Надрукувати
Категорія: Історія
Перегляди: 1229

Президент Петро Порошенко підписав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937-1938 років».

Відколи Україна втрапила у лабети російського двоголового орла, її постійно переслідують тяжкі випробовування. Не припинилися вони і в часи позацарські. Здавалося б, радянська влада, задекларувавши народові йти до «світлого майбутнього», жити вільно, мирно і в братерстві, мала би відкинути масові вбивства, катування, каторгу, насадження страху… Не справдилось. Гірше самодержавців-царів почали ставитися до народу. Стефан Куртуа у статті «Злочини комунізму» (див. «Чорна книга комунізму») пише: «Більшовики боролися з терористичним режимом царя, який, однак, є доволі блідим відбитком тих страхів, які вчинив при владі більшовизм. Цар ставив політичних в’язнів перед справжнім правосуддям… В’язні та засуджені користалися у тюрмах правилами перебування, а режим утримання чи навіть заслання був доволі легкий. Депортовані могли виїздити зі своїми сім’ями, читати і писати що хотіли, полювати, ловити рибу, досхочу зустрічатися зі своїми товаришами по «нещастю», Ленін і Сталін могли це пізнати на власному досвіді… Царські репресії годі порівняти із жахами комуністичного терору».
Наведемо такі цифри. За 80 років (1826-1905) царського режиму було присуджено 525 страт, із них за політичними звинуваченнями — 192. За вироками військово-польових судів у 1906 р. страчено 249, у 1907 р. — 1307, у    1908 р. — 1340… «Нещасна Росія, — вигукує В. Ігнатов, автор книги «Палачи и казни в истории России и СССР», — знала би вона, що чекає її попереду!» А попереду рахунок пішов на мільйони. Лише за 1937-1938 рр. було арештовано 1 мільйон 575 тисяч осіб, засуджено 1  345  000, знищено понад    681 тисячу, зокрема на Хмельниччині — більш як 16 тисяч осіб. А ще безліч людей мучились у в’язницях, у гулагівських таборах, колоніях, спецпоселеннях… У  тому числі за неповні півтора року масового терору було репресовано («вилучено» за терміном НКВД) 25 тисяч 342 дитини «ворогів народу» віком до 15 років.
Для чого Сталін розкрутив маховик репресій? Старт йому дав лютнево-березневий пленум ЦК партії 1937 року, який тривав два тижні. Вимога — посилити боротьбу з «класово-ворожими елементами». Перший доповідач А. Жданов говорив про виборчу систему, але зазначив, що «поки наші люди дрімають, вороги вже діють». Молотов і Каганович довго розповідали про шкідництво, диверсії та шпигунство у важкій промисловості і на залізничному транспорті. Єжов бив на сполох упродовж восьми годин, що всюди проникли «вороги», деталізовуючи якісь міфічні факти і приклади. Сталін, як і годиться «мудрому вождю», дав низку невідкладних настанов. Зокрема, допоки існує небезпека капіталістичного оточення, то будуть і шкідники, диверсанти, шпигуни, терористи. Але довіри не може бути, наголосив тиран, і до «своїх», навіть із партквитками у кишенях. Жодні трудові успіхи не є гарантом політичної благонадійності. Висновок — далекосяжний і зловісний: «Чим більше ми будемо просуватися вперед, чим більше будемо мати успіхів, тим більше будуть озлоблюватися рештки розбитих експлуататорських класів, тим швидше вони будуть йти на гострі форми боротьби, тим більше вони будуть паскудити Радянській державі, тим більше вони будуть хапатися за найвідчайдушніші засоби боротьби, як останній засіб приречених». І додав оптимістично у заключному слові на пленумі, що «ворогів ми будемо у майбутньому розбивати так само, як розбиваємо їх тепер, як розбивали їх у минулому».
Сталін особисто керував діяльністю головного «розстрільника» Єжова і ретельно її контролював. До кожної області було спущено квоти винищення (категорія перша) і засудження на 8-10 років у так звані «виправно-трудові табори» (категорія друга). За чотири місяці секретної операції Хмельниччина мала знищити 1 тисячу осіб, а 3 тисячі відправити на каторгу.      5 серпня 1937 р. полювання на жертв розпочалося. Серед перших, кого арештували в області, був Степан Антонишин із с. Свинна (нині Веснянка) Старокостянтинівського району. До кривавого року енкаведисти започаткували й символічну цифру перших закатованих — 37. Це сталося 29(10) жовтня в Проскурові (кат Браун). Страту душогуби розпочинали о 24 годині, потім таємно вивозили і скидали трупи у вириті ями й урівнювали із землею. В Кам’янці-Подільському комендантом управління НКВД був Льовкін, а в Шепетівці — Гришко. Ці троє до кінця року перевиконали доведений Москвою ліміт втричі… Вражають надзвичайно методи катування невинних жертв. Ось деякі вигадливі та потворні тортури, які зібрані мною з різних архівних джерел: «Арештованих били гумовими рукавами, палицями, ніжками від стільців, залізним прутом, пляшкою. Якщо арештований не зізнався в «контр- революційній діяльності», його заводили у так званий «відстійник». Там надовго ставили обличчям до стіни, не дозволяючи сидіти і спати. «Політ із парашута», тобто вибивання з-під арештованого стільця. Після п’яти-десятиразового падіння людина отримувала травми хребта і розлад шлунка, починалася рвота. Прив’язаного на столі лежачого арештованого били дерев’яним молотком по п’ятах ніг. «Стойка» — це безперервний допит удень і вночі. Двоє слідчих брали арештованих  за ребра — з правого та лівого боку — і розтягували грудну клітку. Одне ребро ламалось… Били головою об кам’яну стіну, видавлювали очі, піднімали і щосили кидали на підлогу, топтали ногами по животу. З кишечника видавлювалася кров». Тоді і пізніше наші наївно-добродушні люди казали, що Сталіну нічого невідомо, що коять убивці у погонах. Російський історик Дмитро Волкогонов писав (звичайно, не за часів Путіна): «… міркування деяких людей про те, що «Сталін не знав того, що творив Єжов», «не уявляв масштабів і розмаху репресій» не мають жодних підстав. Сталін усе знав. Сталін керував репресіями. Сталін визначав «стратегію» насильства. Сталін намагався приховати справжні масштаби репресій шляхом ліквідації багатьох виконавців терору».
Якщо хтось із сучасників зверхньо думає, що «то було давно» і «мене це не стосується», тож ворушити Великий терор не варто, нехай задумається над мудрим застереженням: «Тому народу, який не бажає знати своє минуле, належить пережити його багато разів…»