Як би ми сьогодні не гудили економіку радянського періоду, але належне віддати їй слід. Особливо в плані створення й функціонування стратегічних підприємств, від яких залежала сила й потужність держави. Компактна житлова забудова, поліпшене постачання продуктами, налагоджене побутове обслуговування — ось далеко не повний перелік привілеїв, які отримував працівник металургійного чи хімічного комбінату, електростанції, авіазаводу. Таким чином держава генерувала технологічні центри розвитку економіки, заохочувала ударну працю і професіоналізм людей.
Не став винятком Нетішин — місто-супутник Хмельницької АЕС. Паралельно з підготовкою майданчика для спорудження реакторів, закладали підвалини потужної інфраструктури міста атомників. Будівництво йшло паралельно: атомні блоки, житло, об’єкти соц- культпобуту, дороги. Фактично усе діяло як один живий організм, було підпорядковане єдиному центру керування й головній дійовій особі, заради якої створювалося — Хмельницькій атомній електростанції.
Медичне обслуговування в Нетішині завжди було на достойному рівні. Пристойно оснащена лабораторія, санепідстанція, апарат ультразвукового дослідження, лапароскоп та багато іншого сучасного обладнання, затишні палати з новими меблями й постільною білизною, добротне харчування хворих, вчасне й повне забезпечення медикаментами тощо.
Неподалік лікарні — профтех- училище. Цей навчальний заклад створювався для підготовки робітничих кадрів Хмельницької АЕС, робітників будівельних та ремонтних спеціальностей, працівників сфери побуту. Молодь, яка навчалася у ПТУ, мала відмінну навчально-виробничу базу й гарантоване працевлаштування після закінчення училища.
Дозвілля дітей і молоді — окрема хороша сторінка в історії Нетішина. Музична й художня школи, гуртки за інтересами, танцювальні студії, спортивні секції, кінотеатр — і це ще не всі заклади, де юні нетішинці проводили свій вільний час та збагачувалися знаннями.
Про досягнення фізкультурників і спортсменів можна розказувати довго і багато. Адже в Нетішині виросли сотні майстрів спорту, чемпіони Європи і світу, переможці всесвітніх олімпіад. Спорткомплекс, плавальний басейн, стадіон надавали свої послуги безкоштовно і спортсменам, і любителям, пенсіонерам.
На тлі інших населених пунктів Нетішин завжди вирізнявся чистотою вулиць і дворів та доглянутими дорогами. Комунальна служба дбала про порядок і своєчасний ремонт у під’їздах житлових будинків. Будинкові інженерні мережі, дахи, зовнішня зливова каналізація були у стані, близькому до ідеального.
Буревій історичних подій деталізувати не будемо, визнаємо факт: керманичі незалежної України виявилися недалекоглядними. Після рішення уряду про створення ДП НАЕК «Енергоатом» держава розділила: АЕС — окремо, місто — окремо. Складна господарська система міста-супутника була розчленована та частково передана на баланс міста. Всі прибутки Хмельницької АЕС пішли до Києва.
Це почалося, якщо не помиляюся, ще наприкінці 90-х-початку 2000-х років з передачі дошкільних та культурних закладів у підпорядкування міської ради. За рік-другий дитсадки гостро відчули зміну господаря. У працівників одразу зменшилася зарплата. Місцева влада поставила їх перед фактом нестачі бюджетних коштів на поточні ремонти, заміну інвентаря, придбання іграшок та канц- товарів. У батьківському лексиконі на десятиліття міцно вкоренилося словосполучення «благодійні внески».
Згодом на баланс міста передали Палац культури «Енергетик». На той час він був у доброму стані й достатньо оснащений. Що маємо сьогодні: монумент пізнього радянського модернізму з вічною проблемою поточних ремонтів.
Наслідки передачі місту житлово-комунального господарства стали нескінченною темою спочатку для газетних публікацій, нині — для обговорення у соцмережах. З позитивних — лише вітання до професійного дня. Решта — критика і претензії.
Стан медсанчастини погіршувався день за днем, поки не дійшов до критичної межі. Лабораторія працює з такими реактивами, що навіть загальний аналіз крові є дуже й дуже приблизним. Про щось складніше й говорити не варто. На придбання сучасного медичного обладнання коштів ніхто не виділяє уже друге десятиліття.
Апарати УЗД — застарілі, а ті, що сучасні, — у приватному кабінеті, обслуговування там за гроші. Втім, як і точні аналізи.
Меблі та м’який інвентар не оновлювалися понад чверть століття. Тому кожен пацієнт стаціонару входить у палату з клунком постільної білизни. Хворий повинен подбати і про їжу, бо те, що готує і з чого готує лікарняна кухня, не вельми поживне. Платоспроможним нетішинцям простіше поїхати на лікування в інше місто. А бідним куди податися?
