Надрукувати
Категорія: Гумор

День розпочався буденно. За розкладом.  Як передачі по телебаченню. Микола навів порядок у хліві, наго­ дував курей, налив води Бурану, якого за погану служ­бу кликав Бараном. Однак на це ім’я пес реагує лише то­ ді, коли до нього господар додає ще кілька відомих слів із вуличної лексики. Що не кажи, розумний пес. За такого і в полум’я, і воду та і на виборчу дільницю.

Але сьогодні день особли­ вий – ліга Європи! Чвертьфінал! На поле вийде команда його мрії. Він відчував таке хвилювання, ніби знову ставав на рушник зі своєю коханою. Тоді вона зранку його просила: «Тільки не пий, не сором мене». Все весілля Микола просидів із мінеральною водою, а тому був ду­же невеселим. Пішла чутка, що він кохає іншу, а одру­жується з Галиною, бо вона вагітна. Хтось копав глибше, мовляв, тут замішаний брат, і дитина від нього. Тому і втік на за­робітки до Росії. Як там було чи не було, а Назарчику виповнилося вже дванадцять. А Галя за кордоном – не ховається, а працює в Греції. Інвестиції, які вона надсилає, як і загалом у Європі, останнім часом скоротилися. Не дуже, правда. Але… Чимось там Галя незадоволена. Ще й Надія Федорівна – теща, почала натякати, що молодому чоловікові сидіти вдома і охороняти її з посудом не личить. Каструлі до Греції не втечуть. Ну, а коли починала розвивати теорію виробничих відносини, то відправляла його до Галі, а то ще подалі – на Баламутські острови.
Але нині футбол. Микола подивився на годинник. Десята хвилина матчу. Він кашлянув для хоробрості, рвучко розчахнув двері і з лівої ноги, як це робить їхній дільничний, увійшов до кімнати. Теща дивилася серіал. У руках вона тримала велику чашку чаю, поруч поставила банку з варенням. На екрані Ахмет і Мустафа-огли не могли поділити жінку. Показували тридцяту чи сорокову серію. Точну цифру не знав ніхто. Навіть самі артисти. Завдання стояло не школярське – з ким залишиться ця жінка? Тому Мустафа той, що огли, вихопив раптом пістолета і на­вів на найпрекраснішу з найпрекрасніших. Не просто навів, а прямісенько в груди, точніше – в ліву. Постріл! Темрява!  Музика. Все. Хоча ні. Музику перервав другий постріл.
Хто-хто, а теща перелякалася. Чашка впала на підлогу з дзенькотом розбилася. Назарчик вискакує зі спальні: «Що? Наші забили?» «Та ні, – каже Микола. – Наші розбили».
І в цю мить заходить (ви вгадали) Галя! Назарчик хапає мамині сумки і починає у них ритися, ніби він митник. Теща наступає на розлитий чай і падає... Микола стрімко переключає канал на футбол. «Го-о-ол!» – волає коментатор. «Го-о-о-ол!», – і собі кричить Микола. «Що у вас робиться? – переляконо питає Галя. – Греція відпочиває». «Нічого особливого – наші зрівняли», – пояснює Микола.
Галя, яка подумки ще в Греції, не може второпати: «Пенсії зрівняли? Зарплати?» Микола уточнює: «Рахунок». Галя: «Де? У банку?» Миколі смішно: «На полі «Баварії». Галя не витримує: «Ці німці і Грецію вже дістали».
«І ви мене дістали», – чути з дивана голос Павла, старшого брата. «А хто мені допоможе піднятися?» – приходить до тями теща.
Павло намагається встати, але падає на диван: «Владимирский централ, ветер северный». Свої вибрики він називає відпочинком. На роботу піде тоді, коли повернуть зарплату за 2010 рік і Донбас. Наслухавшись тих пісень, Федорівна кличе його «Владимиром». Коли він дістає її – «Сепаром». Оскільки ж від хвилювання вона заїкається, то їй це не зовсім вдається. Ото й виходить: «Се-Се-Се», «Р», – додає Павло і регоче.
А Мустафа дав маху: жінка жива. І виглядає ще краще, ніж у перших серіях. Тепер Федорівна дивить­ся кіно по новому телеку – дочка купила. Микола футбол – по старому. Павло – співає, а Назарчик вчиться, бо третього (телевізора) не дано. Хоча Микола з Павлом збираються до Греції. Як туристи. Галя забирає. Обіцяє працевлаштувати, якщо вони назвуть столицю Греції і відшукають її на карті світу. Карту вона вже купила. Хлопці ремствують – краще б гральні карти купила. Ось там вони аси…