Питання легалізації зайнятості та заробітної плати вже втретє за останній час розглядають на розширеному засіданні колегії облдержадміністрації. Небезпідставно. Бо темпи виведення економіки з тіні на Хмельниччині — черепашачі! Водночас середньомісячна заробітна плата у наших краян одна з найнижчих у державі. У червні вона становила 4305 гривень, коли по Україні цей показник — 5337 гривень. Та й інші показники не менш промовисті.
За даними Пенсійного фонду, на Хмельниччині 366 тисяч зайнятого (застрахованого) населення, фіскальна ж служба стверджує, що зареєстровано лише 267 тисяч осіб, які сплачують податки. І практично стільки ж — понад 270 тисяч людей праце- здатного віку — це «незайняте населення області». Відтак, щонайменше 200 тисяч краян сміливо можна вважати задіяними у тіньовому секторі економіки. Отож ані Пенсійний фонд, ані місцевий та державний бюджети вони не наповнюють.
Не більша користь і від так званих «мінімізаторів» — бізнесменів, котрі за документами показують значно нижчі зарплати, ніж вони є насправді. Частка таких спритників сягає майже 28 відсотків усіх суб’єктів господарювання області. Але ж усім відомо, що відрахування єдиного соціального внеску і податку з доходу фізичних осіб ідуть лише з офіційних виплат.
Фактично ж в області за місяць збирається 230 мільйонів гривень єдиного соціального внеску, в тому числі до Пенсійного фонду майже 170 мільйонів гривень, та 210 мільйонів гривень податку з доходу фізичних осіб (155 мільйонів до місцевої казни і 55 мільйонів — до державної). А через тіньовий сектор та нечесних «мінімізаторів» виходить Хмельниччина недоотримує щонайменше ще один бюджет. І це за найскромнішими підрахунками.
Але влада бореться з цим явищем... Щоправда, як може. Протягом січня-липня цього року притягнуто до адміністративної відповідальності ...72 особи.
Реалізація цих «титанічних» заходів дала змогу вивести з «тіні» аж... 2866 осіб і донарахувати в бюджет 2,2 мільйона гривень. Багато це чи мало? Крапля в морі!
На колегії було озвучено і втішнішу інформацію. «Протягом поточного року повністю виплачено борги із заробітної плати на 10 підприємствах області на суму 5 мільйонів гривень». Тож на перше серпня в області залишається заборгованість із заробітної плати перед працівниками 17 підприємств на суму 3,1 мільйона гривень. У порівнянні з відповідним періодом минулого року заборгованість із заробітної плати зменшилася майже на 8 мільйонів гривень.
Серйозні претензії з цього приводу були до голови Білогірської райдержадміністрації, бо саме цей район за рівнем заробітної плати (всього 3441 гривня) посідає найнижче — двадцяте місце. Відтак Роману Муляру довелося відповідати на незручні запитання: Чому сфера обслуговування показує такі низькі, ледь не мінімальні зарплати? Чому майже половина працівників культури мають по пів- , а то й чверть ставки, коли по області цей показник 16 відсотків? Чому навіть у комунальному підприємстві зареєстровано 3 водії, які обслуговують аж
6 маршрутів, та заробляють усього по 1300 гривень за місяць?
До теми пасажирських перевезень поверталися неодноразово. Бо з цим ледь не в кожному районі клопіт: або зовсім не реєструють найманих працівників, або працюють, мовляв, задарма — за 700—1100 гривень на місяць. На Дунаєвеччині, скажімо, з 17 перевізників лише 4 мають найманих працівників, решта стверджують, що самотужки обслуговують маршрути, причому дехто по кілька одночасно. Ще далі пішли у Шепетівці. Там усі працівники (!) автотранспортного підприємства стали на облік у центрі зайнятості як безробітні.
Чи мала б районна влада якось реагувати на таке порушення законодавства? Певно, що так. Але голова Шепетівської райдержадміністрації В’ячеслав Петров, вочевидь, переймається важливішими справами. Він очолив робочу групу, що займається детінізацією економіки, бо район також серед найгірших. Правда, результати діяльності цієї групи — плачевні. Інакше не впала б на 700 гривень у порівнянні з минулим роком зарплата у сільському господарстві на Шепетівщині.
Але не тільки район, ще й місто Шепетівка (скажу, забігаючи наперед) цього разу стали «героями» колегії. Сварка між Шепетівським міським головою Михайлом Полодюком та гендиректором ТОВ «Шепетівка Енергоінвест» Володимиром Сарнацьким триває вже другий рік, стільки ж місцева влада судиться з теплопостачальником на предмет розірвання договору концесії. А заручниками стали містяни, над яким нависла загроза зостатися взимку без тепла.
«Та що там у вас діється?! Може, у Шепетівку батюшку прислати, аби помирив усіх?», прозвучало резонне питання.
А що? Чом би й ні? В один район — батюшку, в інший — матушку. Раптом допоможуть. А якщо ні, то хоч помоляться ревно. Скажімо, за те, щоб у Волочиському районі підвищили зарплату, бо дуже вона низька тут — 3522 гривні на місяць середня (передостаннє місце в області, хоча у травні ще трималися на 17 позиції). Аграрії цього краю взагалі отримують офіційно в середньому 2700 гривень. І це в період жнив, на яких комбайнери реально заробляють до 10 тисяч гривень за місяць! І за вчителів належало б попросити, щоб дав їм Бог повну зайнятість, бо в районі кожен п’ятий освітянин вимушено працює впівсили, коли в області лише кожен десятий.
А заодно треба замовити слово за тих, хто працює в різних куточках області у приватній медицині, сфері торгівлі та обслуговування, на підприємствах добувної галузі... Бо, вочевидь, нелегко їм виживати за 1300, 800, а то й 500 гривень на місяць.
Виникає логічне питання: «Якщо бізнес через усілякі лазівки у законодавстві ніяк не хоче ділитися з державою власними прибутками, то чому органи влади не шукають у тому ж законодавстві можливостей, аби поставити його на місце?».
Gismeteo 
