Надрукувати
Категорія: Освіта
Перегляди: 1134

«Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство», — мудро коментує Ліна Костенко реалії поточного моменту. Хіба не дивно, що й через 27 років після проголошення своєї незалежності ми, українці, досі відстоюємо право на свою землю, право чути, говорити, отримувати обслуговування та освітні послуги українською мовою?

Звідси питання: а чим, крім захисту цих наших прав, займалися досі наші владоможці? Конкретно Рада національної безпеки та оборони? Чому ще й досі, порушуючи Конституцію України, яка утвердила  єдину українську державну мову, нахаби — від офіціантки в кафе до депутата Верховної Ради — дозволяють собі брутально принижувати державну мову: не лише зневажливими висловлюваннями чи повним ігноруванням-невживанням у державних установах, а й хронічними випадами проти її законного функціонування на території держави? Прецедентів — хоч греблю гати. Вони свідчать про малоосвіченість і непатріотизм одних  і запроданство, ворожість до української ідеї інших, котрі звикли тільки тягнути з України соки, наживатися на ресурсах, плюючи на потреби автохтонів. Власне цим, останнім, на руку — вносити хаос, розпинати Україну, порушувати законодавство щодо державної мови, державного суверенітету та цілісності, бо ж явно: легше тим часом в каламутній воді рибку ловити.
 Мало того, що ці перевертні, п’ята колона Кремля, через свої багаторічні диверсії стали призвідцями (і співвиконавцями) російської агресії в інформаційному просторі суверенної України і в 2014 році — військової агресії  на сході під гаслом захисту «рускогаварящих», то вони ще й донині ослаблюють державницькі позиції, «підтявкуючи» інтригам Москви.
 Мова про шум довкола сьомої статті ухваленого наприкінці вересня нового закону України «Про освіту», якою передбачено перехід у  школах та вишах на викладання  усіх предметів державною, тобто українською, мовою. Натомість національні меншини зберігають право вивчати рідною мовою всі предмети до 5 класу, а надалі мовою меншин може викладатися лише кілька предметів.  З цього приводу Болгарія, Греція, Румунія та Угорщина офіційно закликали Україну не вводити в закон положення щодо мови навчання і звернулися зі скаргою до Ради Європи та ОБСЄ. А уряд Угорщини пригрозив, що через цю статтю ініціює перегляд Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, а також блокуватиме зближення України з ЄС. Тут же і спікер Ради федерації РФ Валентина Матвієнко на зустрічі з головою Держзборів Угорщини Ласло Кевером заявила, що Росія не допустить набрання чинності закону про освіту в Україні, бо, мовляв, «його дискримінаційні норми» не  передбачають (ну хто б ще казав!) для представників етнічних меншин здобуття освіти рідною мовою.
 Аналітики бачать і в радикальних висловлюваннях угорських державців «руку Москви». Адже там у розпалі передвиборна кампанія, і діючий прем’єр Орбан зі своєю командою задля перемоги у парламентських виборах в такий спосіб шукає аргументи, щоб обігнати проросійських праворадикалів з партії «Йоббік», чий рейтинг зростає.
 Питання прийнятого Україною закону «Про освіту» тут же на пропозицію Угорщини та Румунії винесли на розгляд Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка засудила більшістю голосів, всупереч позиції доповідача, естонця Андреаса Херкеля, положення статті 7-ої, і рекомендувала внести зміни у наш закон. До речі, поправки надавали виключно румунські та угорські депутати, вимагаючи, приміром, вилучити положення про викладання в школах для меншин 60 відсотків предметів державною мовою, а 40 відсотків мовою меншин. І прибрати, власне, роз’яснення, що навчання виключно мовою меншин (без викладання частини предметів державною мовою) завдає самим дітям шкоди через зменшення їхньої конкурентоздатності на ринку праці та ускладнення вступу до українських вишів). Членів ПАРЄ, до речі, не зупинило пояснення Президента України Петра Порошенка, що нині, до прикладу, 75 відсотків випускників у Береговому (місто в Закарпатті, де компактно мешкають українські угорці) не склали тестування з української мови. Вони просто не розуміють мову, бо не вивчають її!  Як  тоді вони можуть продовжувати освіту в Україні, працювати, бути  на державній службі?  Хіба це не дискримінація цих дітей? Вихід? Звісно ж, вивчення державної мови!
 Остаточну крапку у цьому конфлікті має поставити Венеціанська комісія, яка оприлюднить свій вердикт щодо нашого закону «Про освіту» у середині грудня.  Ніби й нема чого переживати: голова представництва України при ЄС Микола Точицький, міністр закордонних справ Павло Клімкін неодноразово наголошували: закон не містить жодних порушень міжнародних зобов’язань, конвенцій Ради Європи, Угоди про асоціацію...
 Та навіть посол Естонії в Україні Герт Антсу, з яким консультувалася міністр освіти Лілія Гриневич, визнав, що в Естонії вже функціонує модель вивчення державної мови у системі освіти, яку пропонує Україна в межах нового закону «Про освіту», і тому «в Європі не можуть панувати подвійні стандарти: ті принципи, що вважаються справедливими для країн-членів ЄС, мають працювати й для України». От і перевіримо!
