Оптимісти задоволені, песимісти зганьбилися, зарплатня зросла, українці… виїжджають. Про що це ми? Про мінімальну зарплатню, яка півроку тому зросла удвічі, й можна підвести перші підсумки цього доволі несподіваного, але вдалого кроку влади. Як і прогнозував наш часопис (див. «ПВ» від 13 грудня, № 141, «3200 гривень: зростання добробуту чи провокування інфляції?»), негативного впливу на економіку збільшення виплат не спричинило. Так, дещо зросли тарифи через зростання зарплат комунальникам. А хто казав, що, до прикладу, сантехніки та електрики жеку мають животіти на колишню мінімалку, яка не забезпечує навіть жебрацьке існування? Хто може впевнено заявити, що працівники комунального транспорту здатні вижити на ту, ще стару, зарплатню? Звісно, в них зарплата стала вищою. І це нормально! Зрозуміло, що зростання вартості проїзду чи комірного не викликає захвату, але цей вплив на інфляцію загалом був мінімальний — відсоток, можливо. Й загалом ріст мінімалки на інфляцію практично не вплинув — приблизно на тому ж самому рівні, що й торік: відсотків сім за півріччя. Й на курс валюти тиск не спостерігався: долар та євро перебувають у тих самих межах, що й на початку року. А от добробут, принаймні офіційний, зріс і дуже суттєво.

За інформацією департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, якщо в Україні зарплатня за рік зросла приблизно на третину, то на Хмельниччині — у півтора раза! Так, у квітні середньомісячна заробітна плата штатного працівника становила 5519 гривень. Порівняйте із торішнім квітнем — 3732. Суттєво ж? І в рейтингу за рівнем зарплатні вдалося піднятися з останніх сходинок на шістнадцяту. Погоджуся, ми ще значно відстаємо від загальноукраїнських показників — приблизно на одну п’яту, але, як бачимо, прогрес є, і значний. На тлі низької (відносно) інфляції та стабільності валюти рівень достатку безперечно зріс. Особливо це позначилося на сферах, де традиційно доходи робітників були ганебно низькими: тимчасове розміщення та організація харчування — зарплатня зросла у понад два рази. Освітяни нині отримують на дві третини більше, ніж торік тощо.
Якщо поглянути на окремі райони області, то в них середня зарплатня не нижче столичної. Наприклад, приємно вразив Старокостянтинівський район, де в квітні порахували понад дев’ять тисяч середньої зарплати. Також місто атомників упевнено лідирує в області — майже десять тисяч. Непогана ситуація й у Летичівському районі — 6,6 тисячі, Новоушицькому — 5,8 тисячі гривень. Отже, позитив є, й чималий. А тепер, як у тому анекдоті, «досить про добре».
Назвавши найкращі райони, не забудемо й про найгірші, в яких зарплатня не дотягує навіть до п’яти тисяч: Шепетівський, Волочиський, Білогірський, Деражнянський, Теофіпольський. Більше того, виявляється, що третина (!) від 230 тисяч найманих працівників в області має зарплатню на рівні або нижчу за мінімальну. Підкреслю — третина! Або 76 тисяч, за даними департаменту соцзахисту. Додамо, що навіть у бюджетній сфері 25,2 тисячі чоловік отримують 3200 або менше. А це ж та сфера, яка в першу чергу владними рішеннями про мінімалку й мала «витягати» рівень зарплатні. Хоча, здається, саме бюджетники й дозволили так стрімко зрости показникам (якби ще не ці 25 тисяч чоловік, яким так мало платить держава). Чому? А ви знаєте, скільки в області людей працюють у виробничій сфері, заробляючи кошти, виготовляючи товари? А скільки бюджетників, що отримують зарплатню від держави? Назву лише кілька цифр. У промислово-сті Хмельниччини й освіті задіяна приблизно однакова кількість людей — по п’ятдесят тисяч. Якщо згадати соцзахист і охорону здоров’я, то маємо ще тридцять тисяч. Я не проти цих «гуманітарних» сфер, а про те, що в нас бюджетників на тлі виробничників дуже багато. Їм наростити зарплатню вкрай просто: прийняв бюджет, платиш кошти — маєш показник. Але ж скарбницю треба наповнити, чим і займається та ж промисловість. Їм значно складніше і в бюджет давати, і зарплатню підіймати. От і маємо, що наше шалене зростання значною мірою викликане перекосом у зайнятості населення. Де промисловість? Де виробництво? П’ятдесят тисяч задіяних безпосередньо на виробництві на 1,3 мільйона населення області — вкрай мало. Та й хто буде працювати, якщо повіялися світами наші люди?
Навіть незважаючи на збільшення мінімалки в Україні, вона залишається найнижчою в Європі (не розглядаємо пострадянські країни). Отже, в нас мінімальна зарплатня менша за 110 євро, а скільки платять в Європі? Менше за всіх  — у Болгарії. Але навіть там мінімально отримують 235 євро. Найбільше — в Люксембурзі: 1999 євро. Хоча навряд чи багато  подолян шукають або знайшли роботу в цій маленькій, але дуже заможній державі. Поглянемо на звичні та проторовані заробітчанами шляхи до найближчих сусідів. Польща — 453 євро, Чехія — 407. І хіба можуть виникнути запитання, чому наші співгромадяни масово втікають на роботу в ці держави? Вже мовчатимемо про заможніші країни «старої» Європи. Безвізовий режим ще більше спростив «утечу» за кордон. Хто в нас працюватиме?
Повернімося наприкінці все ж до «доброго» й оптимістичного. Брак робочої сили на Хмельниччині вже починає відчуватися. Роботодавці скаржаться, що водіїв не знайдеш. «Цеховики» кажуть: швачок бракує. Об’яви в маршрутках пропонують швачкам роботу (цілком легальну) із заробітком від дев’яти тисяч. Щодня бачу об’яву біля під’їзду: нове виробництво вікон та дверей шукає робітників із заробітком 8-12,5 тисячі гривень. Катастрофічна нестача робочих рук примушує роботодавців підіймати планку зарплатні.
А зростання реальної оплати праці знову «підтягне» мінімалку. Не будемо думати про рівень 7,2 тисячі гривень, як нещодавно запропонував один з високопосадовців, який чи то затриманий, чи то під домашнім арештом. Йдеться про того, якого правоохоронці возили під ковдрою, за якого родина швиденько та простенько зібрала заставу сто мільйонів гривень. Для нього 7,2 тисячі — це як сім копійок для нас. А от тисяч до чотирьох — п’яти підняти з наступного року можуть. Тим більше, що й законопроект відповідний є. А зросте мінімалка — реальна зарплата знову збільшиться. Будемо сподіватися на це.