Натруджені за день, теплі сонячні промені повільно згасали в залізній решітці міцного тюремного вікна. Широкі кам’яні стіни епохи середньовіччя не давали жодної надії на порятунок. У камері міської в’язниці панувала зловісна тиша. Тихо було і в Кам’янці-Подільському, на який у липні 1941 року опустився морок ворожої окупації. Проте ця тиша іноді раптово переривалася довгими кулеметними та автоматними чергами. Вони завжди супроводжувалися передсмертними криками жінок, дітей, людей похилого віку, яких нацисти та їхні прислужники поліцаї масово розстрілювали і часто ще живими закопували у великі могили. Саме тут, у цьому історичному місті, загарбники створили міжнародний концентраційний табір, куди звозили євреїв із Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Польщі та інших країн поневоленої Європи для знищення. Більше 85 тисяч ні в чому не винних людей знайшли тут свій останній притулок.
А часом та тиша ще переривалася… чарівною музикою, яка боязко і так недоречно (бенкет серед чуми!) лунала вечорами в міському Будинку культури. Слухав ту музику кат, який страчував людей. Його в місті знали всі, боялися та обходили десятою дорогою. Це був начальник кримінальної поліції міста – вбивця, зрадник і провокатор Гладун. Спочатку він був простим катом: стріляв у шістнадцятилітніх дівчат, немічних стариків, прикладом гвинтівки розбивав голови немовлят. Вороги гідно оцінили його старанність — одягнули садиста в чорну форму та призначили спочатку начальником тюрми, а потім і начальником кримінальної поліції. Фашистам потрібно було, щоб вбивали не вони, а свій доморощений кат. Він особисто щосуботи катував, розстрілював десятки людей, а ввечері ретельно відмивався в лазні від бруду і крові та спішив до міського вогнища культури, щоб розважатися після кривавих злочинів.
…У камері міської тюрми в антисанітарних умовах лежали, сиділи півтора десятка знесилених, обірваних і понівечених людей, яких гірка доля одночасно звела у цьому страшному місці. Серед них виділявся партизан Віктор Масловський. Все його тіло було вкрите страшними ранами, що постійно кровоточили і дуже боліли. Та саме тут, у катівні Кам’янця-Подільського, нескорений духом, мужній народний месник Віктор Масловський здійснить свій останній подвиг…
Родом Віктор був із мальовничого села Кугаївці Чемеровецького району, Кам’янець-Подільської (сьогодні Хмельницької) області. До війни працював вчителем молодших класів. Його любили і поважали діти. Батьки ж цінували молодого вчителя за відданість роботі.
Коли ворожа нога ступила на нашу землю, боротися з окупантами Віктор почав спершу самостійно, а потім вступив до партизанського загону імені В. І. Чапаєва під командуванням Михайла Тимофійовича Тоскалюка, який до війни працював завідувачем районного відділу народної освіти Чемеровецького району. «У нашому загоні майже половина складу — вчителі!», — зазначав командир. Комісаром став Й. П. Сирваровський — довоєнний редактор міської газети
м. Сміла Київської області, начальником штабу — В. Г. Кравцов — колишній вчитель школи села Івахнівці Чемеровецького району. Одним із активних організаторів партизанського загону був педагог Й. І. Протоцький. Загін, створений у вересні 1941 року, розростався й активно діяв на території Чемеровецького, Городоцького, тодішніх Смотрицького, Сатанівського, Орининського та інших районів. Наприкінці вересня 1941 року до загону приєдналися В. А. Масловський, Ф. А. Морозович, Л. М. Полудняк, В. П. Горошко,
В. Д. Повар, В. Д. Синишин, В. І. Бернадін. Почавши бойові і диверсійні операції з жовтня 1941 року, партизани протягом 30 місяців завдавали ворогові відчутних втрат, зривали військові і господарські заходи німецькі командування, знищували зрадників Батьківщини.
У цьому загоні воював і Віктор Масловський. Хороброго і відчайдушного, його важко було стримати в рамках конспірації чи закликати до обережності. За деякі ризиковані вчинки командування загону його сварило, та всі любили і глибоко поважали. Якось вночі він обеззброїв вартового управи в селі Андріївка, спалив документи, розбив двері заготівельного пункту і, покликавши селян, наказав їм розібрати зерно по домівках.
