Україна схожа на важку породіллю. Привівши на світ дитину (незалежність), звестися на ноги вона досі не може. Хвороба надто затягнулась, а рятунку не видно… Від однієї думки морозить: одужає чи вмре? Колись подібні тривоги мучили генія Тараса: то з криком у серці виривалося, що від України й сліду не залишиться, то, сльози й відчай угамувавши, духом міцнів і пророчив, що ніколи вона не вмре, не загине! Так і ми — мусимо вірити в себе і вистояти. Зобов’язані врятувати свою рідну Неньку. Попри те, що путінська гібридна війна щоденно висмоктує в Матері України чимало сил.
Але — будьмо відвертими — на хворобі паразитує, замість ефективно й наполегливо її лікувати, спритна та лукава своя чиновницька братія. Втім, аби переконатися в несуб’єктивності особистих тверджень, перед Днем Незалежності України звернувся до хмельничан (опитано мінімум півсотні осіб). На запитання «Що болить і тривожить вас найбільше?» занотував таке:
— Відчуття безвиході.
— Страх: що буде з країною, як вижити на мізерну пенсію, коли ціни стрімко зростають — на продукти, ліки, газ, воду…
— Майдан обнадіяв. Здавалось, шлях розчищено до змін і перемін. Аж ні! Складається враження, що нові владоможці починають сліпнути. Крім риторики — жодних реальних справ. Тішимося лише початковими кроками реформованої поліції. Смішно — то є дитячі іграшки, порівняно з тими виразками, які набридли народу: корупція у судовій владі, у Збройних силах, у самому уряді.
— Знаєте що таке українські граблі? Зажерливість і зрада.
— Дуже пече проблема війни з російськими окупантами. Ціную нашого Президента за домовленості із західними партнерами, які простягають нам руку допомоги. Але як Верховний головнокомандувач мав би чіткіше, жорсткіше навести лад у Збройних силах України.
— Дипломатично загасити війну на Донеччині та Луганщині — всі «за»! Та Мінські угоди для Путіна — тільки папірець. Затягування нав’язуваної паперової гри також вигідно російській стороні. Одна з них уже проявилася — незрозумілі дії довкола так званого АТО призвели до зростання кількості ухильників від мобілізації.
— Я не кровожерливий, — наголосив літній чоловік, — але корупціонери колишні та нинішні мають сидіти за гратами. Ви можете назвати мені бодай один приклад, аби народ бачив оту забалакану «боротьбу» з ними? А скільки лементу було про Антикорупційне бюро! Де і коли воно запрацює?
— Хто уповноважив Кучму і Медведчука бути представниками на мінських переговорах? Ганьба!
— Уряд зайняв позу страуса — відмежувався від забезпечення армії, задовольнившись ентузіазмом волонтерів. «Економлять» кошти?
Відчувати біль, співпереживати, безкорисливо допомагати — прерогатива світлих і справедливих душею людей. Дехто з респондентів справді висловлювався емоційно, навіть дратівливо, але в гніві залишалися добрими і милосердними. Тож ображатися на них ніяк не годиться. Принагідно пригадується вислів із часів Наполеона: «Якщо люди перестають скаржитися, вони перестають мислити». Влада, яка не прислуховується до голосу співвітчизників, ходить по лезу ножа. Ще ніхто не спростував усталену віками істину, що довіра — основний капітал діючої влади. А хитромудрість, самовпевненість із презирством до людей — її безславний кінець.
Будемо сподіватися, що безславно завершить свою юдину дорогу агресор. Колись їхній відомий історик М. Карамзін написав таку фразу: «Иди своим путем: мы готовы утвердить мечом свою независимость» («О древней и новой России»). Ці слова адресовані мовби Україні. Продовжуймо йти своїм власним шляхом. Впродовж кількох століть російської неволі загинули в боротьбі десятки мільйонів українців. Тепер, воєдино з’єднавшись любов’ю до Матері України, з допомогою Всевишнього, відстоїмо свою незалежність.
Gismeteo 
