— Кажуть, за своє життя чоловік має посадити дерево, збудувати дім, виростити сина. Правильно. Бо цим він виправдає надії своєї сім’ї і подбає про її благополуччя. А що залишить людина після себе колективу, громаді, суспільству? Хіба це менш важливо? — запитує Віктор Пелехацький, коли під час нашого спілкування мова заходить про майбутнє українського села. – Якби ж то кожен жив з бажанням запам’ятатися добрими справами, бути корисним для людей. Тоді б, і все, що довкола нас, і село, про яке говоримо, змінювалося би на краще, — каже Віктор Анатолійович.

 Боляче дивитися на ті населені пункти, де «роздерли на шматки» колишні ферми, що поростають тепер чагарниками, на інші колгоспні будівлі, від яких залишилися руїни. Розволочили, знищили, а далі що? Ось тобі й слід людської халатності, байдужості, нерозсудливості...
І на противагу таким, котрі далі своїх “воріт” нічого не бачать, Віктор Анатолійович згадує відому на Хмельниччині та за її межами родину Слободянів. В’ячеслав Дмитрович Слободян, котрий керував господарством в селі Іванківці Городоцького району, та ім’ям якого тепер названа місцева агрофірма, зробив для цього села стільки, що всі наступні покоління не переставатимуть дякувати.
Добропорядність, родинна совість, відповідальність спонукають і його сина Олександра Слободяна, президента корпорації «Оболонь», дбати про Іванківці. Церкву в селі збудував Олександр В’ячеславович за особисті кошти, новий і дуже гарний пам’ятник Тарасу Шевченку — це теж його заслуга. Будинок культури, що також є окрасою села, відремонтована амбулаторія, Будинок сімейного типу для 10 дітей-сиріт, будівництво житла для переселенців із Криму та багато інших справ реалізовувалися з допомогою Олександра Слободяна.
— Тож до високого поняття «патріотизм», обов’язково треба зачисляти таких ось людей, як наш земляк, котрий заслужив шану перед людьми і перед Богом, — додає співрозмовник.
З притаманною йому скромністю Віктор Анатолійович не згадує, що і його внесок у сьогодення Іванковець досить суттєвий. Та про це охоче розповідають місцеві жителі. Від них дізналися, що років зо п’ять тому справи у господарстві були не надто втішними. Тож Віктора Пелехацького кинули, так би мовити, на прорив, бо відомо, що темп в усьому задає керівник. А філософію добрих справ, про яку розповідав Віктор Анатолійович, без сумніву, сповідує і він. Інакше навряд чи вдалося б агрофірмі за короткий термін зробити досить відчутний крок уперед.
В обробітку підприємства 2137 гектарів орної землі, на якій вирощують пивоварний ячмінь, соняшник, кукурудзу, сою, цукровий буряк, інші культури. Якщо, до прикладу, у 2012 році зернових збирали 35-40 центнерів з гектара, то тепер 65-70. А врожай цукрових буряків збиратимуть цьогоріч вперше — їх сіяли на прохання пайовиків. Тисяча власників земельних паїв справно отримують розрахунки і задоволені діяльністю агрофірми.
Важливо, що окрім рослинництва, господарство розвиває і тваринницьку галузь, загалом  забезпечуючи роботою 150 осіб. На тваринницьких фермах утримують 450 голів великої рогатої худоби, на свинокомплексах — 600 голів. А ще — діє млин, хлібопекарня, де за добу випікають тисячу хлібобулочних виробів. І все ж, відверто кажучи, така кількість працюючих затратна для агрофірми: виплачені три мільйони зарплати у минулому році — це чимале фінансове навантаження. Та є моральний бік, про який говорить керівник:
— Де шукатимуть порятунку від безробіття тутешні селяни, як годуватимуть свої сім’ї, якщо вивільнимо половину чи кілька десятків працюючих? — ставить запитання Віктор Пелехацький і сам відповідає: — Не по-людськи позбавляти їх можливості заробляти в рідному селі і триматися своєї домівки. Тому й прийняли тверде рішення — зберігати за ними робочі місця і створювати нові.
— Село залишається живим, якщо працюють ферми, зернотоки, тракторна бригада, автопарк, — каже Віктор Анатолійович, — і якщо господарство постійно бере активну участь у соціальних питаннях. Ось наша агрофірма активно долучається до вивезення сміття, до прокладення водогону. Минулого року, коли переживали складну проблему з нестачею води, щодня вивозили своїм транспортом по сільських вулицях 50 кубів води, за півтора місяця витрати господарства склали 87 тисяч гривень.
Якщо з’являються у жителів Іванковець важливі питання, вони приходять за допомогою до керівника господарства. В окремих населених пунктах люди позбавлені цієї можливості, мусять їхати в міста, де навряд чи доб’єшся зустрічі з керівництвом і оперативно вирішиш усі питання.
Вже, напевно, Віктор Пелехацький міг присвятити себе більш спокійній, кабінетній роботі. Здобувши три вищі освіти — агронома, менеджера, управлінця, він працював на керівних посадах у райдержадміністрації, центрі зайнятості, селищній раді Чемеровець. Знадобився би його досвід у цих структурах і тепер. Проте йому надто хочеться оцього, безпосереднього спілкування з людьми, рішень, які позначатимуться на їх благополуччі.
А ще кинув, наче ненароком, він дуже любить поле. Його широчінь, дає відчуття свободи та усвідомлення, що недаремно живеш на цій землі.
Багато добрих задумів пов’язує з Іванківцями керівник агрофірми Віктор Пелехацький. Отож з нагоди дня народження Віктора Анатолійовича —  щиро зичимо, щоб усі його прагнення реалізувалися. Високих врожаїв, вірних друзів, родинного затишку на многії літа!