Знайома кепкує з недолугої владної політики в економічній сфері: «Я схожа на Буратіно, аби їм свої сольдо віддавати? А вони мені що навзамін? Три скоринки хліба? Не хочу я офіційно працевлаштовуватися! Не буду сплачувати податки! Хай жаба їм цицьку дасть! Спочатку зробили з нас усіх жебраків — подивіться на їхні тарифи, а потім захотіли, аби я ще платила. Дзузьки! Нехай награбоване віддають мені у вигляді субсидії. Навіщо я легально працюватиму, аби допомогу зрізали? Краще так: вони пограбували мою родину, то нехай трохи відшкодують через субсидії».

Якщо відверто, то не виникає бажання  займатися моралізаторством. Податки. Сумління. Обов’язок перед рідною державою. А не хочеться тому, що останніми роками ця «рідна» ненька нагадує мачуху. Й передусім через згадані тарифи. Тому можна зрозуміти людину, яка ображена на владу, на країну, на ставлення до неї. Нелегальність та субсидії стають якоюсь мірою нормою для нас і, що набагато страшніше, певною тенденцією сьогодення. Доволі небезпечно, до речі, бо вже чув, як скаржилися роботодавці: люди не прагнуть офіційного праце-
влаштування. Їх влаштовує нелегальний статус, щоб не платити податки та отримувати субсидії. Вже бізнес не проти вийти з тіні: не хоче потрапляти під штрафні санкції, проте робітників не так  просто знайти. Безвіз, створення сотень тисяч робочих місць у Польщі для українців висмоктують робочу силу з нашого ринку праці. Де брати охочих працювати легально? Але це ми відволіклися. Повернімося до тарифів-субсидій, бо телефонують до редакції, вимагають знову порушити цю тему. Причому винести її на рівень столиці — щось треба змінювати в цій сфері.
Отже нагадаємо, постмайданна влада вперше пограбувала нас, штучно обваливши курс національної валюти утричі. Другий грабунок відбувся за рахунок тарифів. Думаю, ніхто не забув, що електроенергія за два роки подорожчала майже учетверо. Чому це, якщо електро-
енергія, яка не є закордонним продуктом, не прив’язана до курсу долара? З якого дива вітчизняна продукція, тобто енергія, так зросла в ціні?
Поглянемо на нинішні цифри. З 1 по 20 липня частка атомних станцій у виробництві електрики, за даними держпідприємства «Енергоринок», становила 58,4 відсотка. Тобто понад половину електроенергії виробляється атомниками. І продавали вони її по… 48,3 копійки. Перше, з якого тоді дива ми платимо (якщо об’єднати і опосередкувати ці два тарифи для населення — до 100 кіловат-годин та понад) приблизно 1,2 гривні за кіловат-годину? Невже так складно цю продукцію  доставити до споживача? Фурами її везуть чи баржами? Потрібні шалені затрати, аби дроти в порядку тримати? Друге, чому досі працює надвисокий «зелений тариф», вигаданий регіоналами для власного бізнесу? Знаєте у скільки обходиться цей тариф ринку (тобто нам усім)? 7,68 гривні за кіловат! Більш ніж уп’ятнадцятеро перевищує ціну для ядерників. І це ж без жодних додаткових капітальних видатків: відігрівай батареї на сонечку та рахуй надприбутки за наш рахунок.
Третє, скільки ж триватиме знущання з цим Ахметовим, «роттердамською формулою» та ціною на енергію, виробленою теплостанціями? А вона становила у липні — 1,45 гривні, утричі дорожчі, ніж атомна. Але ще раз підкреслю: ядерна енергетика дає понад половину нашої електрики, чому ж середньозважений тариф такий високий? Для промисловості він же ще більший. Треба переглядати? Без сумніву. Міський, обласним депутатам треба волати про це, аби Київ почув до початку опалювального періоду.
Аналогічна ситуація і з газом. Не забули, як він ушестеро подорожчав за останні роки? Разом з тим, нагадаю, нині газ теж можна вважати українським продуктом. Якщо років п’ять тому, ми видобували лише третину від потреби (а коштував він для населення лише гривню з хвостиком), то нині — майже дві третини блакитного палива, яке споживається в державі, — власні! Але коштує він сім гривень для громадян і близько десяти – для інших категорій. Знову спитаємо, з якого дива? Що це за загадковий «німецький хаб», до якого прив’язали ціну? Газ же наш здебільшого, український. І чому це відпускна ціна «Укргазвидобування» на нього несподівано підскочила утричі кілька років тому з 1590 гривень за тисячу кубів до майже п’яти тисяч? Хто з олігархів не нажерся? Повинні про це місцеві депутати говорити, звертатися до столичних колег? Отож бо!
Що зробили ці тарифи з українцями? Перетворили на жебраків! Половина населення країни отримує субсидії. Це просто ненормальне явище — не може цивілізована країна мати таку частку дотаційників. Це макроекономічна помилка, яка має вкрай тяжкі наслідки, з яких ми й почали розмову. З одного боку, субсидія не сприяє заощадженню. Мабуть, усі чули про відчинені взимку вікна, аби «спалити» газову норму? А пам’ятаєте, «ПВ» писали (див. № 135 від 29 листопада 2016 року, «Коловорот субсидій») про невикористаний в області мільярд гривень субсидій, які повернулися до бюджету? Тобто розуму владі не вистачає не тільки в «схемі» штучні тарифи-субсидій, а й у правильності їх нарахування.
Ще раз підкреслю: економічне збочення, коли половина населення отримує дотацію. Треба знизити тарифи та зменшити кількість субсидіантів. Не думається, що бюджет у цьому програє; олігархи — це інша справа: вони втратять газові та вугільні мільярди. Скорочення кількості субсидій через зменшення комунальних платежів також сприятиме легалізації населення. Вам не здається, що це абсурд: люди не хочуть офіційно працевлаштовуватися, справедливо побоюючись втрати субсидій? Точніше, громадяни чинять цілком логічно, зі своєї точки зору. Абсурд — це державна політика, яка перетворила нас на жебраків, а потім кидає субсидій на «три скоринки хліба».