Міністерство освіти України розробило проект Концепції розвитку освіти на 2015-2020 роки. Втім документ буде прийнято тільки після громадського обговорення.
Той факт, що українська освіта після численних, але часто безрезультативних «хірургічних» міністерських втручань перманентно опиняється в кризовій ситуації, уже нікого не дивує. Ці процедури схожі на невдалий скороспілий експеримент дамського омолодження в руках горе-косметолога, коли ні підтяжки, ні шліфовки не ліквідовували зморшок і виснажень, а лише спотворювали обличчя і додавали неабиякого клопоту його власниці. Чому? Тому що зовнішність завжди «вип’ячує» внутрішню суть. Як чергове оновлення відіб’ється на втомленому обличчі освіти? У шоковому стані школа одномоментно опиняється то в дванадцятирічці, то в одинадцятирічці, суспільство ледь встигає похапцем зрозуміти зміни, а вся учительська рать аврально пристосовується до реформованої професії. Пацієнта, тобто освіту, вважають і експерти, і прості громадяни, потрібно готувати до «європейського омолодження» поступово, системно, змінюючи світогляд, старі нашарування, звички. Може, цього разу до суспільства прислухаються міністерські реформатори?
Що ж вони пропонують?
Як пише «Освіта.ua», концепція охоплює п’ять основних напрямів розвитку освіти, реформування котрих буде здійснюватися протягом наступних років.
Перший — приведення структури освіти у відповідність із потребами сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний та культурний простір.
Так, передбачається при-
вести у відповідність з типовими європейськими нормами загальну тривалість навчання в школі до 12 років, початкової школи — до шести років. Перехід з одного рівня освіти (дошкільний, середня і старша школи, — авт.) до іншого може здійснюватися тільки із застосуванням зовнішнього незалежного оцінювання. Результати ЗНО при переході з І на ІІ ступінь будуть враховуватися тільки для моніторингу якості освіти, з ІІ на ІІІ ступінь — для диференціації подальшої освітньої траєкторії: професійна школа, професійний ліцей, академічний ліцей, гімназія і т. п.
Концепція передбачає з 2017 року повний перехід старшої школи на профільну підготовку, включаючи створення нових типів навчальних закладів ІІІ ступеня. Поступово планується виокремити ІІІ ступінь і створити окремі навчальні заклади, за винятком мистецьких, спортивних та ін.
Другим напрямом є реформування змісту освіти. Зокрема, планується розробити і впровадити протягом 2015-2017 років Національний куррикулум (своєрідний договір між суспільством, державою та освітою, — авт.) для 12-річної школи і запровадити єдині стандарти (індикатори) знань для учнів і викладачів, сумірні з міжнародними показниками. Одним з пріоритетів, наголошують розробники, є забезпечення рівного доступу до якісної освіти всім громадянам України і перетворення освіти в соціальний ліфт.
Як же зробити успішним вундеркінда з бідної сім’ї,
коли все навколо платне і досі корумповане? Коли підручники тільки за два роки подорожчали у 2,5 раза? Міністерство пропонує запровадити механізми заохочення сімей з низьким соціально-економічним становищем до участі їхніх дітей в освіті. Тобто діти з високим рівнем інтелекту будуть мати пільги для навчання. Для цього пропонується змінити принципи фінансування освіти, зокрема малокомплектних шкіл шляхом ваучеризації, тобто системи фіксування якості знань.
Четвертим напрямом стане реформування підготовки педагогічних кадрів і забезпечення високих соціальних стандартів для працівників. Буде демонополізована система післядипломної педагогічної освіти, введено ваучери професійного розвитку вчителя. Нарешті п’ятий напрям — реорганізація системи управління, фінансування та менеджменту шляхом децентралізації влади і освіти.
Ось така стратегія національної освіти. Але тут же виникає маса запитань. Найперше, де взяти кошти для якісної освіти в країні, розтерзаній війною? За які гроші видати сотні тисяч нових підручників та посібників? Бо казна України порожня, аж вітер свище. Як відомо, для зменшення фінансового навантаження на галузь, учителів у 2015 році чекають зниження посадового навантаження, а школи — укрупнення. Тобто знову для «здешевлення освіти» постраждають вцілілі ще сільські заклади. Далі. Як в існуючих умовах оновити матеріальну базу: хто замінюватиме розбиті дорогами і часом автобуси для малокомплектних шкіл? За які кошти оновити старі комп’ютерні класи по школах, неякісні підручники, за якими нова освіта неможлива? Отже, міністерські чиновники не назвали найголовнішого: де та чарівна паличка, якою потрібно європеїзувати освіту в злиденній країні, де впродовж років розхитувались економіка та ідеологія, в країні, яку продовжує пожирати корупція? Знову закликами до патріотизму й інтеграції одночасно?
Але зміни потрібні. Як їх досягти, щоб знов не опинитись на роздоріжжі, і, не завершивши одного, голіруч хапатися за інше? Ми вже виростили «реформоване» покоління, на якому випробували стільки освітніх реформ, що тепер хапаємося за голови: випускники шкіл нездатні написати елементарний диктант і не люблять читати. А низка вчителів по сільських школах досі не вміє працювати з комп’ютером. Ще приклад. Згідно з концепцією, у 2020 році наші школярі повинні вільно (!) володіти двома іноземними мовами. Це можливо? У нас є стільки спеціалістів? Напрошується й інша думка: а українську учні вже знають досконало, особливо в російськомовних регіонах?
Що про все це думають практики на місцях?
