Мав написати «Добрий день», але це буде непорядно по відношенню до вас з мого боку. Саме з боку, а не від серця... А тому: ви ще тут? Керуєте? Курите? Куріть-куріть. А я звільняюся!
Так, із завтрашнього дня. Вам на радість? Ще й яку. Ото прийду, заяву покладу... Ні, краще кину (ось вам!). І на свободу. І не казатиму, що тиску не витримав. Просто, не маю бажання брати приклад з такого керівника. Як зараз прийнято казати, менеджера (а як на мене, то краще «моджахеда»). Бо за таку поведінку у звичайній школі від порядних вчителів ви б мали погану, навіть нульову, оцінку. Та ще й дуж-ж-же неприємний для батьків запис у щоденнику. Ага, а потім батьків до клясу!
Що б я написав у вашому щоденнику? Та згадав би, як я спалював за вашою вказівкою папери у дворі, а коли прийшов раптово пожежний інспектор, то вийшло, що це моя ідея, і все закінчилося «Пояснювальною». Пригадав би вечірній дзвінок і розпорядження негайно приїхати і навести порядок на робочому столі… після вашого дня народження. Ось такий виробничий гумор. А ще те, що подарунок купував вам колектив на ваше замовлення? Тому він такий бажаний для вас і дуже «дорогий» для нас. А от на мій день народження реакцію вашу треба цитувати: «Я знав, що він у цьому році, але мені невідомий місяць». Так минув мій ювілей – п’ятдесят стукнуло. А тому на п’ятдесят гривень від вашої секретарки, які вона передала мені через тиждень таємно, ніби шифровку з центру, я відповім відкритим текстом: «Вас душить жаба»! Поміж собою ми так і називаємо ту фіфу. А гроші ви вклали в надійні руки і під гарний відсоток. Отож повертаю вам 55 гривень і 36 копійок. А як же! У вас не загубиться і копійка. Гроші, як вам здається, всі ваші, якщо навіть не у вашій кишені чи сейфі. Чому я про гроші? Інших стосунків ви не сприймаєте.
Тому іноді навіть зайвою видається ваша маска Фантомаса. Людський вираз обличчя ми побачили у вас лише один раз, коли на роботі ви мали проблеми зі здоров’ям. Швидка… Лікарня… Операція… Одужання… Відпустка… Відгули… Ще щось… І тільки потім повернення. А моє право на відпочинок скасували просто: «Немає можливості». На мою спробу щось муркнути, почув: «Я керівник!»
Ну, ще що? Не радійте своїм постановам і вказівкам. Вони нагадують «популярні» реформи одного непопулярного діяча. Що накоїв – те накоїв. Ви намагаєтеся реалізувати його теорію – нескінченно повторювати слово «реформа» й вірити, що воно само все зробиться. Але щоб виглядати розумним, замало носити окуляри, якщо навіть і проглядається модний нині грузинський слід. Бо сліди мають особливість губитися при зміні влади. Тому моя чесно зароблена премія тихо перейшла до того, хто працює на півставки та упівсили «бійцем невидимого фронту». Він не приходить навіть на вручення так званих «КОНВЕРТованих» грошей. Соромиться, бідолаха.
Бо роботу за «того хлопця» робив і робить якийсь «невідомий солдат». Не забути ніколи ваш янгольський голосок, коли вас про нього запитали. А відповісти? Хіба що холостими, тримаючи дулю в кишені. А так ми вас любимо «незрозуміло і безумовно». Виступ на зборах сприйняли, як вирок. Ви намагалися втокмачити в наші «порожні» голови, що тільки при урізанні зарплати людина починає заощаджувати кожну копійку. І навіть підніме її на вулиці! Дякуємо. Слухали і аплодували. Ваш рейтинг непорядності зашкалює. А фраза: «А що я буду з цього мати?» – вже нікого навіть не вражає.
З історії відомо, що земля трималася на спинах трьох китів. І тільки вчора нам стало відомо від вас про їх заміну на таких Атлантів, як ви. Тяжко вам? Співчуваємо...
Тому я не прошу, а вимагаю звільнити мене від усього цього. На місяць, на два, на рік… Кажуть, що через рік мають бути зміни на краще. Хоча, куди вже краще. Ось тоді я повернуся. Не до вас – до життя…
Gismeteo 
