Учора головному лікарю Хмельницького обласного шкір-венерологічного диспансеру Олегу Анатолійовичу КАДЕНКУ виповнилося 65 років!
Доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, головний позаштатний дерматовенеролог департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації; віце-президент Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів; голова правління громадської організації «САНАМ»; член Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика; член Національної спілки журналістів України; крім вищої медичної, здобув ще й вищу економічну освіту, а на черзі — юридична; автор понад 80 наукових друкованих робіт; нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня», Почесними грамотами МОЗУ, багатьма іншими відзнаками. Здавалося б, хіба може одна людина, навіть попри неймовірну працелюбність і невичерпну жагу до знань, володіти такою кількістю титулів і звань? Та це все далеко не повний перелік того, чим щоднини живе Олег КАДЕНКО, з яким зустрілися напередодні ювілейної дати.
— Олеже Анатолійовичу, обласний шкірвендиспансер, який Ви очолюєте вже понад чверть століття, традиційно був і залишається провідним на загальнодержавному тлі. Яким чином вдається тримати таку високу планку?
— Ми й справді не звикли пасти задніх і багато в чому намагаємося переймати досвід європейських країн. Я часто буваю на міжнародних конференціях, симпозіумах, стажуваннях у відомих клініках, тому маю з чим порівнювати вітчизняну та закордонну медицину. Проводимо такі заходи час від часу й на теренах нашої держави, області та міста.
Ми першими вдалися до аферентних методів: плазмофорезу, гемосорбції, селективного гемодіалізу, вузькосмугової селективної фототерапії, бальнео-, імунобіологічної терапії та інших сучасних методів діагностики та лікування. До того ж, у диспансері ми розпочали використовувати більш сучасні європейські препарати, завдяки яким декілька хмельничан, у котрих хвороба вразила суглоби й прирекла на невимовні страждання, отримали належну допомогу орієнтовною вартістю 10-15 тисяч євро абсолютно безкоштовно. На щастя, таких пацієнтів небагато.
Крім цього, я особисто консультую хворих через Інтернет-мережу. Потрібним і корисним напрацюванням стало створення бази даних людей, хворих на псоріаз, впровадили нормативну базу, притаманну не лише для України, але й для Європи. До речі, я є членом європейського консенсусу з лікування атопічного дерматиту.
Усі ці заходи в комплексі й дозволяють забезпечити високий, відмінний від інших регіонів рівень надання спеціалізованої медичної допомоги з дерматовенерології. До того ж, треба відзначити, що кількість відвідувань диспансеру щороку зростає на 1,5-2 відсотки.
— Серед інших кваліфікаційних категорій, як-от дерматовенерологія в цілому і дитяча, сексологія та медична психологія, без яких важко обійтися в обраній професії, Ви також є організатором охорони здоров’я. Відтак зрозуміло, що маєте чітку власну позицію щодо шляху реформування галузі, на який нині вищі ешелони влади орієнтують українців. Що думаєте з цього приводу?
— Насправді, передбачати нині, чим завершиться цей процес реформування, видається просто нереальним, оскільки відсутня модель кінцевих результатів. Не так давно у Фейсбуці прочитав про заяву очільника МОЗУ, що нібито ми обираємо для себе британську модель, яка передбачає надання 70 відсотків медичних послуг державними установами, решту — іншої форми власності. У нас же за низкою напрямів як, до прикладу, стоматологія, уже тепер переважна більшість допомоги надається недержавними структурами. Немає чітко визначеного числа фахівців, які безкоштовно лікуватимуть пацієнтів, обсягів таких послуг, територіального розмежування між закладами місцевого, обласного рівнів тощо.
І, до речі, не думайте, що безплатна медицина для населення з окремих захворювань — це міф і грошей немає. Якраз навпаки. Коли Всесвітня організація охорони здоров’я проаналізувала витрати на цю підконтрольну їй сферу, у тому числі й тіньовий її сектор, то з’ясувалося, що Україна витрачає більше коштів, ніж, скажімо, Литва, Туреччина чи навіть Польща. Тобто гроші — це лише інструмент, яким держава має послуговуватися. А зробити це можна, якщо чітко контролювати потоки пацієнтів, зосереджуватися на обсягах, які замовляє суспільство, й таке інше.
Наразі ж вітчизняна медицина зосереджена суто на вторинній профілактиці. Що це означає? Наприклад, набув хворий цукрового діабету, отже, треба забезпечити його інсуліном, аби зберегти кінцівки; дочекався виразки шлунка — вирізати частину шлунка. А має бути навпаки — йти треба шляхом первинної профілактики, який обрав для себе весь цивілізований світ. Держава має вкладати насамперед значну частину коштів у здоров’я здорових своїх співвітчизників, виховувати відповідну суспільну культуру, аби люди захотіли самі дбати про себе, регулярно проходити медичні обстеження й нести особисту відповідальність.
Хочу зазначити, що наш заклад готовий до змін та реформ, але ми хочемо бачити сталу концепцію й модель кінцевих результатів.
— Ви зауважили на необхідності виховання суспільної культури і, зрозуміло, що це аж ніяк не вузько спрямоване поняття, так?
— Звичайно. Культура світогляду, світосприйняття поза всяким сумнівом має формуватися ще з утроби матері. У її відсутності якраз і криється найбільша вада нашого суспільства. Чи ви чули, щоб чоловіка не запросили на весілля чи хрестини через те, що всі знають, що він хабарник? Ні! Радше, навпаки. Отже, уже на підсвідомому рівні ми сприймаємо корупцію як цілком нормальне явище. Культура має бути в усьому — в харчуванні, праці, побуті, гігієні. Її нинішній рівень бажає бути кращим. Знаєте, якби зараз держава запровадила практику відшкодування за встановлення, скажімо, бойлерів у сільській місцевості, то, повірте, оздоровчий ефект серед населення відчувся б одразу.
— Олеже Анатолійовичу, відомо, що Ви прагнете здобути ще й вищу юридичну освіту. Що спонукало до цього кроку?
— Не хочу відставати від рідних. У мене фактично уся сім’я займається цією справою. Мати була адвокатом, батько — нотаріусом у Заліщиках, що на Тернопільщині, звідкіля я родом. Він, до речі, нагороджений Грамотою Міністра юстиції СРСР. Нині й донька працює адвокатом і є членом Вищої ради адвокатів України.
— Знаю, що й поза межами роботи Ви надзвичайно активна та різнобічна людина. У чому криється світ Ваших захоплень?
— Він і справді дуже розмаїтий. Ще від діда перейняв любов до бджолярства, а тому маю чималеньку пасіку — тринадцять сімей. Полюбляю рибалити й полювати, а потім частувати рідних і друзів власноруч приготованими смаколиками. Добре граю в теніс і більярд. Та найбільший екстрим відкрив для себе після того, як почав займатися гірськолижним спортом та дайвінгом. Такий спорт дарує відчуття, які не передати словами!
Якщо підсумувати одним реченням, то людина взагалі має щодня дихати, як то кажуть, на повні груди, підкорювати нездоланне й відкривати незвідане, любити життя і тих, хто її оточує. Ото, мабуть, і весь секрет, як бути по-справжньому щасливим.
Від редакції: Ми щиро вітаємо Олега Анатолійовича КАДЕНКА зі справжнім козацьким ювілеєм — його 65-літтям. Хай Ваші дні та роки й надалі будуть сповнені енергією, сонячними позитивними емоціями, радістю й любов’ю, розділеною з людьми, які прошкують у цьому житті разом з Вами. Хай Бог додає здоров’я, наснаги і довгих літ!
Gismeteo 
