Зі зміною виробничих відносин, переходом на ринкові умови господарювання люди відчули, що таке ринок праці. Це особливо помітно у сільській місцевості, де припинили роботу підприємства і організації агропромислового комплексу, скоротилася мережа служб агротехсервісу. Та й в агроформуваннях зменшилися ручні процеси у полі і на фермах, а поголів’я тварин порідшало у рази.

Скорочення робочих місць породило масове безробіття. Наші доморощені виконроби від ринкової економіки, так звані “макроекономісти” продекларували, що ринок все врегулює. І не зробили нічого, щоб підтримати людей. Запровадження малого і середнього бізнесу поки що не дає бажаних результатів. Нині в області на обліку в службі зайнятості налічується понад 11 тисяч безробітних осіб. А по Україні їх армія, лише зареєстрованих, складає більше 400 тисяч чоловік. Тому люди змушені шукати роботу, виїжджаючи у далеке і близьке зарубіжжя. Наш регіон в цьому не виняток, бо більше десятка тисяч людей виїхало у Італію, Польщу, Португалію, Німеччину, Росію та інші країни. Серед них будівельники, вчителі, лікарі, медсестри, молодь, пенсіонери тощо. А мудрі керівники, талановиті організатори сільгоспвиробництва: Михайло Шаповал, Герой України з Чемеровеччини, Андрій Гордійчук з Шепетівщини, Василь Мастій, Лідія Самойлюк, Василь Кравчук та Володимир Пецюк з Теофіпольщини, Сергій Шаповалов з Деражнянщини, Микола Олицький і Володимир Марченко з Полонщини, Сергій Конончук з Славутчини, Сергій Іващук та Микола Луговий з Білогірщини, розвиваючи тваринництво, здійснюють будівництво та ремонт комплексів і ферм, організовують підсобні цехи, інше виробництво, тим самим створюють робочі місця.
Хоча держава до села ставиться, як мачуха до пасинка. Якщо у селі В’язовець Білогірського району надають роботу молоді, то звідси виїхало за рубіж менше десяти осіб. А з сусідньої Лепесівки — їх виїхало стільки ж, як і зі всіх населених пунктів Ямпільської селищної ради. Так у Польщі працює племінниця моєї дружини Валентина з чоловіком Ігорем. У далекій Італії непосильно трудяться: сестра дружини Ольга і мої однокурсниці з Буковини Антоніна Черновська та Лідія Єремійчук. Всього ж поїхало з України, за приблизними даними, понад шість мільйонів. Саме ці мільйони щороку привозять додому зароблені кошти, всупереч нашим “офшорникам”, які «дуже люблять Україну» і навпаки вивозять крадені капітали, а “смертних” тішать надією на безвізовий режим.
Враховуючи кількість людей, які змушені поневірятися світами, аби заробити якусь копійку, доцільно запровадити День, присвячений вшануванню наших співвітчизників, які залишили рідні домівки і трудяться на чужині.
Наш земляк, науковець — поет Іван Кукурудза, який мешкає у Черкасах, у збірці поезій “Дві України” піднімає цю тему у вірші “ Коли відлітають лелеки”:

Коли відлітають лелеки
У теплі далекі краї,
За ними сумують смереки,
Що з ними росли у дворі.

І люди із щемом у серці
Й сльозами в куточках очей,
Немовби помірятись в герці
Своїх відправляють дітей.

Їх мучать думки про дорогу,
Що десь там у небі пройде,
Чи дасть їм Всевишній погоду
І голод від них відверне.

А нині не птахи, а люди
Летять і летять в чужину
В надії, що краще там буде,
Що долю зустрінуть свою.

Летять матері і синочки,
Щоб хліба окраєць знайти,
Летять найвродливіші дочки,
Щоб сміття в оселях мести.

Ніхто з них не знає, як буде
В далекій чужій стороні,
Чи виживе серце у грудях
Далеко від духу рідні?

Чи ненька повернеться в хату
До діток, що вже підросли,
Чи діти ще встигнуть до тата,
Якого в труні понесли?

Я знаю: весною лелеки
Повернуться в рідні краї
І їх привітають смереки,
Що виросли з ними в дворі...

Щоб якось частково зарадити проблемі безробіття на селі, на державному рівні варто підтримати особисті підсобні господарства та створення сімейних ферм, надаючи преференції розвиткові кооперативного руху, як це робиться в сусідніх країнах. Це дасть можливість підвищувати продуктивність праці і на вигідних умовах реалізовувати вироблену продукцію. Їм на підмогу вже прийшов Перший національний аграрний кооператив, який розпочав діяльність на теренах нашої області. В цьому переконалися частина господарників Білогірського, Красилівського, Ізяславського, Теофіпольського, Шепетівського та інших районів.