Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1311

Любов до землі керівнику агропідприємства «Агроінвест» із села Ліщани Ізяславського району, депутату обласної ради двох скликань і заступнику голови постійної комісії з питань сільського господарства та земельних відносин Хмельницької обласної ради Петру Миколайовичу Павлюку прищеплена його батьками – потомками споконвічної родини землеробів із самісінького дитинства.

Педагог за освітою, після закінчення в 1986 році Кам’янець-Подільського педінституту і шести років роботи в рідній школі Петро Миколайович не зміг побороти в собі  родинного потягу селянина і зрозумів, що природне його покликання – праця на землі, що й стало змістом подальшого життя.
При розпаді Союзу і розпаюванні землі в Ліщанах на базі колишнього колгоспу ім. Шевченка було створено СТОВ. Але з самого початку справи в ньому пішли невдало. Це й призвело до занепаду та боргу перед державою і селянами на суму 1900000 гривень. Тоді-то, в 2006 році і звернулися пайовики Ліщан до Павлюка, який до цього працював заступником голови правління СТОВ у недалекому селі Теліжинцях, та запропонували йому очолити господарство у Ліщанах.
Зразу ж було змінено форму господарювання і створено нове фермерське господарство «Агроінвест», до якого приєднались і віддали в оренду свої паї селяни ще чотирьох навколишніх сіл: Бейзими, Даньківці, Чепці і хутора Шевченка.
За рахунок взятих у держави кредитів була придбана сільськогосподарська техніка, збільшено поголів’я ВРХ, погашений борг збанкрутілого СТОВ, тож  новостворене господарство поволі стало набирати сили.
Здавалося б, справи були уже трохи стабілізовані, пішли краще, а тут через три роки знову удар – спочатку банківська, а за нею фінансова криза… Тоді багато фермерів розгубилися, занепали духом. Та  Петро Миколайович, що притаманно його характеру, залишався оптимістом і казав своїм підлеглим:
– Якщо будемо триматися, працювати на совість і не лякатися труднощів, то не пропадемо. Земля завжди прогодує тих, хто вміє працювати. Я переконаний – ми подолаємо всі кризи.
І подолали, вистояли… Нині в господарстві трудяться 73 працівники. Цей колектив утримує всю матеріально-технічну базу, доглядає понад 300 голів ВРХ, з них 150 одиниць дійного стада, 192 свині, 10 коней, обробляє 2 134 га орної землі.  Є невеликі птахо-  і кролеферми, продукція з яких використовується для безкоштовного харчування механізаторів і найманих працівників будівельних бригад.
Чисті приміщення їдальні і кухні з сучасним обладнанням заслуговують не тільки похвали, а й можуть стати прикладом для наслідування керівниками інших фермерських господарств. В їдальні для своїх потреб навіть випікається хліб і булочки. Із техніки в господарстві на сьогодні 14 тракторів, 5 комбайнів, 15 одиниць  автотранспортних засобів, імпортна посівна і збиральна техніка.
На полях вирощується пшениця, ячмінь, горох, кукурудза, соняшник, овес, соя. Цієї весни агрофірма цілком справилася із посівною ярових культур. Механізатори провели підживлення озимих, у добре прогріту землю засіяли сою. Сьогодні йде активна підготовка техніки до збирання урожаю зернових, який на часі обіцяє бути вагомим.
На запитання, як у ситуації дуже повільного і безсистемного реформування державою аграрної галузі вдається триматися на плаву, Петро Миколайович зітхнув і промовив:
– Коротко відповісти на це неможливо. Мабуть, успіх полягає в тому, що за своє життя я не обдурив на жодну копійку нікого зі своїх партнерів. Напевно, таке ставлення до людей і до життя допомагає долати труднощі. Мені вірять. А це важливо. Землі у нас хороші, родючі. Тваринництво дозволяє постійно вносити органічні добрива. За необхідності вносимо мінеральні. Відповідно і результати. Навіть у минулому році, незважаючи на засушливе літо, зібрали на круг пшениці – 77, ячменю – 70, кукурудзи – 112, соняшника – 34, сої – 25 центнерів  з гектара. Підвів трохи ріпак – урожай його був (порівняно з позаминулим роком 49) всього близько 30 центнерів з гектара. Заробітну плату і розрахунки з пайовиками проводимо вчасно. Сплачуємо всі податки. Люди за довірені агропідприємству свої паї отримали розрахунок за бажанням: грішми, або натуроплатою. Сама оплата паїв у нас становить 8% від нормативно-грошової оцінки. Це одна із найвищих оплат в районі.
Правлінням «Агроінвесту» не залишені поза увагою і насущні  проблеми села. Підприємство регулярно виділяє кошти на ремонт школи, у якій відремонтовано повністю спортзал, перекритий дах Будинку культури; допомогло в будівництві православної церкви в селах Ліщани і Даньківці. Раніше в село не можна було заїхати, а нині тут вулиці висипані жерствою, в належному стані. Вже виготовлена документація на проведення по всьому селу водогону.
Оскільки райвідділ освіти оплачує харчування дітей  тільки початкових класів, то  учні старших  харчуються на кошти господарства. Крім того, ось уже кілька років відмінникам навчання за рахунок підприємства встановлено заохочувальні премії. Господарство утримує інструктора по спорту і футбольну команду села.
У зв’язку з депутатською діяльністю не завжди вистачає часу Петру Миколайовичу, щоб повністю віддатись улюбленій роботі по господарству. Та в цьому він має дійову допомогу, свого заступника – брата Валерія Миколайовича, директора фермерського господарства  В. В. Лаврука, головного інженера  О. Л. Жембрівського, агронома  М. Д. Яремчука, начальника цеху тваринництва (він же зоотехнік)  М. О. Комісарчука та інших спеціалістів господарства, які добросовісно ставляться до виконання своїх обов’язків на доручених їм ділянках роботи.
Єдине, що вкрай турбує Павлюка – це те, що держава наша ставиться до такої важливої галузі, як сільське господарство, ніби мачуха до пасинка. Петро Миколайович зауважує, якщо держава  наша збирається приєднатися до Євросоюзу, то для фермера сьогодні необхідні дешеві кредити, справедливі податки. Адже з сьогоднішніми податками сільське господарство не повністю спроможне давати продукцію за кордон. Тоді країну заповнять своїми товарами інші держави, що призведе до знецінення власного ринку.
Потрібно створити справедливі умови як господарювання, так і кредитування. Сьогодні  вкрай необхідна реальна, а не паперова державна підтримка тварин-
ництва. Також необхідно, щоб держава частково компенсувала затрати господарства при закупівлі техніки. Адже не секрет, що в Україні немає ні хорошого комбайна, ні трактора, ні автомашини. Треба правді в очі дивитись. Потрібно створити сприятливі умови для ведення бізнесу.
В Україні сьогодні немає вітчизняного виробника засобів захисту рослин. Все завозиться з-за кордону. І гроші йдуть не у вітчизняну казну, а за кордон.
То за рахунок чого все-таки процвітає в Ліщанах господарство «Агроінвест»? Судячи з усього сказаного, можна впевнено сказати, що в першу чергу – за рахунок уміння і діяльності його керівника, роботи  виплеканого ним колективу. Бо саме від керівника і залежить, яким курсом іде його «корабель».
А головне – селяни п’яти населених пунктів на чолі зі своїм наполегливим та цілеспрямованим керівником не втрачають віри, що вони будуть рухатись тільки вперед і матимуть достойну заробітну платню.