Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1063

Французи стверджують, що один і той же шлях можна здолати швидше, якщо не робити помилок, які зробили інші. В нашій державі, яка має вкрай скрутну економічну ситуацію, де величина економіки на одну людину (ВВП) зменшилася до двох тисяч доларів, принципово важливо переймати досвід розвитку в недалекому минулому схожих країн. Так, можна за основу брати розвиток Німеччини, Великої Британії, Франції. Але їхня історія і досягнення того ж ВВП на одну людину 35-38 тисяч доларів  – це не один десяток років, тому тамтешні моделі для нас не підходять. Натомість маємо вивчати досвід країн, які досягли сталого економічного розвитку за 10-15 останніх років.

Візьмімо за приклад Туреччину, куди за останнє десятиліття  інвестовано 135 мільярдів доларів. Тут проживає 79,4 мільйона людей. З 2002 року щорічно турецька економіка зростала на 5%, що є найкращим показником серед країн, які розвиваються. ВВП на душу населення за цей період зріс з 4,5 до 11 тисяч доларів. І сьогодні Туреччина – це 16 економіка світу. Дуже стисло зупинимося на головних складових, чому так бурхливо йде розвиток.
Найперше: в Туреччині є промислова політика, тобто – у всіх галузях економіки налагоджена системна робота. Не так як у нас: хтось вніс до Верховної Ради проект закону з економічного питання, хтось лобіює його,
і,  відповідно, — приймають чи не приймають. В Туреччині, як і в більшості інших розвинених країн, так не працюють. Є засади економічної політики, готуються пакети законів з її реалізації, визначена послідовність – словом, відбувається спрямована, впорядкована робота уряду і парламенту.
Зупинимося лише на двох складових розвитку – як стимулюються капіталовкладення в інвестиційну діяльність, і як підтримується та збільшується обсяг виробничого експорту.
Стимулювання інвестицій. Система заходів зі стимулювання капіталовкладень, яка набрала чинності з 1 січня 2012 року, складається з чотирьох різних схем ( таблиця це пояснює).
Система надає рівні умови як національним, так й іноземним інвесторам.  Умовно Туреччина поділена на 6 регіонів, і кожен з них має свої спеціальні пільги по секторах, бо регіональний і економічний потенціал не може бути у всіх однаковий. Так як в нас, наприклад, не можна порівнювати Запорізьку і Тернопільську області. Залежно від регіонів, підтримка здійснюється у разі залучення інвестицій від 500 тисяч до 50 мільйонів турецьких лір (від 147,5 тисяч до 14,75 мільйона доларів США). Також передбачене стимулювання науково-дослідних і конструкторських робіт.
Ясна річ, що механізми реалізації схем стимулювання потребують докладного роз’яснення, і в короткому матеріалі це зробити неможливо. Але головне на поверхні – в державі визначена система роботи з підтримки і заохочення інвестицій. Як результат запровадження системи заходів – інвестиційна привабливість Туреччини зросла, особливо це стосується машинобудування.
Ми повністю можемо запозичити цей досвід. Як бачимо, при цьому не потрібні державні кошти, яких в Україні обмаль. Достатньо лише скопіювати те, що, як видно з результатів, потужно функціонує.
Щодо розвитку експорту. Проблема дуже болюча і характерна для України. Бо, як кажуть, і в Туреччині, і в Україні долари та євро не друкують. Валюту можна отримати лише позичивши  (що здебільшого і робить наша держава) або самим заробити. Туреччина обрала другий шлях. Якщо в 2003 році обсяг турецького експорту складав 47 мільярдів доларів, то в 2013 році він становив 152 мільярди, а до 2023 року поставлена мета досягнути 500 мільярдів доларів експорту та увійти до 10 найбільших економік світу. І для того, щоб виробництво експорту збільшувалося, держава надала підприємствам, які виробляють продукцію на експорт,  “революційну”, на наш погляд, пільгу. А саме: підприємство-експортер з часткою 85% і більше від загального виробництва продукції звільняється від податку на прибуток і податку на зарплату. Геніальне рішення для різкого зростання надходжень у вигляді  вільноконвертованої валюти, що водночас сприятиме і постійному підвищенню конкурентноздатності підприємств, які виробляють експортну продукцію чи планують це робити. Тому що звільнені  від податків кошти підприємство має можливість вкладати в модернізацію, придбання нового обладнання, щоб підвищити якість і конкурентноздатність продукції, збільшити її обсяги.
Наприклад, в м. Хмельницькому на машинобудівному заводі “АДВІС”, який 25 років експортує технічну продукцію на замовлення заводів Німеччини, функціонує підприємство, яке виготовляє 90% на експорт. Ми порахували, що  якби в нас працювала аналогічна турецькій система пільг експортерам, то за рік це підприємство могло б придбати 5-6 сучасних верстатів, за 5 років – до 30. А  за 25 років – фактично було б модернізоване все підприємство, що не лише значно поліпшило б технічний рівень, а й призвело  до покращення конкурентноздатності та збільшення кількості продукції, яка реалізується на ринку Західної Європи.
Можна уявити, як зросли б експортні можливості вітчизняних заводів, обсяги їх виробництва,  скільки б створили сучасних робочих місць, якби ми мали турецькі пільги. Але чому в Україні не приймаються подібні рішення? Кому це не вигідно? Маємо сотні професорів, десятки інститутів – стратегічних, економічних, інших. Та чому вони не пропонують такі механізми? Натомість постійно позичаємо долари чи в МВФ, чи в інших інстанціях, під жахливі для простого населення умови, збільшуємо свою залежність, губимо майбутнє.
Дуже хочеться, щоб з цим матеріалом ознайомилися народні депутати, урядовці — ті, від кого передусім залежить, чи перейматимемо, скажімо, ось такий прекрасний досвід Туреччини в нашій країні. Чому б у нашій державі (не вперше ставимо це питання) не створити аналогічну, єдину систему підтримки промислових експортерів, підкреслюємо, промислових, а не сировинних? Впевнені, що за декілька років держава в рази збільшила б свої, зароблені працею власного вітчизняного виробництва, валютні запаси, які є складовою економічної незалежності.