Вже більше чотирьох років акціонери ВАТ «Полонське АТП-16844» добиваються справедливості, оббиваючи пороги і владних, і правоохоронних інстанцій. Втім, на жаль, не так просто знайти ту правду. Бюрократична машина, яка роками відпрацьовувала лиш їй потрібні й вигідні механізми, плюс оте правило «рука руку миє», родинні зв’язки і так далі й досі успішно працюють, тим самим ставлячи безліч перепон на шляху до пошуку справедливості пересічним громадянам.
Як приклад — звернення до редакції «ПВ» колишніх працівників полонського автотранспортного підприємства: «З 2008 року, відколи наше АТП очолив Олександр Тимошев, жодного разу не провели збори акціонерів. Натомість все майно керівник розпродав, працівників звільнив… Ми неодноразово зверталися до місцевої влади, правоохоронців, прокуратури — результату жодного. Невже такі злочинні дії залишаться безкарними?»
— Я прийшла у підприємство на початку дев’яностих, — під час зустрічі з журналістом повела мову колишній кондуктор Світлана Муравська. — Наш автопарк налічував десятки одиниць техніки, трудилося близько сотні працівників. Автобуси курсували не лише районом, Хмельниччиною, але й забезпечували транспортне сполучення з іншими областями. Хоч як важко не було, проте час від часу стару техніку списували, натомість отримували нову. Тодішній директор АТП Олександр Зінчук не опустив рук навіть тоді, коли млини відмовилися від послуг наших борошновозів. Почалося скорочення маршрутів, вантажних перевезень. Стали затримувати зарплату. Проте підприємство працювало, виживало як могло. Коли постало питання про його роздержавлення, Олександр Іванович зробив все для того, аби зберегти фірму і забезпечити роботою людей. На жаль, за станом здоров’я він змушений був розрахуватися…
Інші керівники, які приходили на підприємство, особливих змін на ньому не запроваджували. Так само намагалися втриматися на плаву разом із колективом. Навіть був час, коли заробили на невеликі дивіденди, розповіла Світлана. Проте люди вирішили їх не забирати, а вкласти у розвиток рідного АТП.
— Фінальну крапку, як мовиться, знайшлося кому поставити, — продовжила жінка. — Новий директор Ти-
мошев одразу ж почав діяти за відомим лише йому планом. Почав з того, що вирішив скупити акції підприємства. Особливий підхід мав до пенсіонерів. Ті ж довірливо розпрощалися з паперами. Працівникам постійно розповідав про ідею модернізації парку, мовляв, закупить нові автобуси, пустить їх за маршрутами… Фірму переведе у закриту форму правління. Словом, казки складно у нього виходили. От лише мало хто повірив у них. Тож більшість акцій,
42 відсотки, залишилося у робітників. Двадцять — у фонді державного майна…
Аби не переповідати усієї подальшої історії детально, коротко зазначимо таке: як стверджують колишні працівники, за два роки Олександр Тимошев спромігся розпродати і порізати на металобрухт все майно автопарку. (До речі, статутний фонд підприємства на момент приходу його на посаду становив два з половиною мільйони гривень!) А чисельність штату скоротив аж до — однієї людини! Тобто, власне, залишив лише самого себе — директора. На сьогодні, крім юридичної назви та керівника від підприємства нічого не залишилося. За борги до Пенсійного фонду та податкової інспекції всі приміщення виконавча служба описала і продала. І тут теж не обійшлося, як мовиться, без «патріотично налаштованих» чиновників: згідно з документами, будівлю контори площею 337,4 квадратних метри, оціночна вартість якої у 2008 році складала 411250 гривень, у 2012 році реалізували аж за… 41390 гривень! Отакої! Навіть школяреві було б не складно підрахувати, скільки на цій афері втратив місцевий бюджет коштів, які могли б направити на розвиток міста.
— Ще попервах жодні усні домовленості, чи заклики акціонерів аж ніяк не вплинули на плани нашого горе-керівника, — долучився до розмови Валерій Седченко. — Тому ми вирішили звернутися до правоохоронців. Вперше кримінальну справу порушили у 2013 році, втім, як нам повідомили у районній прокуратурі, її закрили через відсутність фактів. Мовляв, директор не надав документів.
— Ми оскаржили це рішення у суді, і справу відкрили вдруге, — зазначила Світлана Муравська. — Але і її невдовзі закрили. Підозрюємо, що пан Олександр має непогані зв’язки в правоохоронному відомстві області. Що ж іще залишається думати, якщо, на всі наші звернення до місцевої влади, обласної, прокуратури, навіть Адміністрації Президента отримуємо самі відписки? Всі листи поверталися сюди, і справа не рухалася. Нині останнє рішення про закриття справи ми оскаржили в обласній прокуратурі. Нею займається Шепетівська міліція і прокуратура. Чи знов, бува, не повториться те ж саме?
Особисто для Світлани Муравської справа про долю підприємства — надзвичайно важливе і болюче питання. Бо жінка перебуває в декретній відпустці, куди вийшла з посади кондуктора. Оскільки дитина хворіє і потребує догляду, про що є довідка медичної комісії, вона має поновити документи на соціальну допомогу. А трудова книжка і необхідні записи — у директора, який назустріч не йде і не віддає колишній своїй працівниці документів. І управи на нього ніхто не може знайти…
В отакий капкан безвиході потрапила Світлана. Та й не лише вона. Люди геть заплуталися і не знають, хто може допомогти їм розв’язати цю наболілу проблему. Невже із такої кількості чиновників та правоохоронців в області не знайдеться фахівця, який би взявся за цю справу і довів її до логічного завершення?
Gismeteo 