 Але давайте і ми спитаємо,  скільки є шкіл з українською мовою навчання для  українців, які  проживають компактно за кордоном? Так, є кілька шкіл у Польщі і Молдові, але там українською викладаються лише деякі предмети. Ще по одній школі діє в Литві та Румунії, а в інших  країнах Європи українці мають змогу вивчати рідну мову лише в недільних школах, при церквах! Оце так Україна відстоює своїх, просуває державницькі інтереси, розширює сфери міжнародного впливу! А чому не було протесту наших державців проти свавілля в Росії, де українців мільйони, і де грубо причавили українські громади, бібліотеки? Покажіть там хоч одну українську школу!
 Та що казати про закордон!.. Чому, питається,  ще той же Кучма не змусив «спрацювати українську ідею» в тому ж Дніпрі, де нині, за словами представника Руху захисту української мови Євгена Гуськова,  близько половини дитсадків мають статус українськомовних, але жодного реального такого закладу, де вихователі спілкуються з дітьми українською мовою, немає! То як  тамтешнім батькам,  етнічним  українцям  і не українцям, виховувати своїх дітей в державних закладах державною мовою?
 На тлі цього як же кваліфікувати вимогу опозиційного блоку Верховної Ради України  накласти вето на закон «Про освіту», виключити з нього положення про збільшення ваги державної мови в навчальних програмах для шкіл нацменшин? Мовляв, заборона на навчання рідною мовою «негативно сприйнята в російськомовних регіонах» (ще мало їм антиукраїнської пропаганди, російської агресії в тих регіонах! І де в нас ці регіони?). Це при тому, що в Україні лише 10 відсотків шкіл навчають іншими мовами (з них більшість — російською), а 90 відсотків — українською! І знову ці «защітнікі отечества чужого» маніпулюють поняттями, наголошуючи, що Україна, мовляв, «багатонаціональна держава, тож її політика повинна базуватися на збереженні та розвитку мов усіх народностей».
 І тут нам знову треба в рідній хаті захищатися, доводити, що в Україні досі обмежують тільки  чомусь державну мову! І, звичайно, штучно обмежують себе ті, хто уникає вивчати державну мову, послуговуватися нею, як це регламентовано Конституцією. Україна — не багатонаціональна, а моноетнічна держава, у якій титульна нація становить 78 відсотків (а відповідно до стандартів ООН вистачило б і 70 відсотків) і вона є державотворчою. І тому українська мова є державною і повинна виконувати функції мови міжнаціонального спілкування.  В Україні, до прикладу, проживає 150 тисяч угорців, 8 мільйонів росіян та 5 мільйонів російськомовних українців, які через історичні обставини не мали змоги реалізувати себе у мові своїх предків. Позаяк всі вони  визнають себе громадянами України, то мають інтегруватися в українське суспільство і будувати Українську державу. Отже, визнавати її цінності.  Політизувати ж принципові для українського державотворення питання — це підрубувати державність України, ще й у важкий час війни. Україна ж не повинна поступатися своїми національними інтересами: у світі поважають тих, хто вміє відстоювати себе.  Тому захищена українська мова в Україні — це, як довела нинішня війна Росії проти України, — перш за все, наша безпека. Адже Путіну нічого було б робити в Україні зі своїми танками, літаками, якби Україна ще 27 літ тому стала українською.
 Тому нині так відрадно звучить інформація про намір Кабміну невдовзі запровадити сертифікаційний іспит з української мови, зокрема, і для отримання громадянства іноземцями. Для цього узагальнять досвід Польщі, Іспанії, США, Латвії, де претенденти на громадянство демонструють не лише знання мови, а й конституції, історії обраної країни.
 Ось в таких тривожних реаліях ми підійшли до  Дня української писемності та мови. Традиційно згадаємо нині мартиролог українського лінгвоциду. За 400 років бездержавності, колонізації московською імперією, більшовицькою диктатурою — 479 указів та заборон на українську мову, писемність, освіту, культуру, історію! І це паралельно з маховиком українського етноциду — мільйони знищених непокірних українців! Цей перелік мають складати на іспитах випускники шкіл, претенденти на громадянство і на державну службу, на депутатство, на президентську булаву — хіба ні?  Традиційно цього дня стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. А також о 12.00 годині цьогоріч Перший канал Українського радіо   проводить уже ХVІІ Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Його мета — не лише перевірка грамотності, а й передовсім, — єднання патріотів України.
 У червоному  корпусі Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка радіодиктант писатимуть митці, діячі культури, студенти, учні. Ще однією локацією з популяризації української мови стане Сєверодонецьк Луганської області, де акцію підтримки  радіодиктанту координують волонтери. Знову і знову переконуємося: питання захисту, збереження, піднесення міжнародного престижу Української державності та мови залежить від кожного з нас. Тому вчімося вимагати від влади поваги до державних цінностей та утверджуймо себе як націю поміж народами-сусідами. Ініціатива, Україно, — за тобою.