Понад чверть століття в Україні панує дикий капіталізм. Чи майже панує. А може, не для всіх чи не всюди. Бо капіталізм — це клієнт понад усе. А ще: є попит — буде пропозиція. Здається, прості та очевидні для абсолютної більшості світу правила. Очевидні, але не для вітчизняної залізниці. Бо влітку Укрзалізниця знехтувала ними (заразом і своїми прибутками), не забезпечивши громадянам належної кількості поїздів на найпопулярніші напрямки. Ніби ж банально: в теплу пору року українці прагнуть відпочити, то запустіть достатню кількість поїздів або дочепіть відповідну кількість вагонів на «південні» та «карпатські» потяги. Ні, для цього чи розуму не вистачило, чи руки не дійшли, чи менеджерського вміння не вистачило. А що, керував же залізницею польський рокер — то в нього все й виходило в стилі рок-н-рол: весело, гамірно та недолуго.

У минулому матеріалі (див. «ПВ» від 20 липня: «А море, здавалося, близько…») ми писали про проблеми з поїздкою хмельничан на море залізницею. Тоді поза увагою — вирішили, що не суттєво, — залишили один момент. Квитків з Херсона до Хмельницького не було, а до Волочиська були! Відкриваємо карту та дивимось — логіка в цьому є? Здається, що обласний центр — на шляху з півдня до Волочиська. Чому ж квитки туди є, а до Хмельницького немає? Довелося, до речі, тоді знайомим вийти на потрібній зупинці, а брати білети (переплачуючи, зрозуміло, на благо рідної залізниці) до Волочиська. Що, кубло в них там? Є, звісно, в залізничників свої «розв’язки». Якщо говорити про західний регіон держави, то можна згадати Козятин, Жмеринку, Здолбунів. За умов скрути, через них із пересадками й раніше можна було спробувати дістатися до місця призначення. Але що це за нова «розв’язка» — Волочиськ? Згадав про це, бо самому довелося, на власній шкурі, відчути всі принади танців із залізничними квитками. Й не на південний напрямок, а на західний — у Карпати. Й безпосередньо стикнутися з необхідністю брати білети до новітнього залізничного кубла — до Волочиська.
Отже, банальна ситуація: літо, хочеться кілька днів перепочити. Не на свята, не на вихідні, а серед тижня — добре, що в роботі є такі прекрасні миті як відпустка. Куди помандрувати на ці дні? Безумовно, до Карпат. А немає квитків на «ужгородські» поїзди! Ніяких! На всі найближчі дні — корова язиком злизала. Ні в Інтернеті немає, ні в касах (бо наївно подумалось, а раптом там якийсь НЗ приховався, то й пішов у касу). Добре, подумалось, а з пересадкою у Львові? Й тут корова пробіглася — до Галичини теж проблема доїхати в зручний час. Пощастило, що чотири «люкси» хоч залишилися, а дорога не така дальня — на тлі витрат на відпочинок «люкс» вже не розорить — два придбав.
Питання: це ж коли були такі часи, що до Львова було проблематично дістатися? Розумію, на свята чи у вихідні були певні труднощі. Але ж у будний день. Чого не розумію: як так можна керувати, аби квитків не було? Елементарна логіка підказує: заробляй, залізнице, гроші, запускай вагони-поїзди-електрички-дрезини; рікш у Індії наймай — заробляй! Якщо люди хочуть їхати, то виводь на колії все, що рухається. Це ж живі кошти! Літо — це жнива не тільки в аграріїв, а й у залізничників. Ні, в голові, мабуть, не економічний розрахунок, а рок-н-рол панує.
Але кілька ж добрих слів про перевізника варто сказати? В «люксі» — добре. Гарно. Комфортно. Ще й постіль застелять та одноразові засоби догляду за взуттям подарують. Ще один плюс залізничникам — електричка Львів — Мукачеве. Це вже не колишні вагони для худоби зі смородом та дерев’яними лавками. Цілком пристойно наразі та й сидіння індивідуальні напівм’які. Тобто після всіх нервувань із квитками та походами до кас поїздка туди видалася доволі зручною. Але ж ще був шлях у зворотний бік…
Квитки додому, зрозуміло, теж спробували взяти і через Інтернет, і через касу. Немає. Що робити? Залишатися на полонині? Перспектива, звісно, приваблива, але грошей не довго вистачить жити в горах. Немає білетів зі Славського до Хмельницького, хоч клин на голові теши. Коли руки почали опускатися, вчасно пригадалося новітнє «подільське кубло» — Волочиськ. А раптом до нього квитки є?! Є! Ще й купейні — будь ласка, 5 вагон. Звісно купуємо — що робити, все ж на рідну землю доїдемо, а там хоч автобусом, хоч возом можна дістатися. Хоча ні, поглянемо на цей же потяг ще раз, але маршрутом Волочиськ — Хмельницький. Диво — є: один купейний у шостий вагон, один плацкарт — у десятий. Більше нічого! Не важливо, що зупинка у Волочиську лише дві хвилини — перебіжу через п’ять вагонів. Або в шостому посиджу.
Ви знаєте, цей матеріал не довелося б писати, якби не подальша чудасія. Вже у Славську в очікуванні поїзда, в дружини виникла несподівана та рятівна думка, попитати в касі про квитки. Чи немає двох купейних Волочиськ — Хмельницький? А в п’ятий вагон? А на наші місця? Є! Є! Є! Три ствердні відповіді! Тобто при вході до вагона ми пред’явили чотири квитки: два Славське — Волочиськ і два Волочиськ — Хмельницький на ті ж самі місця. Провідниця навіть особливо не здивувалася, мабуть, стикалася вже з такими абсурдними ситуаціями. В нас же залишилися запитання. Ви вірите у ймовірність того, що несподівано хтось здав саме на наші місця білети від Волочиська? Чи швидше якась загадкова залізнична броня була від цього райцентру? Навіщо?
Україною потяги вже «бігають» понад сто років. За цей час, здавалося б, усі маршрути, пасажиропотік мали б бути вивчені досконало. Але останнім часом музика заграла в мізках залізничників — повний безлад із продажем квитків на найпопулярніші напрямки. Будемо сподіватися, що зі зміною керівництва та відстороненням польського музиканта від керівництва коліями-потягами-квитками вдасться навести лад. Бо, ще раз наголосимо, для капіталістичної системи абсурдно, коли є попит не дати пропозицію. Абсурдом є й те, що доїхати залізницею (навіть не до моря чи Карпат) до сусідньої Буковини — проблема: гаком через Львів катають. Я вже не кажу про інших сусідів — Житомир і Рівне, до яких залізницею взагалі не дістанешся. Але питання нових колій — це далека перспектива. Наразі нам би розібратися із продажем квитків на найпопулярніші відпочинкові напрямки. Хоча це вже теж перспектива — питання наступного літа.