Іншого разу серед білого дня Віктор Масловський зайшов до старости села Сокиринці і примусив того скликати на майдані мітинг, на якому запевнив селян у перемозі над фашистами і застеріг старосту від знущання над односельцями.
В селі Демківці він з побратимом Василем Сенишиним зруйнували пункт зв’язку. Коли стало відомо, що в селі Кугаївці окупанти відновили роботу маслозаводу і почали відправляти продукцію на фронт, штаб партизанського загону доручив Віктору Масловському знищити це підприємство. Уночі 23 грудня 1941 року Віктор з трьома партизанами успішно здійснив цю операцію, а продукцію роздав людям.
У 1943 році через Голенищівські ліси проходило знамените партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Аби приєднатися до нього, для переговорів послали Віктора Масловського.
— Якщо у вас усі такі бойові хлопці, як ти, — сказав Ковпак, — непогано було б вас приєднати. Проте з іншого боку, якщо підете з нами, хто тут підніматиме народ проти фашистів?
Десять днів провів Масловський зі своїм кулеметом у з’єднанні Ковпака як провідник, брав активну участь у боях на території Хмельницької і Тернопільської областей, а потім повернувся до свого загону.
У серпні 1943-го у Вишнівчицькому лісі партизани-«чапаївці» зустрілися із своїми побратимами загону Я. І. Мельника. Німці довідалися про це й вирішили оточити і знищити месників. Розгорівся жорстокий бій. Кулемет Вік-тора Масловського мав багато роботи, проте довелося відступити до села Демківці, а потім прийняти бій під хутором Залісся. В цьому бою партизани втратили тридцять шість убитими.
Іншим разом на станції Гусятин Тернопільської області група партизанів під командуванням М. Т. Тоскалюка, до якої також увійшов Віктор, зруйнувала продовольчі склади і телефонну станцію, вивела з ладу паровоз і перебила охорону.
Незабаром Масловському і Блажкевичу доручили організувати диверсію на перегоні між Балином і Нігином. Виїхали вони возом з Бережанки вночі, проте відразу потрапили в засідку.
У Чемеровецькій в’язниці партизанам заганяли під нігті голки, били пістолетами і прикладами автоматів, але вони мовчали. Тоді осатанілий кат почав виривати кліщами зуби в Масловського. Шеф гестапо супроводжував тортури одними і тими ж запитаннями. І раптом на запитання: «Де партизани?» Масловський відповів: «У лісі».
Кати зраділи. Нарешті він заговорив!
— Скільки їх там?
— Скільки листя на деревах, — почули відповідь.
Партизани планували багато варіантів для визволення побратимів, але спроби не вдалися. Бранців доставили до Кам’янець-Подільської в’язниці. Проте і в катівнях гестапо їх не вдалося зламати. Коли після чергового допиту і катувань наглядач приволік напівживого Масловського до камери і зупинився з ним у дверях, Віктор, зібравши останні сили, збив ворога з ніг і вигукнув: «Товариші, тікайте!».
В камері було чотирнадцять в’язнів. Відчувши, що це їхній останній шанс на порятунок, вони кинулися в коридор, зім’яли охорону другого поверху і побігли вниз, до виходу. Проте втеча зірвалася. Віктора Масловського смертельно поранили та познущалися над уже мертвим тілом…
Не втекли від партизанської кари кати, які жорстоко знущалися над Віктором Масловським. Частину тих жандармів і шуцманів знищили партизани під Голенищевим.
У селі Кугаївці біля входу до школи споруджено пам’ятник партизану-герою. Це робота народного скульптора Володимира Мостіпаки — земляка героя. Гордий і безстрашний, увічнений у камені Віктор Масловський замріяно дивиться в неосяжну даль рідного краю і нагадує нам про вічні цінності, які потрібно свято берегти — Україну та її народ. Це саме тут молоде покоління поринає у наше славне минуле, тут б’ють потужні джерела патріотизму, прививається любов до своєї Батьківщини і готовність захищати її від будь-якого ворога.
Gismeteo 
