Скільки сотень тисяч українського люду свого часу виїхало в Італію, Португалію? А, може, мільйон? Більше? Скільки осіло там назавжди? І, зверніть увагу, це до запровадження безвізу. Візи не стали перешкодою на шляху українців до заможнішого життя. Це один аспект, який спростовує міф, що безвіз відкрив для нас кордони для масової втечі за «довгим євро». Хто хотів — їхав і без належних документів. Навіть не зважатимемо на другий аспект: безвіз не дає права на працевлаштування. Набагато важливіше те, що країни-сусіди відкривають квоти на працевлаштування українців! Невже ще мільйон наших співгромадян осяде в Польщі? Сотня тисяч у Чехії? Ці квоти — ось справжня загроза, що може спричинити кадровий голод. Й звернемо увагу на ще неабияку загрозу: будемо відверті, до португалій-італій їхали переважно жінки середнього та старшого віку. Тобто не найважливіший прошарок, якщо так можна висловитися, трудових ресурсів. Нині ж Україну полишає молодь, причому здебільшого чоловічої статі, віком 25-35 років — найпродуктивніша частина населення. Найпродуктивніша і з точки зору роботи, і з огляду на демографію. Хто ж в нас працюватиме? Ця тема й стала головною на черговому розширеному засіданні правління Союзу промисловців і підприємців та Об’єднання організацій роботодавців Хмельницької області, що відбулося на базі Кам’янець-Подільського ТОВ «Модуль —Україна».                  

БЕЗВІСТИ ЗНИКЛІ
Голова ХСПП Іван Дунець навів статистичні дані: населення області майже 1,3 мільйона чоловік; 216 тисяч з них — діти, 409 тисяч — пенсіонери; 349 тисяч — ті, хто працює та сплачує податки й соцвнески. Де ще 318 тисяч подолян працездатного віку? Чиновники відповіді не дають, — наголосив він, — хоча Союз звертався в різноманітні державні установи, аби з’ясувати чисельність і зайнятість населення.
Схожі цифри навів і заступник директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Володимир Паламарчук. У департаменті спробували врахувати всі варіанти зайнятості населення та вийшли на показник: 15-24 відсотки хмельничан «розчинилися» в невідомості. Якщо перевести відсотки в людей, то й матимемо ті самі двісті-триста тисяч «зниклих» хмельничан. Не віриться, що в Києві не знають реальних цифр. Не віриться, що митники-прикордонники, збираючи паспорти на кордонах (навіть не ставлячи в них відміток), не рахують кількості людей, які виїхали-заїхали. Та, мабуть, цифри такі вражаючі, що їх секретять не тільки від громадян, а й від виробничників.
Тим часом промисловість гостро потерпає від браку робочих рук. Господар зустрічі директор ТОВ «Модуль-Україна» Ігор Тітов розповів, що й у нього на заводі розпочалася плинність кадрів, хоч це одне з найуспішніших підприємств області: працює на західні ринки; середня зарплатня становить 11,4 тисячі гривень. А робітники тікають до Польщі! Де ж брати робочі кадри? — Ніде — констатує директор Кам’янець-Подільського ТОВ «Преттль-Кабель Україна» Андреас Цінн, який хоч працює в нашій державі багато років, та німецький вишкіл, прагматизм і чіткість залишилися. Він доволі категоричний: «Три місяці шукаю електрозварників, токарів, слюсарів — не можу знайти! Дивлюся на програму підготовки ПТУ — випускають продавців і манікюрниць. Хочу розширити виробництво — немає кадрів».
ДАЙ ЗАРПЛАТУ
Отже, держава розповідає про мрії: розширення виробництва, робочі місця, податки — наповнений бюджет. А ось вам і вся проблема, яка ставить на цих мріях жирний хрест. Ми не говоримо навіть про плинність кадрів: ТОВ «Преттль-Кабель Україна» готове розвивати і виробництво, і створювати робочі місця — людей немає! Агов, владо, чуєш?! Це перекреслює розвиток України, якщо не працюватиме промисловість. Тому насамперед потрібно докорінно змінювати систему ПТУ: навчати не тому, що знають викладачі, а тому, що потрібно на ринку. По-друге, дати «зелене світло» у вигляді преференцій саме виробничникам. Голова правління ПАТ «Укрелектроапарат» Євгенія Косковецька не стрималася й з місця навела приклад… Алжиру. Чуєте, навіть Африка нам вже за зразок, бо там, виявляється, тільки-но вклав гроші у виробництво — маєш безліч пільг.
Іван Дунець укотре наголосив, що за податковим тягарем Україна перебуває на 84-му місці в світі, значно поступаючись розвинутим державам. А ще у нас безлад із цінами на енергоносії. Тим  часом насувається зима. Кредитні ресурси, потрібні на модернізацію, коштують у державі неприпустимо дорого. А без модернізації, як конкурувати на зовнішніх та внутрішньому ринках?
Перший заступник голови облдержадміністрації Олег Гуменний, подякувавши виробничникам за роботу, наголосив, що справді існують проблеми в податковому та митному законодавствах; нині особливо гостро постала кадрова проблема. Він запропонував підготувати всі пропозиції та передати безпосередньо Президентові, який незабаром відвідає наш край…
Не знаю, чи до промислових проблем Президенту, Кабміну та Верховній Раді. Вони, як бачимо, переважно вирішують «гуманітарні» питання: освіта, медицина, пенсії. Ви пригадуєте, щоб останнім часом саме промисловість виносилася на чільне місце? Отож. Тому поки виробникам самотужки треба долати кадрову проблему. У ЗМІ з’явилася інформація, що середня зарплатня українця в Польщі 2100 злотих — приблизно п’ятнадцять тисяч гривень. Значною мірою наші співвітчизники працюють сезонно в агросекторі цієї держави. Тому маємо приблизно таку картину: польський фермер може заплатити цю суму робітнику, а наш ні? Техніка вже в усіх однакова, земля наша краща, чому ж там зарплатня більша? Умови оподаткування настільки кращі? Чи хтось у нас ще міркує «совковими» мізками? Можна закид і промисловикам зробити, які працюють на експорт: отримуєте гроші за європейськими цінами, платежі в нас за землю, електрику тощо, якщо перерахувати на євро, думається, менші будуть. То що заважає підняти зарплату до того рівня, аби люди не тікали? Звісно, це стосується не всіх підприємств. Але ті, що міцно стоять на ногах та відкрили вже для себе європейські ринки, хіба не здатні дати людям нормальну зарплатню? Платити вдесятеро менше, ніж у Західній Європі — це схоже на недолугість менеджменту, на стиль роботи «червоних директорів».
Даруйте за закид нашим виробничникам, але згортання промисловості в державі, тобто слабенька конкуренція, не сприяють виживанню найсильніших, боротьбі за місце під сонцем. Конкурувати треба не тільки на ринку товарів, а й на ринку робочої сили. Платіть — ніхто й не поїде до Польщі. Дайте належну зарплату — діти штурмуватимуть ПТУ та вимагатимуть, аби їх вчили на токарів-слюсарів. Усе це, звісно, не знімає відповідальності з нинішньої влади найвищого штибу. Якщо вона думає про своє майбутнє, то зобов’язана повернутися обличчям до промисловості. Бо якщо так далі триватиме, то не буде з кого збирати податки на утримання усіх високопосадовців.