Ви довіряєте соціології? Це, на думку самих соціологів, наука така. Якщо хто не знав. З кабінетами-факультетами. Докторами наук та інститутами. Навіть формулами. А от тільки суспільство, тобто цей соціум, не хоче «лягати» під їхні формули. Бо є ще одна схожа гуманітарна наука — психологія. А вона пояснює, що людина не завжди, відповідаючи, каже правду. З різних причин. От і відбуваються «соціологічні катастрофи». Серед найсвіжіших — перемога Дональда Трампа на американських виборах. Які тільки заміри-опитування не проводили соціологи — Клінтон перемагає. Але ж… Зі старших опитувань: пам’ятаєте голосування за збереження оновленого Радянського Союзу? У бюлетенях більшість — «за», а через кілька місяців СРСР сказав гучно «хрусь!». І майже ніхто з цих мільйонів «за» не виступив на захист. Або трагічний приклад румунського Чаушеску. Ще за кілька днів до його лінчування народними масами на площі соціологія свідчила про дев’яносто відсотків підтримки балканського комуніста. Так що вірити в соціологію — справа добровільна.

Яке відношення має соціологія до подільського ринку праці? Річ у тім, що на замовлення департаменту соціального захисту населення Хмельницької облдержадміністрації дослідження ринку здійснюють експерти «Центру соціальних експертиз» (перемогли у тендері, а бюджет проекту — понад... повмільйона євро). І вже назва круглого столу, який вони організували,  – «Презентація результатів ситуаційного аналізу та динаміки ринку праці у Хмельницькій області» — викликала передчуття: буде багато зайвих та порожніх слів. Звідки таке передчуття? Пам’ятаєте компартійні гасла та промови? Щось на кшталт «прискорення процесів», «здобуття результатів»,  «поглиблення покращення»? Чому усі ці слова здавалися правильними, але якимись незрозумілими та абстрактними? Лінгвісти виявили, чим більше використовується в реченні іменників, які пов’язані родовим відмінком, тим беззмістовнішими виявляються фрази. Вони не несуть інформаційного навантаження, бо немає дієслів — порожня теревеніада! Схоже, як у назві круглого столу; те саме стосується й його гасла. Якщо прибрати прикметники, то виглядатиме так: «створення моделі управління розвитком ринку праці». Щось зрозуміли? Ніби все гарно мовлено, але без внутрішньої суті. Саме так, бо це набір іменників без дієслів. Прочитавши шапку круглого столу, й не сподівався почути щось корисне, передчував кілька годин абстрактних балачок від соціологів...
Проблема ринку праці в Україні та на Хмельниччині стоїть дуже гостро. За словами директора департаменту соціального захисту населення Світлани Лукомської, статистика свідчить, що з майже 1,3 мільйона мешканців краю 410 тисяч — пенсіонери, а 370 тисяч — легально працюють та сплачують податки. Навіть з цих двох цифр стає зрозумілим, з якими проблемами стикається Пенсійний фонд. Пенсіонерів більше, ніж робітників! Як наповнювати ПФ? Де брати гроші на гідну оплату життя літним людям? Натомість 164 тисячі подолян працездатного віку, розповіла вона, перебувають невідомо де. Чи на заробітках? А може, безробітні? Чи все ж у переважній більшості нелегально працевлаштовані?
А навіть, якщо легально, то наскільки їм платять «білу» зарплатню? Бо наразі за рівнем заробленого область відкотилася на 23 місце в державному рейтингу. Уявляєте, ми вже у п’ятірці найгірших за середньообласним показником заробітної плати. Виправляти ситуацію треба, й якнайшвидше. Ще й шалений дисбаланс в нас на ринку праці. Директор Хмельницького обласного центру зайнятості Сергій Черешня розповів, що знайти столяра, слюсаря, зварювальника для заповнення вакансії — проблема. А як тільки з’являється вільне місце для юриста — десяток резюме за один день надходить. Наплодили наші виші нікому не потрібних фахівців, а людей робітничого фаху — катма.
