Вісімнадцятирічного Руслана Кашицю, який підірвався на міні під Торецьком на Донеччині, нині рятують лікарі в Одесі. Спочатку йому зробили сім операцій у військовому госпіталі в Дніпрі. Хлопцю розірвало стопу, тому довелося ампутувати ногу.  І він практично втратив зір, тож оперували ще й око, замінивши кришталик. На щастя, Руслан почав бачити на одне око.

Руслан — наш земляк, вихованець Плужнянської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату. Хлопець потрапив до неї ще у першому класі. Його відправили туди, аби врятувати від... рідної матері, яка сина  навіть не годувала.
 Хлопчик ріс допитливим, добрим і щирим. Усією душею горнувся до виховательок, які теж його полюбили і намагалися хоч частково замінити йому матір. Саме вони, класний керівник Тетяна Пилипівна Скальська, педагог-організатор Віта Вікторівна Павлюк та бібліотекар Ніна Іванівна Пономаренко, й поїхали до свого вихованця у госпіталь. Відразу, як почули й побачили по телевізору про важке поранення солдата-сироти.
 — Їхали й не знали навіть, чи дозволять нам його побачити,— розповідає Ніна Іванівна. — Хвилювалися, адже дитина така зранена, їй так важко. Лікар попередив Руслана, що ми приїхали, а він відразу ж попросив, щоб нас пустили до палати. Я навіть не можу передати наших почуттів. Але кожна мати, думаю, зможе їх уявити: ми до нього приїхали, як до рідного сина. Якраз потрапили  перед операцією, яку мали робити на оці. З десятої до п’ятнадцятої години тривала та операція. Ми дочекалися і зайшли до його палати знову. Поцілували Руслана, а от обняти сильно не змогли: аби йому не боліло... А він лежить і каже нам: вибачте, що я лежу, а ви стоїте переді мною... Бідна наша дитина... Навіть у такій ситуації про когось думає. Дуже зрадів, що про нього згадали,  до нього приїхали. Каже, таке відчуття, ніби в мене день народження сьогодні... Ми ледь стримувалися,  аби не розридатися...
 Після дев’ятого класу Руслан потрапив на оздоровлення в іншу школу-інтернат — Вовковинецьку. Після того був у прийомній сім’ї в Дунаївцях. Але, коли виповнилося вісімнадцять, пішов на війну. До речі, ще в сьомому класі Руслан почав писати вірші і був чи не найкращим читачем шкільної бібліотеки. Так-от, рядки одного з віршів, каже Ніна Іванівна, й виявилися пророчими: «...ми, нащадки козаків, — козацького роду! Підростемо й будем вірні своєму народу». А ось рядки про осінь: «Листопад у листі купаний, листопад дощами цілований... Хай світ барвистим буде, земля про сум забуде...»
 Руслан навіть мріяв написати книгу — його приваблювала фантастика. А на випускному вечорі подарував рідній школі всі свої рукописи — від щирого серця, найдорожче, що в нього було...
 — Пишаємося нашим Русланом, — розповідає директор Плужнянської школи-інтернату Валентин Климчук. — Ось він — зразок патріотизму й мужності. Усіма силами підтримуємо нині нашого вихованця. Коли закінчиться процес реабілітації, чекаємо його в себе. Готуємо вже робоче місце. Він може бути, до прикладу, лаборантом. Чи ще якусь посильну роботу знайдемо. До речі, Руслан ще у дитинстві охоче виконував деякі завдання. Приміром, був відповідальним за сільськогосподарський інвентар, ретельно вів його облік. Очолював пост бережливих. Ми всім серцем віримо, що Руслан успішно пройде тривалу реабілітацію і повернеться до нас. Вже підготували для нього окрему кімнату. Звичайно ж, тільки до нас. Тут його дім.
 Руслана підтримує вся Україна. І думкою, і молитвою, і, хто може, грішми. За його здоров’я  моляться нині тисячі матерів. Усі вони називають його своїм сином.  Він тепер не сирота, о, ні! Він — герой. Він — наш захисник, юний хлопчик з Плужнянської школи-інтернату. Доля послала йому надзвичайно важкі випробування. Але нині він сильний, бо ми всі його любимо.
 Нині на парті, за якою сидів Руслан, — іменна табличка. А в холі школи — стенд, який розповідає про його життя.
 «Я хотів бути корисним своїй Батьківщині навіть ціною власного життя, бо люблю Україну», — ось слова Руслана Кашиці, написані на стенді. Їх читають інші вихованці школи. І хочуть вирости такими, як Руслан.
«Хай світ барвистим буде, земля про сум забуде!» — пам’ятаєте слова Руслана про осінь? Це ж він про себе, про своє життя, яке, попри все, мусить бути яскравим і щасливим. Ми з тобою, Руслане!
P. S. Гроші на лікування Руслана можна перераховувати на картковий рахунок у ПриватБанку 5168 7573 3216 5101, Кашиці Руслану Володимировичу.