Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1173

Насамперед анекдот: «Австрієць подорожує Україною. Вирішив подивитися не лише великі міста, а й сільську глибинку. Придбав квиток на автобус, сів і їде. Та раптом між населеними пунктами припекло іноземцеві до туалету. Підійшов до водія, пояснив ситуацію. «Потерпи, друже, кілька хвилин», — відповів той. За мить автобус пригальмував на узліссі. Пасажир вистрибнув та чимдуж помчав поміж дерев. Немає туриста 10 хвилин, немає двадцять. За півгодини з’являється і ледь не з кулаками накидається на водія, бо, мовляв, у лісі вбиральню відшукати так і не вдалося».

Як мовиться, у кожному анекдоті є частка жарту. Можна було б посміятися і з цього, згаданого принагідно. Щоправда, нагода — проблема, яку хочемо порушити, викликає зовсім інші емоції. Адже мова про ганебну нашу реальність — дику забрудненість, антисанітарію, а то й відсутність елементарних умов уздовж автошляхів, у багатьох громадських місцях. Ми, журналісти “Подільських вістей”, постійно виїжджаємо у відрядження, і, на жаль, непривабливі, засмічені узбіччя доріг споглядаємо дуже часто. Ну, а те, що, даруйте, облаштованих туалетів обабіч трас, як це прийнято у цивілізованому світі, у нас не побачиш, — то це вже й не дивує.
Я особисто, коли буваю за кордоном, насамперед звертаю увагу на порядок та чистоту. І що примітно — не лише міст, містечок, а загалом територій країн, принаймні тих, якими мені пощастило подорожувати. В Голландії, скажімо, здалося, що автомагістраль вимили з шампунем, узбіччя щойно підмели хатнім віником, поля й пасовиська розграфили під лінійку та підстригли, як газони, майже на кожній заправці є не лише вбиральня, а й душ...
Людоньки, коли ж таке буде у нас?! Натомість у нас — зійшов сніг і постали... жахливі картини. Маршрут «рейду» вибрали навмання — у напрямку на Старокостянтинів. Проїдемося кількадесят кілометрів та подивимося, чи прибрані узбіччя (бо ж розпогодилося вже давненько) — вирішили з водієм. Та гнати далеко редакційне авто не довелося. Ще й до знака «Хмельницький» не домчали, як натрапили на, видко, свіже стихійне звалище непотребу. Перший фотофакт є! А метрів за двісті після нього, з цього ж правого боку, величезний щит зі зверненням від Облавтодору — як і належить. Не встигли розігнатися до пристойної швидкості, як довелося знову гальмувати. Якийсь добрий господар встановив обабіч траси кілька сміттєвих ящиків з помітним таким написом-проханням. Але ж нашим людям хоч кілка на голові теши, хоч попередження «Не лізь, бо вб’є!» викарбуй, вони все одно чинитимуть по-свинськи — взяло та й викинуло об’їдки та інші відходи поза урну.
Сенсу їхати далі, за великим рахунком, не було, бо наступного дня аж дві редакційні бригади вирушили у відрядження у найвіддаленіші куточки області, то могли подібного фотофактажу набрати достатньо. Тому вирішили повертати до міста. Та, вибачте за «красномовство», бардак, що розвели на зупинці «Лісові Гринівці» змусив зупинитися. Це одне з тих місць, де «культура» нації, яка так прагне називатися європейською, аж пре!
Наступним пунктом призначення була станція Гречани. Торік я написала критичний матеріал про відсутність бодай мінімального комфорту для пасажирів у цьому громадському місці. Статтю прочитали в Укрзалізниці, відправили на реагування у Жмеринський відділок, а звідти зателефонував якийсь клерк і висловив своє обурення. Зокрема, і тим, що ми дуже реалістично описали, в якому жахливому стані (причому роками) там вуличний туалет — до нього просто неможливо було приступити, бо нечистоти пливли аж на вулицю. І (о, диво!) — не минуло й півроку після газетної публікації, як на станції збудували нову, та ще й, даруйте, за деталізацію на кілька кабінок, вбиральню. Щоправда, на тому все й стало. Лавок для сидіння у залі очікування не додали, аптечного кіоска, що також необхідний у таких місцях, відкрити не спромоглися. Та і з розкладом руху електропотягів, на який нарікали люди, питання не вирішили. Одначе за оту, першу «велику справу» мала вже намір похвалити залізничне відомство. Але не склалося. І ось чому.
Випадково нашу з колегою розмову про те, як «Подільські вісті» допомогли у згаданій ситуації, почув відві- дувач редакції та порадив написати ще про туалет на зупинці «Кам’янецький переїзд», адже цей «об’єкт» також, певно, перебуває у віданні Жмеринського підрозділу Укрзалізниці. Чесно кажучи, я навіть не повірила чоловікові, бо думала, що де-де, а в самісінькому центрі Хмельницького точно не може бути такого «сюрпризу». Та помилилася: від побаченого мене ледь не вивернуло. Межі пристойності нашого часопису не дозволяють надрукувати фото «інтер’єру» споруди, тому обмежимося тим, що скажемо: «Сюди не зайдеш, щоб справити нужду!» А от вихід із ситуації можна знайти, якщо «плюнути» на те залізничне відомство й облаштувати їхню «зону відповідальності» за рахунок міста — щось на зразок тієї, якою тепер є громадська вбиральня (досить нормальна, до того ж безкоштовна) поблизу кінотеатру Шевченка.

