Чотирнадцятирічна Лера Титаренко клопочеться на кухні. А наймолодші її сестрички Ліза, Ангеліна та Саша бавляться на подвір’ї, вмостившись, наче пташенята, на змайстрованій татусем великій гойдалці. За дітворою пильно наглядають старшенькі Аліна та Аня.
Поки подружжя Титаренків трудиться у полі, встигаю поспілкуватися з їхньою донькою Лерою, яка полюбляє куховарити — варить борщі й випікає торти, а також доїть корову. Школярка стала помічницею й для своєї вісімдесятирічної бабусі, часто залишається у неї на ночівлю, щоб старенькій не було самотньо. Мріє стати вчителькою, як її старша сестра Ніна, яка вийшла заміж й проживає в Росії.
Сім’я Титаренків, наче злагоджений механізм, де кожен зайнятий своєю справою. Звісно ж, найбільше завантажені батьки великої родини — Олександр і Люба. Вони не лише тягнуть сімейного воза, а й дорожать своєю роботою. Багатодітна мати узяла на себе обов’язки соціальної робітниці, а її чоловік працює у місцевій школі.
Пригадала Люба, як доля водила її манівцями, аж поки не зустріла свого Сашка. Навчалася у Києві, але дивовижне місто каштанів залишило у неї сумні спогади. Змушена була покинути столицю, коли тодішній обранець залишив її з донькою на руках. Приїхала у рідне село до матері. Згодом уже намагалася знову повернутися на навчання, але що вдієш, не вийшло, бо не наважилася у селі залишити доньку. А потім Сашу зустріла, який із сусідніх Клопотівців прийшов на вечорниці. Він не лише став надійним чоловіком для Люби, а й добрим батьком доньці Ніні. А далі діти народжувалися із різницею у два роки і Любі навіть ніколи було глянути вгору.
Безперечно, Олександр чекав хлопчика. Траплялося, що усі прикмети вказували на те, що народиться син. Скажімо, як везли дружину у райлікарню, то двоє чоловіків перейшли дорогу. Тоді кум запевняв, що обов’язково з’явиться син, але народилася Аня. От найменшенька трирічна Саша навіть надчутливу ультразвукову діагностику перехитрила. «Лікарі сказали мені, що буде у нас хлопчик, — розповідала Люба. — Усе блакитне для малюка купила, бо теж була впевнена — нарешті синочок з’явиться. Однак й дівчинці зраділа, адже усі діти — нагорода від Бога. Часто я, соціальна робітниця, розмовляю зі своїми підопічними. Коли розповідаю про своїх доньок, то в їхніх очах бачу сльози. Через самотність нема у них спокійної старості».
Олександр і Люба згадали, як у їхній дім стукала біда. Не догледіли тоді за дворічною Лерою, яка наковталася різних пігулок. Фельдшерка лише розвела руками й порадила хутчіше везти у лікарню.
— Я тоді розгубився, бо ж ані автомобіля, ані мобільного телефону не було, — пригадував Олександр. — Узяв дитинча на руки й поніс у своє рідне село Клопотівці. Трапився добрий чоловік, який підвіз нас у райлікарню, у Бар. До цього містечка нам ближче, аніж до Деражні. На щастя, усе минулося, а от ми задумалися — нам вкрай потрібен автомобіль. Живемо у віддаленому селі…
І уже Люба продовжила розповідь чоловіка про те, як згодилася автомашина, коли три роки тому довелося рятувати Лізу: «Добре, що того дня чоловік залишився вдома – майстрував для дітей човен. Прибігла Аліна, стривожена, каже, що Ліза втопилася. Ми помчали до ставка, а на воді жодної бульбашки нема. Чоловік кілька разів пірнав на дно, а доньки ніде не було».
Подружжя зневірилося, чи жива ще їхня Ліза. Та все ж на дні ставка батько знайшов доньку, а коли витягнув на берег, то не почув серцебиття. Намагався Лізу привести до тями як знав, як умів.
— Я молилася, бо відчувала, що ніхто, крім Бога, нам не допоможе. Не знаю скільки часу минуло, і наша Ліза поворухнулася, — продовжувала Люба.
Батьки втішені тим, що лихо їхній дім обминуло, бо ж нічого дорожчого, аніж їхні донечки, у них нема. Однаково люблять усіх і трудяться заради їхнього благополуччя.
Селянська праця — нелегка. Доводиться без спочинку працювати. Олександр придбав саморобного тракторця — уже легше з ним землю обробляти. Радіє, що посадив сад, де міцніють й тягнуться вгору дві сотні саджанців. Є господарство, до якого теж потрібно рук докласти.
Зуміли Олександр та Люба Титаренки вибудувати своє сімейне життя з любові, праці й доброти, і для них немає більшого щастя, аніж їхні донечки. От тільки шкода, що я не змогла вмовити Леру, балакучу, але скромну, сфотографуватися разом із родиною.
Gismeteo 
