Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 797

Нині промисловість краю виглядає доволі жалюгідно. Й статистика стверджує, що зростання практично немає (1,8 відсотка за перше півріччя хіба гідний показник?), і очі, спостерігаючи занедбані приміщення колишніх будівельних гігантів, бачать, що не все гаразд. Справді, нинішні заводські цехи значної мірою або стоять облуплені, з фанерними шибками, або взагалі без них, світять розореними нутрощами, у кращому випадку — прихистили напівлегальні швейні цехи. Є, звісно, винятки, але погоди вони не роблять. Менше п’ятдесяти тисяч, зайнятих у промисловості в усій області, — ганебно низька цифра. Десяток-другий тисяч людей, який займаються виробництвом в обласному центрі, що налічує приблизно 270 тисяч мешканців, — теж сумний показник. Саме тому міська влада одним зі стратегічних напрямів розвитку Хмельницького визначила створення індустріального парку. Навесні, на Форумі економічного розвитку, про це було голосно заявлено, а нині вже зроблено перший крок: на липневій сесії міськради прийнято рішення (вибачте за складне бюрократичне формулювання) «Про надання юридичній особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Якщо простіше — розпочався процес створення індустріального парку «Хмельницький». Більш докладно про парк, кроки з його створення, терміни, перспективи та преференції для виробничників ми поспілкувалися з заступником Хмельницького міського голови Володимиром ГОНЧАРУКОМ.

— Володимире Володимировичу, можна вважати, що сесія відвела ділянку під індустріальний парк?
— Я би сказав, що це лише початок відводу, бо рішення депутатів — надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Потім ще потрібно буде затвердити проект землеустрою та отримати кадастровий номер — дещо є бюрократичних процедур. До речі, скажу вам, не так і легко було знайти в межах Хмельницького ділянку землі більше 15 га, необхідної для створення промислового парку згідно з законодавством. Але знайшли. На межі міста. Великої площі — 52 гектари, причому є можливість в перспективі подвоїти ці площі, а за необхідності розширити навіть у шість разів — до трьохсот гектарів, але вже за рахунок земель, прилеглих до міських. Якщо говорити точно, то ділянка розташована за адресою Вінницьке шосе, 18. Поруч магістральна траса. Неподалік ми маємо намір створити логістичний центр. Як ви, мабуть, знаєте, це теж входить до стратегії розвитку Хмельницького.
— Траса — це добре. А як із іншими комунікаціями? Бо, наскільки розумію, наявність води, газу, електрики — обов’язкова умова для розвитку бізнесу.
— Звісно, без них ніяк не обійтися. Й можу вам сказати, що 21 липня ділянку оглянули представники товариств «Хмельницькобленерго», «Хмельницькгаз» та комунального підприємства «Хмельницькводоканал». Можливості забезпечити усім необхідним індустріальний парк є. Хочете докладніше? Газ подаватиметься із розподільчої станції Лісові Гринівці — Давидковецьке перехрестя. Вода? Копатимемо свердловину. Електроенергія? Встановимо підстанцію з розрахунку один кіловат потужності на десять метрів квадратних виробничих площ. Із технічними питаннями проблем немає. Необхідно пройти весь бюрократичний ланцюг: отримання витягу з Держкадастру; затвердження міськрадою концепції парку; прийняття рішення про його створення; подання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі; включення індустріального парку до Реєстру парків; проведення конкурсу з вибору керуючої компанії…
— Зрозумів, лише чиновницьких процедур десь на рік до початку реальної діяльності парку. Тому відразу до практики, забігаючи на рік-два-три наперед: кого ви бачите учасниками парку? Вже були якісь перемовини щодо участі бізнесу?
— Я вважаю, що передусім у ньому будуть представлені провідні для області галузі — легка промисловість та переробка аграрної продукції. Й попередні переговори ми вже провели. До речі, дуже став у нагоді Форум економічного розвитку, в якому взяли участі провідні підприємці краю. Але це, на нашу думку, основа парку; в ньому обов’язково працюватимуть виробництва й інших напрямів. Будь-хто з охочих.
— А іноземців запрошуватимете? Бо, пам’ятаю, кілька років тому турецький бізнес дуже бажав розгорнути свої виробництва на наших теренах.
— Обов’язково. Але, як ви розумієте, поки ще багато паперової роботи, тому про конкретику щодо учасників не варто говорити.
— Володимире Володимировичу, а навіщо, до прикладу, легкій промисловості йти в парк? Як ви чудово знаєте, наші нелегальні цехи розкошують й так. Які принади їм готує індустріальний парк?
— Як які? Податкові! Сам знаю, що просто так нелегалів не виманиш з тіні. Але ж зареєстрований індустріальний парк має суттєві податкові преференції. До прикладу, надається розстрочка зі сплати ПДВ. Податок на прибуток протягом п’яти років становить нуль відсотків. Наступні п’ять років підприємство працює з половинним податком: дев’ять відсотків замість вісімнадцяти. Окрім того, можливі ж пільги від міста. Скажімо, ставка орендної плати на землю. Яка вона буде — зараз не можу сказати. Може, й нуль відсотків. Бо нині ж ця земля нуль дає, то нехай якийсь час нуль ще побуде, поки підприємства не стануть на ноги, не розгорнуться. Крім того, керуюча компанія звільняється від сплати ввізного мита за ввезення устаткування для роботи парку, якщо таке не виготовляється в Україні. Але, ще раз підкреслю, про це поки рано говорити. Мені здається, що вільна конкуренція, можливість легально працювати, маючи податкові пільги, — це й є шлях для виведення бізнесу з тіні. Інакше практику «тіньовиків» вкрай складно подолати.
— І скільки ви думаєте буде створено нових робочих місць у парку? Коли він реально запрацює?
— Це залежатиме від галузей, які там будуть представлені. Очевидно ж, що «концентрація» працівників різниться для, до прикладу, швейного та хімічного виробництв. У швейному, як ви розумієте, на невеликій площі працює доволі багато людей. І я думаю, що в ідеалі — до десяти тисяч нових робочих місць може бути створено на базі парку. Окрім того, ми маємо намір створити центр підготовки робітників. Не ПТУ, а саме центр, де люди отримуватимуть необхідні навички саме для роботу в парку. Реально ж запрацює він не раніше, ніж через три роки, скоріш — десь за п’ять років. Але це нормально, бо це не тактична робота, а стратегічна — орієнтована на роки вперед.