Нині готується програма передачі на баланс міста мереж водопостачання і водовідведення — цеху підземних теплових комунікацій Хмельницької АЕС. Для нетішинців це може обернутися відсутністю води й роботи каналізації.
Проблем у місті стільки, що й не перерахувати.
Та Бог з ним, з містом, живе собі та й живе. Може у працівників атомної станції все процвітає? У них висока зарплатня? Дозвольте, «висока» — це порівняно з ким? Якщо із зарплатнею двірника, то так — висока. Кваліфікацію, рівень відповідальності й професіоналізму порівнювати будемо? Отож. Може краще порівняти із зарплатнею працівників світових атомних станцій? Адже мають однакове коло обов’язків, дуже схожі умови праці. Відповідь відома — ми програємо.
До того ж, працівникам атомних станцій України скасували цілу низку пільг. Це означає, що вихід на пільгову пенсію значно відтерміновується. Доплату за шкідливі умови праці залишили ліченим фахівцям. Інші, очевидно, почали дихати кришталево-чистим гірським повітрям? Чи може, їм набудували багато безкоштовного житла? Чи забезпечили оздоровленням на кращих світових курортах? Чи може, комунальних платежів для них не існує? Якби-то. Тарифи такі, що впору оформлювати допомогу на комунальні послуги.
Що буде, якщо на атомній станції станеться надзвичайна ситуація? Чим і куди везти людей? Ні «швидких», ні умов, ні медикаментів, ні обладнання. Може, всіх авіацією вивезуть?
Давайте вдамося до мови цифр найважчого для економіки України року.
Бюджет Нетішина у 2015 році становив 181 мільйон гривень. Прибуток «Енергоатома» за аналогічний період — 1 мільярд 200 мільйонів гривень. Пристойно, правда?
Прибуток державного підприємства — це надбання народу. Тоді чому державна компанія так ображає тих, хто живе у безпосередній близькості (4 кілометри) від ядерного енергоблоку й щорічно заробляє їй величезні капітали? Чому лікарня стала схожа на заштатний медпункт? Чому спорткомплекс надає платні послуги? Чому в місті атомників захмарні тарифи на компослуги? Чому електроенергію населення міста-супутника атомної станції купує за ринковими цінами, а не за собівартістю? Чому містянам зменшили ліміт використання пільгової електроенергії з 250 до 100 кіловат на місяць, не врахувавши, що в місті атомників готують собі їжу тільки на електроплитах, а садибна забудова Нетішина переважно обігріває оселі за допомогою електрокотлів? Чому профтехучилище готує бозна-кого, тільки не робітників для ХАЕС? Чому не чистять дороги від снігу й не бачать проблеми сміттєзвалища? Чому збирають кошти з батьків на ремонти в дитсадках і школах? Чому дороги й тротуари у жалюгідному стані? Десятки й десятки «Чому?»
Аналогічні «Чому?» можна ставити й стосовно тридцятикілометрової зони спостереження Хмельницької АЕС. Адже на початковій стадії будівництва станції мешканцям довколишніх сіл обіцяли золоті гори, аби ті лише погодилися на сусідство з ядерним об’єктом. Сьогодні їм не дають навіть дешевої електроенергії.
Відповідь очевидна: НАЕК «Енергоатом» відторгла від себе «соціальний баласт», відмовившись від міста-супутника, і підраховує прибутки. Разом з тим, навіть 20 відсотків від щорічного прибутку компанії могли б підняти рівень життєзабезпечення міст-супутників на належний рівень.
Україна — одна з небагатьох країн, де атомна енергетика досягла значного розвитку. Мабуть, забули наші правителі, що держава це і є народ, а державна компанія — народна компанія. Спостерігаючи політичні й економічні процеси в Україні, приходиш до висновку, що оліргахічні групи чиновників поставили собі за мету підготувати та провести приватизацію української атомної галузі. Якщо сьогодні громадськість буде байдужою до того, як складаються стосунки ХАЕС — Нетішин, то завтра ми можемо прокинутися поряд з приватною атомною станцією. Місту-супутнику це загрожує зниженням рівня безпеки ядерного об’єкта, скороченням персоналу до кількох сотень чоловік, ще більшим підвищенням вартості комунальних послуг і копійчаними надходженнями до місцевого бюджету.
Зазначу, що атомні електростанції забезпечують країну електроенергією на 53 відсотки. Тому місто і його люди, які створюють енергетичну потужність України, повинні жити гідно.
Gismeteo 
