У центрах зайнятості, каже вона, достатньо колишніх держслужбовців, але перенавчатися вони не бажають — їх влаштовують державні виплати. Навіщо ж працювати? А наші виші продовжують продукувати різноманіть менеджерів —маркетологів, які потім зможуть професійно, із знанням маркетингу, хіба розкласти шкарпетки за кольором на нашому базарі. Бо ринок праці не вимагає таких професій. Вже держава «перекинула» на плечі місцевої влади профтехосвіту, але потрібних швачок вона не готує. Разом з тим, каже виробничник, за місяць можна навчити швачку працювати, але де ж знайти охочих?
Якщо центральна влада не наводить лад у податковій сфері, якщо місцева не здатна забезпечити виробничників робочими руками, знаєте, чим це може закінчитися? Наші робочі місця посядуть іноземці. Одесити готові надати нам… в’єтнамців. В’єтнамки, до прикладу, радо сядуть за подільські швейні машинки. Й так буде, незважаючи на острах владців перед можливістю появи, умовно кажучи, «чайнатаунів» на хмельницьких теренах. Бізнесу — найбільш креативній частині подолян — набридає терпіти бездіяльність та ігнорування інтересів з боку посадовців.