– Мабуть, наші села Поляни, Канівка без підтримки інвестора чекала б дуже плачевна доля, яка спіткала чимало українських сіл, де з втратою роботи люди покинули домівки, виїхали в пошуках заробітку, – розпочинає нашу розмову Ярослав Снітинський. – Такі села деградують, а згодом, разом з останнім жителем, зникають з лиця землі. На щастя, тутешні землі взяла в обробіток Група компаній «VITAGRO», яка успішно займається рослинництвом, розвиває тваринництво, – продовжує Ярослав Богданович, котрий обіймає посаду керуючого Полянським відділком.

— У цьому році зібрали непоганий врожай зернових – 75 центнерів з гектара озимої пшениці, а показники озимого ячменю склали 69 центнерів з гектара. На сьогодні вже й посіяли озимий ріпак під урожай наступного року, частково – озиму пшеницю. Також приводимо техніку, як кажуть, у готовність номер один, щоб розпочати збір кукурудзи на силос і на зерно, сої, соняшника і цукрових буряків.
Важливо, що на території Полянського відділку збережено тваринництво: ферми діють як у Полянах, так і в Канівці.
– Наші нетелі ситі, доглянуті. До приміщень ферм підведена вода, роздача кормів механізована, – розповідає Олександр Джула, завідувач фермою у селі Канівка. – Пройшовши процес дорощування, осіменіння, наші нетелі повертаються у Поляни, де утримується 250 голів дійного стада, — уточнює Олександр Степанович.
Варто згадати, що у господарстві Полянського відділку надоюють майже 20 літрів молока від кожної корови. У цьому році валове виробництво молока зросло. Так, за 8 місяців зростання склало 152 тонни.
Серед телятниць – Євгенія Медвідь. Її фото — на Дошці пошани кращих трудівників відділку. Таку повагу заслужила жінка сумлінним ставленням до своїх обов’язків. У колгоспі свого часу працювала мама Євгенії Петрівни, а тепер і вона разом з чоловіком трудиться у Групі компаній «VITAGRO».
– Село ледачих не сприймає. Треба вдосвіта прокинутися, попорати чималеньке домашнє господарство і бігти на ферму, бо телята вже чекають. Але хто любить трудитися, бачить результати своєї праці, той втягується… Я ніколи не нарікаю, що багато роботи, що нелегка вона. Навпаки, вже й не уявляю, чи змогла би без цього обходитися, – ділиться думками Євгенія Медвідь. – Мені й страшно уявити, що було б, якби не мали в селі ферми. Де б шукали тоді роботу, як би рятували свої сім’ї від злиднів?
А Леонід Літвінчук – бригадир тракторної бригади села Канівка вдячний, що зберегли в селі робочі місця для механізаторів. Їх у тракторній бригаді – 12. Серед машин тракторного парку є такі, що залишилися «у спадок» від колишнього колгоспу. Проте з’явилися й нові, адже компанія щороку намагається поновлювати техніку.

– Роботи нам вистачає, адже обробляємо землю у Канівці, Петрівці, частину в Тарноруді, Мирівці, потрібні наша техніка і на фермі, зерноскладі, – додає бригадир. – Вчасно отримуємо зарплату, як для села – дуже навіть пристойну.
Коли є в селі тракторна бригада, – продовжує Леонід Андрійович, – воно живе. І ми раді з того, що наша Канівка «дихає», що тут тримаються люди. У нашій бригаді, наприклад, немає пенсіонерів, хлопцям в основному до сорока і трохи більше років. Шукати кращого життя десь-інде ніхто з нас і не думає.
Віталій Корч – єдиний токар не лише у Канівці, а й у Полянах.
– Були б у мене сини, – передав би їм свою майстерність, – каже Віталій Іванович. – Та Бог нагородив двома доньками, і вони для мене — найбільша розрада. Хоч молодь зараз не дуже охоче навчається токарній справі, бо відразу хочуть високих заробітків, але мене тішить, що все-таки є хлопці, котрим токарне ремесло до душі.
Професія моя сьогодні дуже затребувана. Буває, з сусідніх сіл приїжджають за допомогою. Токарний, фрезерний верстати, інше обладнання – все це є у моїй майстерні, і я готовий мало не цілий день проводити тут за роботою. Особливо, коли хлопці ремонтують техніку.
Від 30 до 50 людей щодня забезпечують триразовим харчуванням двоє кухарів Полянського відділку – завідуюча їдальнею Віра Черкас і її напарниця Лідія Радченко, стараючись, щоб страви усім сподобалися. Крім того, вони постачають гаряче харчування на зернотоки, у тваринницькі літні табори. Чоловік Лідії Миколаївни працює на зернотоку різноробочим, тож компанія стала для сім’ї Радченків рідною. Зрештою, як і для багатьох інших місцевих жителів.
Із середини вересня розпочали на території відділку видавати пайовикам зерно нового врожаю – сухе, якісне. У 2017 році орендна плата зросла з 7 до 8 відсотків. Люди із задоволенням отримують розрахунок за пай зерном, адже більшість тримає власне господарство. Проте за бажанням можуть отримати і кошти. Пайовики п’яти сіл на території Полянського відділку звикли до підтримки свого інвестора у багатьох питаннях. Була і залишається компанія першим помічником для сільських громад. З кожного гектара землі, яке обробляє «VITAGRO», 100 гривень надходить до бюджету сільських рад. Проте реальна допомога виливається у значно вищі суми.
— Турбота про людей – у цьому суть компанії «VITAGRO», — підсумовує Ярослав Снітинський.