Дійсно про що вести мову, якщо кількість зайнятих у промисловості та освіті Хмельниччини майже однакова — близько п’ятдесяти тисяч. Якщо додати ще одну, невиробничу, сферу, яка посідає третю сходинку в розподілі зайнятих області, — охорона здоров’я та соціальний захист — тридцять тисяч, то стає зрозумілим: із виробництвом матеріальних благ в нас серйозні проблеми. Не може ж розвиватися економіка держави, якщо країна нічого не продукує.
Це хмельничани говорили про конкретне та злободенне. Натомість гості з «Центру соціальних експертиз» розповіли нам, як працюють ринки праці в Америці та Швеції, Великобританії та Японії. Цікаво, звісно, але яке це має відношення до нас. Не витримав навіть голова обласної ради Михайло Загородний зауважив, що «очікував новизни в аналізі» та прагне «заземлитися на Хмельницькій області». Бо проблеми американських безробітних або японських «навічно працевлаштованих» на одному підприємстві — це цікаво, але що робити подолянам? Бо, процитую одну з соціологів, «розробка проектів по залученню інвестицій для розвитку регіону» — це не порада, а гарні слова (порахуйте, до речі, кількість іменників у її пропозиції, аби зрозуміти його беззмістовність).
Доктор соціологічних наук Гульбаршин Чепурко презентувала результати опитування, проведеного в області. Загалом опитали понад 1800 мешканців краю та чотири сотні роботодавців, узяли більше сотні інтерв’ю в експертів та провели 28 фокус-групових інтерв’ю. Цифр і даних за підсумками опитування було безліч. Скажімо, майже чверть працюючих в нас офіційно не оформлена на роботі; сорок відсотків людей перепрацьовують більше сорока годин на тиждень. В нас низька мобільність населення — дві третини людей протягом останніх років не міняли місце роботи і не планують цього. З її висновків хочеться відзначити: «розширення можливостей отримання населенням основних і додаткових доходів» та «…за підвищення відповідальності й оперативності впровадження управлінських рішень» (рахуйте іменники та зважайте на незнищенність ще радянської школи соціології з порожніми фразами). І загалом Гульбаршин Чепурко оцінила наш ринок праці як «трудодепресивний».
Кількагодинна розмова на абстрактні теми та висновки експертів змусили Михайла Загородного знову узяти слово. Він попросив «не робити сумнівних висновків» за результатами опитування; можливо, люди «соромилися», або «лукавили», відповідаючи, висловив  припущення голова ради. Світлана Лукомська теж зазначила, що «не може погодитися», а також воліла «після дискусії мати реальну картину».  На що доктор соціологічних наук рішуче заперечила — це «об’єктивні дані»...
Отже, що ж ми маємо. Аналіз ринку довірили соціологам, нині маємо вирахувані ними діаграми та таблички. Чи довіряти їм — нехай вирішує влада. А наскільки корисні та чи потрібна була взагалі нинішня розмова в такому форматі, прокоментувала «Подільським вістям» підприємиця, яка була на заході. «В звіті, на жаль, не відображений реальний стан ринку праці області, — зазначила вона. — По-перше, дуже багато статистичних даних, котрі не відповідають сьогоднішнім реаліям. По-друге, визначення промисловості в цілому як пріоритету — дуже широке та загальне поняття, так як промисловість містить у собі багато галузей. То яка з них пріоритетна? По-третє, нам потрібні ліки, а не обстеження. Діагноз уже встановлено: ми не можемо розвивати ринок праці в силу того, що відсутні системні комплексні реформи, передусім податкового законодавства. Найголовніше: ми не почули рецепту, як витягнути економіку «з тіні». І останнє: задля руху вперед потрібна консолідація зусиль влади та бізнесу, просування інтересів Хмельницької області. Й допоки цього не відбудеться, то верхи нас не чутимуть, і жодні проекти не допоможуть. Бо головне — це політична воля, а її немає».
Поки що на півмільйона євро соціологи напрацювали небагато. Чекатимемо далі, бо незабаром вироблятимуть пропозиції для ринку праці області.