Коли наша влада починає щось рахувати, то поспіху від неї не дочекаєшся. Так і з підрахунками на виборах, так, виявляється, і з рейтинговими цифрами. Здавалося б, вже майже середина року, а де ж остаточні підсумки за минулий? Нарешті в травні Мінрегіонбуд таки спромігся їх опублікувати. Ні, можна було б використати рейтинги Мінекономрозвитку, але надто вони куці: мало показників публікують. Тому, проявивши терпіння, ми нарешті можемо побачити, хто є хто серед областей України, а точніше, де ж перебуває рідна Хмельниччина в Моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів за 2016 рік, днями оприлюдненому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Й не важливо, що дані «не першої свіжості»: вони показують динаміку, а також зафіксували стан, у якому перебуває область. Особливо це стосується дна, до якого впритул наблизилася Хмельниччина саме з економічної точки зору. Ви ж не думаєте, що наша економіка встигла за останні півроку виплисти, видряпатися з придонного мулу, в який нас занурило нинішнє керівництво краю.
Отже, спочатку про позитивне: в цілому Хмельниччина цілком пристойно завершила минулий рік. За вісьмома з дванадцяти інтегральних показників ми упевнені середнячки — 9-16 місця серед 25 регіонів держави. Найкраща ситуація в «гуманітарних» розділах: «Розвиток інфраструктури» — п’яте місце та «Соціальний захист і безпека» — сьоме місце. Проте провал спостерігається в ключових економічних розділах, основних для подальшого поступу — «Інвестиційно-інноваційний розвиток та зовнішньоекономічна співпраця» й «Фінансова самодостат-
ність». І там, і там ми ввійшли до п’ятірки найгірших областей України. Звісно, приємно, що в нас гарна інфраструктура та соцзахист, але провали в економіці — кричущі. А без неї, як очевидно для кожної освіченої людини, перспективи Поділля вкрай сумні. Але, як вже домовлялися, попервах про здобутки.
Хмельниччина найкраща в державі за сумою зарплатних боргів — єдине перше місце з 64 показників, які аналізує міністерство. Це можна було вважати безсумнівним здобутком, якби не нещодавня інформація: ми вже відкотилися на п’яте місце через борги на Полонщині (докладніше див. «ПВ» від 1 червня № 60-61, «Кар’єр відвантажив борги»). Але наразі не зважатимемо на це: домовилися ж бо, аналізуємо лише підсумки минулого року. А вони показують, що в розділі «Ефективність ринку праці» це єдиний здобуток області. Бо, скажімо, й за зайнятістю населення, й за індексом зарплатні ми посіли ганебні двадцяті місця. Й не зрозумієш, що первинне: люди не хочуть працювати, бо низька зарплатня, чи мізерну зарплату встановлюють роботодавці, бо надлишок робочої сили. Але факт залишається фактом: безробітних багато, а винагорода за працю дуже мала.
Може, з такою негативною ситуацією на ринку праці й пов’язані інші здобутки хмельничан — тікаємо в малий бізнес. Так, частка реалізованої продукції суб’єктами малого підприємництва становить майже сорок відсотків — це п’ятий показник у країні. А за їхньою кількістю в перерахунку на населення посідаємо сьоме місце. Доволі пристойні цифри самозайнятості подолян, які не ймуть віри владі та самотужки розв’язують свої проблеми.
Ще безсумнівні здобутки, щоправда, які не мають відношення до місцевої влади: за щільністю автомобільних доріг — четверте місце, за площею житла на людину — шості. Крім того, дещо несподіваний показник: за щільністю покриття інтернетом міст ми другі в Україні, поступаємося лише Києву: майже вісімдесят відсотків міських осель мають доступ до світової павутини. Й тут саме час перейти до поганих новин. Сільське населення забезпечено інтернетом на Поділлі найгірше в державі — останнє місце в рейтингу. Покриття становить менше дев’яти відсот-
ків! Ганьба ще й у тому, що ми удвічі відстаємо від передостаннього місця: на Кіровоградщині дроти проведені у сімнадцять відсотків сільських хат. Де вже порівнювати себе з лідерами — Закарпаттям, де понад половина сільських обійсть мають мережу. Й це вже питання до влади, особливо до очільників новостворених територіальних громад: що, не можете залучити інтернет-провайдерів? Не здатні забезпечити їм комфортні умови роботи, аби й селяни мали сучасну послугу?
Щоправда, залучати бізнес у нас не вміють ні на місцях, ні на рівні області. Пам’ятається, коли писав минулий матеріал про рейтинги, пообіцяв, що вибачусь перед владою краю, якщо показники інвестицій зростуть. Наголошував, що визнаю: чиновники таки щось роблять для області, яка їм довірена, прагнуть її розквіту, дбають про добробут, створюють усі необхідні умови для інвесторів. Вибачатися не доведеться — за минулий рік провал в інвестиційних показниках. Впали вони на 3,2 відсотка. Можна, звісно, розповідати про несприятливі умови, курсову різницю тощо, але маємо факт: ми в п’ятірці найгірших за обсягами залучених іноземних коштів на одну особу — лише 124,5 долара.
Не можемо запросити іноземців для організації сучасних підприємств — не здатні нічого й експортувати. Влада має право скільки завгодно розповідати байки про розвиток хмельницької промисловості, але всі ми маємо визнати: вона неконкурентноспроможна на зовнішніх ринках. А як інакше пояснити те, що показники хмельницького експорту в перерахунку на населення одні з найгірших у державі? Гірше, ніж у нас ситуація лише в Луганській (пошматованій війною), Чернівецькій (де промисловості фактично ніколи й не було) та Херсонській областях. Тому про експортний потенціал чиновникам краще б взагалі мовчати, а не волати на всіляких засіданнях. Точніше не так, потенціал то, може, й є, але десь поки дрімає.
Якщо немає в області економіки, то немає й грошей. Ми наприкінці другої двадцятки в рейтингу і щодо темпів зростання доходів місцевих бюджетів, і за самим розміром цих доходів. Відповідно й опинилися в числі найгірших за показником капітальних видатків на одну людину. Не витрачають на покращення нашого життя владці коштів, бо не вміють їх заробляти. То й перебуваємо у розділі «Фінансова самодостатність» у п’ятірці найгірших.
Чомусь здається, що пристойні показники зі щільності доріг і наявність міського інтернету, що «витягають нас за вуха» з самісінького дна рейтингу, менш важливі для людей, ніж катастрофічні економічні показники розвитку краю. Бо саме економіка — це їхня робота, зарплата, якісне харчування та врешті-решт — якісне життя. Саме з цим у нас проблема. В цьому напрямку треба владі працювати, а не звітувати про неіснуючі здобутки.
Gismeteo 
