Середня офіційна зарплата на Хмельниччині в січні перевищила п’ять тисяч гривень. За рік вона зросла в півтора раза, що одночасно позначилося на рейтингових показниках: область піднялася на чотирнадцяте місце серед регіонів України. Зрозуміло, таке стрімке зростання значною мірою пояснюється збільшенням розміру мінімальної зарплатні: бюджетники — а ця сфера охоплює близько половини працюючого населення — почали отримувати більш-менш гідну винагороду за свою роботу, що якісно позначилося на зарплатних цифрах. Так, освітяни в січні в середньому отримали 4,5 тисячі, медики та працівники культури — майже чотири тисячі. Щоправда, зарплатня нерівномірно «лягла» на райони області. Найнижчий її рівень зафіксовано на Шепетівщині — менше чотирьох тисяч. У четвірці найгірших також опинилися Волочиський, Ізяславський та Полонський райони. Їх і вирішили заслухати на спільному засіданні обласної робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати і зайнятості населення та тимчасової комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

Шепетівський район не тільки має найнижчі показники, а й дещо «прохолодно» поставився до нинішнього засідання. Зазвичай звітують про здобутки, а переважно виправдовують недоліки перші особи райдержадміністрацій. Іноді їхні заступники. Північний же район цього разу представляла заступник, але не голови, а управління соціального захисту населення. Якщо відверто, то такий низький рівень представництва дещо обурив хмельничан. Очільники району не мають часу та бажання відвідати обласний центр — зняти з них «інтенсивність», запропонував ведучий засідання заступник голови облдержадміністрації Володимир Кальніченко. Хто не знає — «інтенсивність» це, умовно кажучи, доплата за якісну роботу. А якщо в районі найгірші показники із рівня зарплатні — за що доплачувати чиновникам? Тим паче, якщо вони навіть не беруть участі в засіданнях, які проводять їхні «старші товариші». Згодні?
Те, що у Волочиському районі низька заробітна плата, — теж дивина. Як відомо, це один з найбільш розвинутих регіонів Хмельниччини, з потужною і промисловою, і аграрною складовою. Тим більше, що Волочищина досягла чи не найбільших успіхів в країні у децентралізаційних потугах. Грошей в районі та громадах вдосталь, а зарплатня… Як влучно зауважив директор департаменту фінансів облдержадміністрації Сергій Пенюшкевич, «на них напали гроші, й вони цілий рік не могли від них відбитися».
Якщо із рівнем заробітної плати Хмельниччина завжди пасла задніх в Україні, то із ліквідацією зарплатних боргів навпаки — в лідерах. Торік заборгованість повністю виплачена на п’ятнадцяти підприємствах на суму більш ніж п’ять мільйонів гривень. Станом на 1 лютого борги залишилися по області на рівні лише 1,9 мільйона (пригадуються часи, коли ця цифра сягала і десяти, і п’ятнадцяти мільйонів). За рівнем зарплатних боргів Поділля серед найкращих: друге місце в державі. Заборгованість залишалася на одному економічно неактивному підприємстві: ДП «Деражнянський плодоконсервний завод Хмельницької облспо- живспілки» — 25 тисяч гривень, десяти підприємствах-банкрутах — 1,7 мільйона та на одному економічно активному підприємстві — ПАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство». Й якщо на початок року рибгосп заборгував своїм працівникам 115,5 тисячі гривень, то на 1 лютого ця сума вже перевищила двісті тисяч. Представників рибного господарства і заслухали на засіданні комісії.
Не вперше доводиться зустрічатися з рибалками на подібних засіданнях: історія з їхніми боргами тривала та інтригуюча. Наприклад, податківці та представники Держпраці не можуть «упіймати» підприємство за фактичним місцем реєстрації в Меджибожі, на вулиці Чкалова. Відповідно й не здатні вручити необхідні документи щодо проведення, скажімо, перевірки. Присутність представників риболовного господарства на засіданні — можливість таки вручити їм ці папери. Але постало питання, чи вистачає у представника рибгоспу повноважень для їх отримання? Простіше кажучи, виникли бюрократичні колізії, які нам, пересічним громадянам, не уторопати. Нам цікавіше, чи буде риба на столі та зароблені гроші в рибалок.
Вкотре членів комісії запевнили, що підприємство працює та розвивається, вкотре всі почули про трирічний цикл вирощування риби та «сезонність» роботи й доходів. Не переконливо було для Володимира Кальніченка, який швидко порахував, що підприємство торік виловило з гектара водного плеса аж… п’ять кілограмів риби. Уявляєте? За рік! З гектара! 5 кг! І це ж не «з калюжі під мостом», а на профільному підприємстві! Здається, з калюжі, або навіть у ванній можна таки за рік більше наловити.
Представники рибгоспу запевнили, що наведуть лад із виплатою, і, здається, їм не буде куди подітися. Бо, повторюся, це вже останнє економічно активне підприємство в області, що має зарплатні борги. З нього «не злізуть» члени комісії, поки не змусять розрахуватися з людьми. Як, підсумовуючи, сказав усім присутнім Володимир Кальніченко: мусите «груддю закрити зарплату» і не допускати виникнення боргів.