Ще інший бік проблеми також вигулькнув випадково. Вирішила поцікавитися, а як з цим питанням в інших місцях масового скупчення людей. І тут виявилося, що далеко не треба ходити. Автостанція № 3 в обласному центрі. Насамперед прямую зрозуміло куди — до туалету. “З вас два рублі!” — грізним  голосом зустрічає мене ще перед порогом тутешня наглядачка за “нужником”. “А якщо я маю квиток?” — сміливо йду ва-банк, знаючи про норму законодавства, що гарантує безкоштовне відвідання подібних закладів усім пасажирам. “Ну і що?!” — не відступає та. “А для пільгових категорій є знижки?” — намагаюся “вхопитися за соломинку”. “Всьо равно — плати!” — безкомпромісно відрубує ця пані. Довелося розкошелитися, аби зазнимкувати, за що ж тут деруть такі гроші. Та ні за що — роблю висновок. І ще й, вочевидь, не дуже законно. Чи, точніше, автостанція спроваджує сюди своїх пасажирів, порушуючи  чинні  правила. Адже серед обов’язкових послуг, які вона надає і за які стягується станційний збір у розмірі 11,5 відсотка від вартості квитка, є й така: “Можливість користування громадськими вбиральнями”.
Хто ж має вказати цим та іншим організаціям, відомствам чи суб’єктам господарювання на подібні недопрацювання та явні порушення, тепер не розбереш. Бо, до прикладу, начальник управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів у Хмельницькій області Ігор Баланюк так прокоментував ситуацію із забрудненістю узбіччя доріг: “Узаконених санітарних правил щодо цього не існує. Раніше ми з власної ініціативи брали на себе певні наглядові та контролюючі функції. Але нині, окрім відсутності правомірних підстав для будь-яких перевірок, оголошено ще мораторій на них. Тому наше управління наразі звернулося з листом до всіх місцевих органів влади з проханням створити комісії з обов’язковою участю представників наших районних підрозділів для обстеження санітарного стану різних об’єктів та територій...”
Звісно, хтось мусить наглядати за порядком у державі, бо когось, вочевидь, слід і покарати за кричуще порушення тих же санітарних норм. Але, як на мене, то лише штрафи не здатні наблизити нас до цивілізованих і висококультурних. Жодні штрафи не допоможуть  доти, допоки кожен із нас не задушить у собі оте ганебне уподібнення до свинства, що нема-нема — та й проявляється (викиненим поза смітником непотребом, неприбраними за своєю  собакою купами лайна, на які можна натрапити всюди, навіть на дитячих майданчиках, і таким іншим), та не виховає людину розумну, громадянина, який по-справжньому любить свою країну.