Що, це вже кінець путінономіці? Саудівська Аравія вкотре відмовилася зменшувати обсяги продажу нафти, і ціна «чорного золота» слухняно пішла донизу, перетнувши чергову психологічну позначку у 50 доларів за барель. А кожен долар униз — дошкульний удар по економіці РФ, що патологічно залежна від нафтової труби. У минулому матеріалі (див. «ПВ» від 11 листопада 2014 року № 153, «Бум нафтової бульбашки?») вже писав, що бюджет агресора, розрахований від ціни 100 доларів за діжку (барель — це і є діжка нафти об’ємом 159 літрів), потребуватиме перерахунку. Але тоді нафта ще коштувала 80! Що чекає Кремль за нинішньої ціни? Різке скорочення інвестиційних програм, соціальних виплат, зменшення кількості робочих місць. А, може, й більше — цей Карфаген XXI століття, який розв’язав війну в Європі, буде зруйнований?
До речі, хочу вибачитися. У минулому матеріалі, про який згадав, висловився дещо неточно: «У світі ще не народилася людина, яка стовідсотково могла би прогнозувати котирування нафтових барелів. Якби вона була, то давно би стала мільярдером». Але такі люди є! І саме тому вони мільярдери! Лише один приклад: знає майбутні ціни, наприклад, король Саудівської Аравії Абдалла ібн Абдул-Азіс аль Сауд, від рішень якого значною мірою залежить світова нафтова кон’юнктура. Чому саме від саудитів? Як відомо, ключова роль на ринку припадає на країни ОПЕК, які є виробниками майже половини усього «чорного золота» планети. Аравія видобуває третину сировини ОПЕК і, таким чином, саме в її руках, умовно кажучи, «золота акція» нафтового ринку. До цього варто додати, що саме Саудівська Аравія має найбільші резерви найякіснішого продукту, і затрати в неї найнижчі. Окрім того, нафту видобуває на сто відсотків державна компанія Saudi Aramco, а тому вона залежить не від ринкової кон’юнктури, а від волі правителя.
Звісно, небажання зменшувати видобуток — не єдиний чинник, що призвів до стрімкого падіння вартості діжки. До прикладу, останні два десятиліття Китай значною мірою сприяв зростанню попиту та ціни. В середньому потреба китайської економіки у «чорному золоті» щороку зростала відсотків на п’ять (у 2004 навіть на 15!), але в останні два роки ця тенденція згасла. Європа також все більше орієнтується на економічні та екологічні машини. Не тільки запроваджує електромобілі, а й продукує автівки, що споживають все менше і менше пального.
Варто згадати і про найбільшого світового споживача — Сполучені Штати. Надвисокі нафтові ціни призвели до справжнього прориву в останні роки у видобувній галузі США. Ще десятиліття тому собівартість видобутку сировини в Америці гідророзривною технологією становила майже 150 доларів, а вартість продукту — 40: зрозуміло, що розробка пластів тоді була економічно недоцільною. Але час ішов, удосконалювалася технологія, а ціни на нафту зашкалили: на момент серпневого падіння 2014 року цифри відповідно становили 70 та 100 доларів. Це призвело до надбурхливого розвитку виробництва: Штати за останні п’ять років збільшили виробництво нафти з п’яти мільйонів барелів на день до майже дев’яти мільйонів нині. І впритул наблизилися за обсягами видобутого до двох лідерів — Росії та Саудівської Аравії (трохи більше та дещо менше десяти мільйонів кожна країна). Аби хоч якось призупинити ривок американців, араби зацікавлені у зниженні цін — треба позбуватися конкурента.
На початку сімдесятих років минулого століття ціна на «чорне золото» коливалася близько двадцяти доларів за барель, але десь із 75-го подвоїлася і, якщо говорити у нинішніх цінах, перетнула у 79-му позначку у сто доларів! Пам’ятаєте, що тоді трапилося? Набундючений СРСР (накачаний нафтодоларами) вдерся в Афганістан. А вартість бареля миттєво впала: економіка радянського монстра не витримала війни та низької ціни, і він розпався на друзки. На ціновій нафтовій діаграмі можна побачити наступний пік — понад сто доларів. Це 2008 рік (як наслідок, а може, і не наслідок) війна Росії з Грузією! Знову падіння цін, а черговий пік припав вже на наш час і на нашу країну, зрекошетив агресією Кремля.
Якщо відверто, то об’єктивні причини (Аравія, Китай, Європа, США, про які йшлося) цілком пояснюють причини здешевлення нафти. Але залишається відчуття, ніби десь тебе використали наосліп, ніби щось недомовили. Погляньте. Загарбання Криму — санкції першого, другого рівнів. Спонсорування тероризму на Донбасі, організація усіляких банд найманців-пройдисвітів-спецпризначенців для дестабілізації ситуації — санкції третього рівня. Але нафтова ціна стабільно тримається на рівні 100-110 доларів за діжку. А ось пряме вторгнення в Україну, Іловайський котел, захоплення території на півдні Донбасу біля Азовського моря, інші події — це стало червоною рискою для політики Путіна. З кінця серпня вартість бареля стрімко пішла вгору. Не полишає відчуття, що саме це були справжні санкції за вже реальну агресію, про які не оголосили голосно з екранів телебачення. Чому справжні? Бо вони, вочевидь, нищать Росію, як колись Радянський Союз.
Як ішлося у минулому матеріалі, бюджет Росії більше ніж на половину наповнюється нафтовою галуззю (ще відсотків п’ятнадцять — газ). До трьох чвертей експорту — це саме вуглеводні. А тепер уявіть, що ціна на нафту вдвічі зменшилася. І це ж не межа: говорять і про сорок доларів, і про тридцять за діжку (найбільші кремлівські песимісти, а для нас оптимісти, називають цифру й у двадцять). На тлі неможливості запозичити кошти на зовнішніх ринках Кремль залишиться без грошей протягом максимум року. А це колапс для Росії. Причому безгрошів’я — це шок для найбільш розніженого московського прошарку, який останніми роками купався у нафтодоходах, нічого не продукуючи. Російська глибинка звикла до зубожіння, вона і нині бідує, але ж столичні жителі звикли до комфорту, машин, закордонних подорожей. Коли в них «заговорить» холодильник, а вимкнеться телевізор у голові, як вони заспівають? Утворять свій майдан (бо антимайдан нещодавно вже заснували під «опікою» особистого друга Путіна, байкера Хірурга)? Чи заслабкі московіти духом?..
P. S. Втрати від падіння цін від ста доларів до п’ятдесяти кожен росіянин може порахувати сам, зваживши на те, що РФ залишається світовим лідером видобутку, продукуючи майже одинадцять мільярдів барелів на добу. Нам же цікаво, чому подвійне скорочення вартості сировини аж ніяк не позначилося на цінниках автозаправок? За коментарем звернемося до Антимонопольного комітету. Окрім того, як відомо, газова ціна безпосередньо прив’язана до нафтової, хоч і з піврічним відставанням. Тому до тарифів на газ, із урахуванням нинішньої кон’юнктури ринку, редакція повернеться у наступних публікаціях.
Р. Р. S. Поки номер готувався до друку, король Саудівської Аравії помер, проте його наступник також не збирається зменшувати видобуток нафти.
Gismeteo 
