Скільки б ми не говорили про складне політичне й економічне становище у нашій країні, але без реальної щоденної праці та відповідних результатів, нам ніколи не вдасться навести лад у власному домі та жити достойно. Цю істину добре розуміють мешканці села Кузьмин Красилівського району.
Завдяки їхнім зусиллям тут збережено все те, що було побудовано колись, реставровано та оновлено об’єкти соціальної сфери, впорядковано дороги, обробляється кожен клаптик землі та збираються гарні врожаї. Кузьминці не лише зберегли традиції господарювання, але й примножили набуте. Про секрети такого успіху цікавимося в голови правління СК «Кузьминський» Анатолія Михайлюка.
— Анатолію Михайловичу, як виживає ваше господарство у такий скрутний час?
— По-перше, уточню: ми не виживаємо, а — живемо. Чому? Бо вміємо і знаємо як треба працювати, аби люди отримували достойну заробітну плату, а пайовики мали, як кажуть, і в льоху, і в коморі, і в хліві, і на оборі. Насправді сьогодні дуже цікаво працювати у сільському господарстві. Хто, як не ми, має бути господарями на своїй землі. Для цього у нас є все: працьовиті люди, суперсучасна техніка, різні сорти якісного насіння, безцінний дар природи — чорноземи, вікові навички обробітку землі.
Ми ретельно дотримуємося сівозмін, щоб землі через кілька років не виснажувалася. Бо ж, скажімо, сучасні холдинги, які орендують землі у тих чи інших господарствах, здебільшого переслідують одну мету — витиснути із землі все можливе і неможливе, а що буде завтра, то їх не цікавить. Це чистої води горе-бізнесмени, котрі, як правило, живуть за кордоном, тому й не бачать за високими врожаями життя конкретної простої людини, її щоденні турботи та проблеми, не цікавляться благоустроєм того чи іншого населеного пункту. В них один інтерес — отримати якнайбільші прибутки, а далі — хоч трава не рости!
— Чим вирізняється система господарювання у Кузьмині?
— Я бачу, що можна мати із сільського господарства, яке покликане годувати Україну і заодно — ще півсвіту. Щороку в наших планах — зібрати вищі врожаї. Але треба бути господарем і дбати про землю. Не тільки використовувати хімічні добрива, потрібно повертатися до збагачення грунтів, насамперед екологічно чистими добривами, зокрема гноєм.
І хоч тваринництво, яке також розвиваємо, поки що нерентабельне, проте під час посівної та жнив маємо вигоду: забезпечуємо без-
коштовним харчуванням хліборобів. А ще маємо з нього іншу користь — використовуємо гній для підживлення грунту. Більше того, якщо його застосовувати за відповідними технологіями, то результат віддачі землі відчутний. До прикладу, кукурудза у нас родить по 200 центнерів з гектара, 100 центнерів дає пшениця, і це не якесь диво, це — реалії.
— Наразі триває посівна кампанія. Чи вдасться вам впоратися з непрогнозованою ціновою політикою?
— Стежу за цінами, адже ситуація дійсно вкрай складна для сільськогосподарських товаровиробників, які купляють пальне, засоби захисту рослин і таке інше. Тим паче, що все необхідно придбати нам зараз, а не потім.
Але я переконаний, що Бог підтримує тих, хто хоче по-справжньому працювати на землі, і мене зокрема. Зрештою, люди у нас не бідують. Вони роботящі і заслуговують на пристойне життя. Я кузьминець у шостому поколінні. Мати моя весь вік працювала дояркою, батько — обліковцем у місцевому колгоспі. Ми шануємо і цінуємо свою землю, своє село. Адже був період, коли один рік перебували у руках інвестора. Та побачили, що це таке: ніхто нікому не був потрібен. Тож повернули назад господарство. Тоді, до речі, я був головою сільської ради. Потім утворили кооператив. Спочатку важко було: купа боргів, обмаль худоби… Але у нас було головне багатство — люди, які прагнули відновити добрі кузьминські традиції.
До речі, це не колгосп, не чиясь приватна власність. Люди вважають, що все, що маємо — наше. У Кузьмині нема таких слів, як «моє» чи «я зробив»... У нас є слово — «ми», бо все ми робимо разом.
— Наскільки мені відомо, Кузьмин — село самобутнє і самодостатнє. Тут не лише вміють добре господарювати, а й дбають про соціальну сферу...
— Наше село й справді неординарне. Тут високий рівень культури. До того ж, на цих землях споконвіку мешкали і трудилися різні національності, які так чи інакше залишили свій відбиток на самобутності місцевої громади.
У нас проживає більше двох тисяч людей, які отримують нормальні заробітки та плату за паї. А розмір паю: тонна пшениці, 300 кілограмів кукурудзи, 50 — цукру і т. д. Хто потребує для власного господарства жому — отримує його безкоштовно. Люди платять тільки за доставку. Маємо на три роки запаси соломи, на два роки — жому, силосу — на півтора року. Крім того, у господарстві є
50 коней, пасіка. Купуємо молоденьких теляток для відгодівлі, бо, на мою думку, різати молодняк — це варварство.
Допомагаємо школі, амбулаторії, Будинку культури. Сьогодні у Кузьмині функціонує нова школа, є дві церкви, село повністю газифіковане. Значним є вклад господарства в асфальтування та освітлення доріг, ремонт мостів, підтримуємо у належному стані цвинтар. Взимку чистимо дороги, вивозимо сміття. Щоб село нормально функціонувало, маємо все це підтримувати. Загалом до місцевого бюджету сільради сплачуємо податки в сумі майже півмільйона гривень.
Люди у нас знають, що від народження і до смерті про них дбають. Якщо хтось помирає, то надаються усі ритуальні послуги безкоштовно. Ми навіть зробили спеціальну трапезну на 150 чоловік.
— Пане Анатолію, таке господарство створити і очолювати непросто. Як це вам вдається?
— Уже минуло десять років, як я очолюю господарство. Основне для мене — турбота про людей і про землю, на якій живемо. А як вдається справлятися з усім — то я вже казав, що всі наші досягнення — це заслуга кожного із громади. Ми зуміли створити такі умови, за яких кузьминці звідси не їдуть, а навпаки до нас приїжджають люди звідусіль. Ми живемо однією родиною, яка вже давно реформувалася, має свої устої і традиції, поважає їх та вимагає цього від інших.
Gismeteo 
