Українські дороги — тема вічна, майже як філософські дискусії про сенс життя. Що й сказати: хороших доріг у нас мало, більше — просто напрямків. Хоча щорічно на ямковий і поточний ремонти витрачаються мільярди гривень, які навесні сходять разом зі снігом.

Найбільше добиває автошляхи перевантажений    транспорт. Кожен водій добре знає, як деформується дорога, якою «гасають» важкі фури: трамбується «колія», утворюються величезні вибоїни, асфальт морщиться, вибачте, як шкіра старої людини. За даними Мінтрансу, наслідки їзди перевантаженого транспорту щороку обходяться бюджету у два мільярди гривень. Цікаві цифри наводить Світовий банк: щорічні втрати країн через поганий стан доріг сягають трьох-чотирьох відсотків від ВВП. В Україні цей показник можна сміливо помножити на два чи й три.
Понад 90 відсотків доріг України потребують ремонту. 74 відсотки автошляхів просто не здатні технічно витримувати сучасних автотранспортних навантажень, адже більшість доріг будувалися ще в радянські часи, коли не було такого важкогабаритного транспорту.
Мінтранс, принаймні на словах, хоче кардинально змінити ситуацію. Для цього Міністерство розробило нові обмеження. Чиновники пропонують встановити гранично допустиму вагу транспорту – не більше сорока тонн. Аналогічні обмеження діють в країнах Європи. Дисциплінувати перевізників мають підрозділи Укртрансбезпеки і поліція. Окрім питання ваги, є й сезонні обмеження. Влітку, якщо температура повітря перевищує 28 градусів тепла, рух вантажівок має бути припинений.
Усі ці правила, контроль і штрафні санкції, які загрожують порушникам, жорсткі лише теоретично. На практиці картина зовсім інша. Дороги у нас проблемні майже усі, але окремі траси розбиваються швидше, бо мають більше навантаження. Це стосується ділянок доріг, через які пролягають маршрути великих підприємств, що транспортують свої товари. Для прикладу візьмемо дорогу Гусятин-Городок, а точніше, відрізок дороги через село Війтівці. Не так давно цей напрямок відремонтували, правда, не всюди і не дуже якісно, але все одно він тепер більше схожий на дорогу. Раніше ж ця траса нагадувала поле бою після бомбардування Люфтваффе.
Одним з найактивніших користувачів цієї дороги є чемеровецьке підприємство — солодовий завод ЗАТ «Оболонь». Повертаючись із відрядження з Чемеровець, ми побачили звичну картину — колона «бочок» підприємства. По-перше, важать ці вантажівки навряд чи менше сорока тонн. По-друге, термометр у той день показував значно більше тридцяти градусів тепла. Ось вам і частина відповіді на запитання: «Чому у нас такі погані дороги?». Звісно, це не лише проблема дороги Гусятин-Городок, а «Оболонь» не єдиний руйнівник автошляхів. Але це дуже показовий приклад — наскільки бізнесу «фіолетово» щодо якихось там обмежень і норм. Прибуток — ось маяк і дороговказ, яким слідують каравани вантажівок і автопоїздів.

На ремонт згаданої нами траси витрачено близько 2,8 мільйона гривень. Можна припустити, що з такими навантаженнями дорога не протримається більше року-двох. І абсолютно зрозуміло, що бізнесу начхати на її стан, поки по ній можна хоч якось їхати. Не буде, приміром, той же завод «Оболонь» призупиняти виробничий процес через те, що температура повітря більше тридцяти. Дивімося правді у вічі — не буде підприємство завантажувати машини в межах норми, адже йому це не вигідно. Нехай краще держава наступного року пошкребе по денці скарбниці і викине на ремонт кілька мільйонів гривень. Не бізнесу ж за свій кошт латати дорогу!
Спитаєте, а як же контроль? А чи буде поліція, Укртрансбезпека «кошмарити» вантажівки пивоварів, якщо за ними — відомі і впливові прізвища? Чого доброго, завтра можна залишитися без роботи.
Чомусь ніхто не хоче «по-державницькому» підійти до цієї проблеми. На Хмельниччині є ділянки автошляхів, які справді мають значно більші обсяги навантажень. І ці навантаження створюють конкретні бізнесові структури. Тут може бути кілька варіантів розв’язання проблеми. Перший – бізнес швидко переходить на транспортування свого вантажу дирижаблями, що не реально. Другий — всі грають за встановленими правилами: не перевантажують машини і не ганяють дорогами у спеку. Третій — підприємства платять у повній мірі штрафи чи компенсаційні збори за відновлення покриття, а місцеві дорожники акумулюють ці гроші на окремих рахунках, для кожної конкретної проблемної дороги.
А поки все залишатиметься так, «як є», дороги будуть нагадувати кратери Місяця, а мільйони гривень зникатимуть з бюджету на поточні ремонти.