У Статті 49 Конституції України зазначено, що медична допомога надається безоплатно, а держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Але нині нас позбавили цього права. Очевидно, влада вважає, що наші зарплати і пенсії цілком здатні забезпечити всі життєві потреби кожного. Словом, примусили нас діяти за принципом «Хочеш жити – шукай гроші!».
Соромно дивитися в очі людям похилого віку, котрі віддали свої кращі молоді роки роботі на колгоспних ланах, фабриках, заводах, праці в школі, а нині в аптеці тремтячими руками витрушують з кишень гривні, аби розплатитися за ліки, які набагато дорожчі, ніж у сусідніх країнах.
Через недостатнє фінансування галузі в Деражнянському районі скорочено десятки висококваліфікованих медичних працівників. Невдовзі очікується нове скорочення.
Депутати різних фракцій все обіцяють, що зі зростанням ВВП значно поліпшиться фінансування закладів охорони здоров’я. Але у цей «оптимізм» мало хто вірить, бо до бюджету галузі присмокталося багато «п’явок», що розтягують його ще на шляху до медичного закладу. Аби відчути на собі це «поліпшення», радив би чиновникам високих рангів лікуватися не у Феофанії, а наприклад, у Деражнянській районній лікарні, або в інших подібних медичних закладах України, причому не влітку, а зимою, коли в палатах температура ледве сягає 12 градусів у морозні дні, і медичні працівники та хворі кутаються в нашаровану одежу. Складається ситуація, яка «задовольняє» зазвичай усіх: хворі не бажають роздягатися в таку холоднечу, аби їх лікар послухав, лікарі ідуть назустріч пацієнтам, але, правда, не всім…
Ці негаразди я пройшов сам, коли лікувався в терапевтичному відділенні Деражнянської районної лікарні. В окремих палатах пружини ліжок під вагою хворих майже торкаються підлоги. Таке «ложе» спонукає хворого ще й прилаштовувати пластикові пляшки з гарячою водою, які допоможуть хоч якось зігрітись.
Не слід перейматися, якщо у вашій тумбочці дверцята лежать на підлозі і шухлядки не дуже привабливі. Можна ж скористатися мотузочком, цвяхом та газетою, якими прилаштуєте дверцята і застелите шухлядку, яка не фарбувалась, мабуть, зо два десятиріччя.
У палаті немає світла, перегоріла лампочка (у вас є гроші, бо в лікарні нині без грошей немає що робити), то недалеко від поліклініки є магазин, де можна її придбати. Повірте, так чинять багато хворих. Якщо призначені лікарем пігулки ще не допомогли знизити тиск, медсестри порадять придбати в аптеці та взяти під язик каптопріл чи каптопрес, у пригоді можуть стати ампули енапу, магнезії чи фурасиміду. На відділення на екстрену допомогу кошти не виділяються. Принаймні так мені пояснив головний лікар Деражнянської райлікарні Володимир Онуфрійчук.
Усі негаразди в процесі лікування згладять медичні працівники – чуйні, добрі. Кожна з них обслуговує за зміну 27-30 хворих. Вільного часу у них майже немає. Бігають бідні, як посолені.
Великою радістю для хворих є тепла вода. Можна навіть помитися та заодно загартуватися. Бо з ванни ступаєш не на дерев’яний настил, який зазвичай влаштовують у таких приміщеннях, а зразу ж на холодну плитку. Якщо бігали з дитячих років босоніж по вранішній холодній росі – застуда не вчепиться, якщо ні – шукайте гроші на лікування. Палатні «гумористи» крізь сльози припускають, що проект настилу мають розіграти через тендер. Зрештою, його відсутність економить електроенергію та воду, бо бажаючих прийняти ванну взимку зменшилося в рази.
Коли вирішувалося питання утеплення райлікарні, один з найвищих керівників району сказав, що слід почати з поліклініки. І почали. Утеплили. Тепер там тепло. Працюють в поліклініці до 16-ої чи до 17-ої години – і розбіглися по домівках. А в лікарні хворі, лікарі, медсестри, технічні працівники цокотять зубами цілодобово. Трапляється, що хворий, вилікувавши одну хворобу, дістає в лікарні іншу (застуду), яку ще тиждень- два лікує вдома.
Оце так «далекоглядність», «державницьке мислення»...
У терапевтичному відділенні Деражнянської райлікарні не все так погано. Там є декілька палат для ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни, які відремонтовані і оснащені за сприяння колишнього голови райдерж-
адміністрації В. О. Шагаки, директора ЗАТ «Деражнянський молочний завод» В. С. Яглінського, директора Маниковецького спиртового заводу О. Д. Папуги. Та, певно, через те, що таких поважних людей, ветеранів залишилося в районі не так багато, то палати майже пустують. Правда, інколи когось із «заслужених» туди хтось прилаштує, бо умови все-таки набагато кращі. Мені, як учаснику бойових дій, ніхто не пропонував місце в цих палатах. Зрештою, я і не заявляв своїх претензій з цього приводу.
Виконуюча обов’язки Міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун планує скоротити лікарів служби швидкої допомоги і їхні обов’язки передати парамедикам, яких ще мають за декілька місяців підготувати.
Хотілося б, аби цей експеримент шановна пані випробувала б раніше на працівниках Адміністрації Президента, на депутатах Верховної Ради і на урядовцях. Для народу України хай залишить лікарів «швидкої», котрі за час існування цієї медичної служби врятували життя сотням тисяч, а то й мільйонам українців.
…Ми любимо Україну. Навіть таку, де панує корупція і скоробагатьки, замучену, сплюндровану, у фундамент якої заклав свої цеглини кожен із п’яти президентів України.
У тому що ми “блудимо” вже не одне десятиріччя, їхня вина незаперечна. Це – їхній великий гріх. А наша – біда. Бо в нас закриваються школи, лікарні, ФАПи, помирає населення більше, ніж народжується. Щороку з мапи України зникають цілі села, що були і є оберегом нашої національної ідентичності.
Чи ж зміниться ця страшна ситуація?
Gismeteo 
