Хто пам’ятає, що якихось два тижні тому сказав міністр соціальної політики? Міністр, якого  власне сама посада зобов’язує бути найголовнішим захисником соціально вразливих верств населення? То що ж він мовив? А те, що українці витрачають на їжу половину своїх доходів тому, що багато їдять. І порівняв нас з німцями. За його словами, ціни на продукти харчування в Україні й Німеччині приблизно однакові. Але німці їдять менше не тому, що у них немає можливості, а тому, що, мовляв, така у них культура. Культурніші вони, про здоров’я своє дбають, калорії рахують. А ми, темні й неосвічені, замість того, щоб мідіями чи, на крайній випадок, минтаєм з овочами вечеряти, варениками зі шкварками запихаємося, щедро поливаючи їх сметаною. Або ж смаженою картоплею зі шматком сала і хліба на додачу... Ну що, знітилися уже? Думаєте, як і де б тепер їсти, щоб ніхто вас не бачив?

Облиште! Просто подумайте, чи зміг би хоч хтось один з міністрів і їм подібних годувати свою сім’ю, приміром, з чотирьох чоловік, стравами з телятини, риби, овочів, всіляких морепродуктів — за шість (хай навіть вісім!) тисяч гривень сукупного місячного доходу? І скільки, до прикладу, ескалопів з телятини треба з’їсти п’ятнадцятирічному хлопчиську чи його сорокарічному татові, аби наїстися?
Так чому ж, власне, у споживчий кошик, який нарешті (вперше після 2000-го року) затвердили на 2017 рік, норма споживання для однієї людини становить лише 7 кг свіжої і свіжозамороженої риби? Зате картоплі — аж  95 кг! Майже центнер бараболі мусить з’їсти кожен з нас за цими нормами. Також — 99 кг хліба, 4 кг макаронних виробів, 9,4 пшеничного борошна, 7,1 кг різних круп.
Річна норма споживання яловичини становить 16 кілограмів, свинини — 8 кг, птиці —14, сала — 2, ковбасних виробів — 9 кілограмів (якраз їх, якщо думати про здоров’я нації, могло бути набагато менше або й зовсім не бути). Між іншим, у старому споживчому кошику передбачалося споживання баранини й кролятини (по     2 кг), у нині діючому їх нема.
З овочів — 9 кг моркви, 9 кг буряків, 9,1 цибулі, 25 кг огірків та помідор, 16 кг кавунів і динь, 60 кг свіжих фруктів, 4 кг сухофруктів.
З молочних продуктів —    60 кг молока. 60 кг кисломолочних продуктів, 5 кг вершкового масла, 3,5 кг твердого сиру, 5 кг сметани, 10 кг м’якого сиру, 220 штук яєць, 0,4 кг чаю, 0,5 кг кави, 3 кг солі.
Цікаве співвідношення: сіллю, за цими нормами, можемо посипати все, навіть торт. А от чаю, приміром, вистачить лише на півроку: пакетик чаю важить 2 грами.
Так само й з цукром — закладено його аж 24 кг на людину! Це кожен з нас повинен з’їсти півмішка цукру, уявляєте? Не плутайте його, будь ласка, з морепродуктами. Їх у споживчому кошику нема зовсім — лише якихось 2 кг рибних продуктів.
Нагадаю, що споживчий кошик — це набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму).
Важливо: на підставі вартості споживчого кошика та споживчого бюджету розраховуються такі показники, як мінімальні зарплата і пенсія. Ось тепер, власне, стає зрозумілим, чому така низька норма якісних і потрібних продуктів харчування закладається у той самий кошик.
До речі, що стосується норм носіння одягу та взуття, розмова абсолютно окрема. Норми (у порівнянні з попереднім кошиком) стали дещо, так би мовити, демократичнішими, і, вибачайте, для працюючих жінок передбачено тепер 6 трусів на рік (раніше було 5 — на два роки). Але не пощастило пенсіонеркам: їм цих 6 штук треба носити аж два роки. Якщо не буде вже що латати, можна скористатися досвідом наших бабусь і прабабусь: довга спідниця і — без трусів! Ще раз вибачте.
Зрештою, повернемося до наших, так би мовити, баранів. До невгамовного, за оцінкою міністра, апетиту українців. І справді, скільки вже можна їсти? Ви все ще біля столу ? Негайно підводьтеся, кидайте ложку. Сідайте в кутку, і починайте себе картати за те, що смієте витрачати половину своїх доходів на їжу!
Так, справді, за статистичними даними українська родина витрачає нині на продукти харчування 53 відсотки свого бюджету. Ті ж, уже вище згадані, німці — 11,7 відсотка. Італійці — 14,2 відсотка, болгари — 19,7, румуни — 27,5 відсотка.
Експерти стверджують, що, чим бідніша країна, тим більше у відсотковому відношенні її громадяни витрачають на їжу. Це, на жаль, про нас. Так само, як і те, що, за повідомленням ООН, за межею бідності у нашій державі живе 60 відсотків населення. Як і прогноз Світового банку про те, що у нашій країні рівень бідності буде залишатися високим ще протягом 2018 року, хоча економіка буде поступово відновлюватися.
Ця гірка правда — про нас. І правда те, що, витрачаючи половину свого доходу на продукти харчування, ми  все ж харчуємося значно гірше, ніж належить. Про повноцінне харчування і мови бути не може (білкова їжа повинна становити 15-20 відсотків від загального раціону). І в селі, і в місті. І нехай собі кажуть, що наші страви висококалорійні, у них багато борошна, картоплі, не дуже якісного жиру. Нині ця розмова якраз не на часі. Бо нині виживаємо. І половина місячного сімейного бюджету іде на придбання саме таких продуктів, які можемо собі дозволити. Тому й готується на вечерю картопляне пюре, засмачене підливою з курячих сердечок. Це доступно, бо картоплю, можливо, у батьків взяли, а курячі сердечка, якщо не дешеві, то, принаймні, одні з найдешевших. А ще спекли дітям пиріжки з дріжджового тіста. Мало користі, кажете? Зате дешево і ситно...
Тому до рекомендацій фахівців про необхідність зменшення у своєму раціоні жирів та вуглеводів нині просто немає фізичної можливості дослухатися. Бо не можемо ми, як ті ж німці, за рік споживати 44 кілограми телятини й 45 кілограмів свинини, і ще кілька кілограмів курятини тощо. Ми, повторюю, їмо те, що можемо собі дозволити.
Якби рівень доходів українців зріс, вважають експерти, то й структура харчування поступово змінилася б, а кількість морепродуктів, риби та м’яса в нашому раціоні збільшувалася б.
Тому не варто докоряти українцям тим, що вони багато їдять. У них просто доходи настільки злиденні, що аж ціла половина з них іде на їжу. Дійсно, як кажуть спеціалісти, якщо у нас в структурі споживання комунальні послуги займають третину, це ж не означає, що ми багато миємося.
А хочеться... Ой, як хочеться! Гідних зарплат і пенсій, доступної якісної їжі, можливості дати дітям хорошу освіту й роботу, гарно відпочивати... Що там ще хочеться? Авжеж, нормального життя, без боргів, кредитів, без постійного остраху, що навіть на найнеобхідніше грошей не вистачить...
Коли ж воно настане, таке життя? Поки що Україна входить до десяти найбідніших країн світу...