Оптимісти задоволені, песимісти зганьбилися, зарплатня зросла, українці… виїжджають. Про що це ми? Про мінімальну зарплатню, яка півроку тому зросла удвічі, й можна підвести перші підсумки цього доволі несподіваного, але вдалого кроку влади. Як і прогнозував наш часопис (див. «ПВ» від 13 грудня, № 141, «3200 гривень: зростання добробуту чи провокування інфляції?»), негативного впливу на економіку збільшення виплат не спричинило. Так, дещо зросли тарифи через зростання зарплат комунальникам. А хто казав, що, до прикладу, сантехніки та електрики жеку мають животіти на колишню мінімалку, яка не забезпечує навіть жебрацьке існування? Хто може впевнено заявити, що працівники комунального транспорту здатні вижити на ту, ще стару, зарплатню? Звісно, в них зарплата стала вищою. І це нормально! Зрозуміло, що зростання вартості проїзду чи комірного не викликає захвату, але цей вплив на інфляцію загалом був мінімальний — відсоток, можливо. Й загалом ріст мінімалки на інфляцію практично не вплинув — приблизно на тому ж самому рівні, що й торік: відсотків сім за півріччя. Й на курс валюти тиск не спостерігався: долар та євро перебувають у тих самих межах, що й на початку року. А от добробут, принаймні офіційний, зріс і дуже суттєво.

Розширене зібрання поштовиків області, на якому підсумовували роботу за перше півріччя, було досить відкритим, незважаючи на присутність засобів масової інформації, а кількахвилинна затримка в очікуванні керівника Хмельницької дирекції ПАТ «Укрпошта» трапилася лише тому, що Олег Хавронюк вітав іменинників того дня з уродинами. Саме з цього починається робочий ранок директора, який з приходом сім місяців тому на цю посаду чи не першим своїм рішенням запровадив ось таке правило — поспілкуватися безпосередньо з кожним, хто працює у цьому тритисячному колективі, й день народження — якнайкращий привід.

Дитяче оздоровче містечко «Джерельце» ПАТ «Хмельницькобленерго», що в Жилинцях Ярмолинецького району, урочисто відкрило свій новий сезон.

— Ми у постійному пошуку, — так коротко характеризує роботу ТОВ «Подільське» у Теофіполі його директор Тетяна Гуменюк.  — Вивчаючи запити ринку, сьогодення, беремося за нову справу  і починаємо її розвивати.

Звичайнісіньке побутове сміття останнім часом перетворилося в Україні з банальної побутової проблеми у політичну зброю. Йдеться, зрозуміло, про події у Львові. Відверто скажу, навіть не цікаво, «спалили» президентські амбіції міського голови Андрія Садового (якщо вони були), чи він сам «спалився». Однак маємо факт: культурний центр країни, її західні ворота захлинулися  сміттям. Можна трактувати ці події, як сплановану  з київських владних пагорбів проти голови акцію. А можна й зробити простіший висновок: за десять років очільник міста не спромігся розв’язати банальну побутову проблему — не зорганізував вивезення та переробку на належному рівні. Ще раз підкреслю, чому це сталося — нехай аналізують політологи або господарники, а ми зазначимо, що тема сміття стала однією з провідних у медіа-просторі держави. Тому певні порухи на хмельницьких теренах у питанні поводження з відходами набувають гучного звучання. Щоправда, вони й викликають деякі запитання.