Тетяна ДУПЛЯК, заступник начальника управління
освіти Хмельницької міської ради:
— Безперечно, сьогодні освіті потрібні реформи, потрібні нові особистості, які ці процеси будуть здійснювати. Звісно, потрібний і відповідний бюджет. Щодо реформ — вони повинні бути системні. Тому що досі залишається реальним співвідношення «80 на 20», тобто 80 відсотків займає спектр вищої школи, лише 20 — професійної. Ринок праці від цього дуже перекошений. В Європі, як відомо, стандарти інші. У нас же в гонитві за вищою освітою вишів скоро буде більше, ніж шкіл, я вже не кажу про професійні ліцеї для здобуття масових професій. Тому системні зміни мають відбутися в дошкільній, середній і вищій школах. Зміниться структура початкової освіти: за міністерськими напрацюваннями, вона триватиме не чотири роки, як нині, а шість. Така система підготовки давно виправдала себе в Європі. Але хто забезпечить шестирічку? Один учитель? Чи будуть залучатися спеціалісти старшої школи? Скільки їх потрібно? Як це здійснити в умовах кожної конкретної малокомплектної школи?
Тут дуже важливо не поспішати, а йти шляхом експерименту. Адже головне гасло освіти, як і медицини: не зашкодь! Як, де у стислі строки підготувати нового вчителя? Нового за суттю, за духом світоглядним? Куди подіти величезну кількість педагогів старшого віку, представників, скажемо так, старої школи? Як підвищувати соціальний статус педагога? У 2015 році планується підвищення зар-плат педпрацівників, але це зростання в грошовому еквіваленті становитиме 100-150 гривень. Враховуючи стрімке подорожчання життя, ці суми просто загубляться.
Чи готовий до реформ Хмельницький? Враховуючи той факт, що наш обласний центр ще у 90-і роки увійшов до п’ятірки найкращих українських міст за рівнем профілізації загальної освіти, можемо стверджувати: ми здатні працювати в умовах реформи. Але, повторюю, зміни потрібні поступові. Що важливе? На мою думку, перехід на розширення ЗНО. Саме тестування дає найнеупередженішу картину успішності учня і праці вчителя. І саме ЗНО дозволяє виявляти найздібніших учнів, в тому числі з незаможних сімей і таким чином їх підтримувати, створюючи відповідні умови для освітнього зростання. А для вчителів — відповідне конкурентне середовище. Але ми не повинні забувати і про масову школу, підвищувати її стандарти, стимулювати талановитого педагога до роботи у масовій школі.
Щодо зарплати педагога. В Хмельницькому освітній процес у загальній освіті здійснюють 3621 педпрацівник, з них 2,5 тисячі — у школах, 1100 — у дитсадках. Як відомо, зарплатні виплати забезпечує місцевий бюджет. Враховуючи різні статті стимулювання праці педагога, його зарплата в середньому по місту становить 3100 гривень. Чи загрожує міським учителям безробіття у зв’язку з новими нормами педагогічного навантаження? Ні, адже наванта-
ження не зменшиться, бо зросла кількість учнів у школах. Але найголовнішим інструментом перетворень залишається, звісно, особистість учителя, його готовність до змін, до нової української школи.
Маргарита ВЛАСОВА, начальник відділу освіти Новоушицької райдержадміністрації:
— Реформа має бути. Але нас турбує майбутнє сільських шкіл, сільських дітей, які, на жаль, не мають досі такого ж доступу до якісної освіти, як міські учні. Якою буде доля сільського вчителя? Скоротити учителя в маленькій школі неважко, а чи вдасться вчасно його замінити, а всім новачкам забезпечити соціальні гарантії? Гадаю, реформування повинне здійснюватись по-
етапно, чітко, продумано, щоб жоден учасник освітнього процесу у ході реформування не залишився поза увагою держави.
Юрій БЛАЖЕВИЧ, кандидат історичних наук, голова Хмельницької міської організації Національної спілки краєзнавців України:
— Мій онук поки що відвідує дитсадок, але про його майбутню освіту я думаю з тривогою: якщо у 3-5 років дитину примушують вивчати іноземну мову, це нормально? Адже наймолодші діти повинні максимально зростати у середовищі рідної мови, у середовищі рідної казки. І це середовище формують сім’я і школа. Чи не станеться так, що у гонитві за європейськими вундеркіндами ми втратимо національний дух освіти? Ми ж маємо своїх світочів педагогіки! Насамперед — Василя Сухомлинського, який казав: «Серце віддаю дітям». Бо дитина вчиться серцем, реагує на серце, тобто на душевний комфорт. До речі, у Китаї 11 тисяч учителів працюють досі за системою нашого Василя Сухомлинського, прищеплюючи таким чином основи власного національного виховання. Я не побачив поки що в новій концепції освіти ось цього всеохоплюючого українського духу. Знаєте, є вислів: іноземну мову можна вивчити за 5-6 років, рідну — вчимо все життя. Не забуваймо, що ми насамперед — українці.
Галина ДОВГАЛЮК, мама двох школярів, м. Волочиськ:
— Звичайно, нашим дітям потрібна якісна освіта. Але якщо один рік вчитися за системою одинадцятирічки, наступний — дванадцятирічки… Усі ці зміни дуже б’ють по сімейному бюджету, бо усе починається із закупівлі нових підручників. Зараз так все дорожчає, що звичайні сім’ї не знають, за який кошт «витягати» на собі реформи. У нас що не новий міністр освіти — то нова реформа. Де тепер ті міністри, ті реформи? А дитинство — одне, неповторне.
Gismeteo 
