Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 1582

Чого їм, сімом сиротам, тільки не довелося зазнати! Залишившись без батьківського піклування, їм так праглося сімейного затишку. Можливо і донині їхні дитячі душі скипали б від сліз та образи, якби дівчаток та хлопчаків не прихистили Юрій  та Інна Ластівки.

Вони лише п’ять років тому  як побралися, проте зуміли своє подружнє життя позначити милосердям до сиріт.  Обоє розлучені.  Познайомилися у Києві, тож місто каштанів залишило чимало приємних спогадів. Якраз тоді Інна після невдалого шлюбу залишилася з маленькою Ніною на руках і, обпікшись, дмухала на холодне. Юрій з оптимізмом дивився у майбутнє. Він, співчутливий до ближнього та щирий, зумів розчаровану жінку повернути до життя.
— Таке рідко трапляється, що  чоловіки мріють про велику сім’ю, бо ж  діти — неабиякий  клопіт, —  розповіла 29-річна  Інна. — А мій Юра саме такий. Коли ми зі столиці переїхали у моє рідне село на Чемеровеччину, й у нас народилася Марічка, то його не полишала думка узяти ще й прийомних дітей. Донечці якраз виповнилося півроку, коли Юра повернувся із сиротинця й схвильовано  розповідав, як дівчатка й хлопчики вірять, що за ними прийдуть мама з татом. А знайомитися з чотирирічною Аліною та її старшим братом Романом поїхали  вдвох. Уже з  першої зустрічі сиротам кортіло залишити притулок  назавжди.  Ось так  усе й розпочалося.
Юрій Миколайович, щедрої душі чоловік, ладен був прихистити не лише  двох сиріток. Проте збудувати дім для  численної родини йому було не по кишені. Та не засмучувався, а вирішив  звернутися за допомогою до багатих  людей. Проте оббивав пороги  їхніх кабінетів марно.
Якраз тоді  він працював у ПАТ “Оболонь”  й своїми планами поділився з генеральним директором Олександром Слободяном. А його довго  вмовляти не довелося. Олександр В’ячеславович  відразу  ж  підтримав  добру справу, посприяв із землею  під забудову в Іванківцях. Уже через рік з його легкої руки у мальовничій місцині біля ставка виріс не дім, а  двоповерховий палац загальною площею 400 квадратних метрів, збудований за європейським проектом. І ще для п’ятьох сиріт: Марії та її брата Валентина, Сергія  та його сестри Альони, а потім  ще й Насті щедрий й розкішний  подарунок став рідною домівкою.
Хоча, зізнається п’ятнадцятирічна  Марія, її відразу охопив страх, коли вона потрапила у велику родину. Боялася, що так і залишиться  для усіх чужою. А от бабця, яка не могла дати раду школярикам  Марії та Валентину, хоча й вибавила їх змалечку, тішилася, бо для онуків знайшлися батьки. І вона наче у воду дивилася.
Одразу ж Марія, найстарша з дівчаток, закрутилася біля плити разом з мамою. А от Ніна не могла зрозуміти,  чому вона постійно біля її рідної матусі. І її навіть переповнювала образа, проте незабаром уже раділа, бо збагнула — у домі з’явилася помічниця. Адже мамі нелегко упоратися із хатньою робою та ще й приготуванням різних смаколиків.  Старша сестра, турботлива  й лагідна, стала  для десятирічної  дівчинки прикладом в усьому.  І Ніна, як Марія, мріє навчатися у медичному училищі.
 — Якось ми бідкалися:  на  кого залишити дітвору, бо нема у нас ані бабусі, ані дідуся, — продовжувала  Інна Ластівка. — Старші Марія з Сергієм нас заспокоїли  —  справляться з обов’язками вихователів.  І поки ми були на курсах, то вони  за малечею доглянули. Усі наші діти слухняні  й талановиті. Вони і танцюють, і співають, а ще вірші декламують. До святкових концертів на шкільній сцені чи у сільському клубі ставляться відповідально, проводять репетиції. Нас завжди  глядачі і зустрічають, і проводжають оплесками.
Без підсобного господарства у селі нелегко вижити. І подружжя вдячне  сусідці тітці Жені за добре серце. Бо вділила вона земельку, на якій родина  вирощує городину, віддала ще хлів, поки свій не збудують, у якому вмістилися в’єтнамські свині  та різна живність.
Є ще добрі люди, які допомагають мешканцям  сімейного дитячого будинку “Ластівчине гніздо”. А Олександр Слободян  залишається незмінним благодійником  і, як  справжній чарівник, виконує ті бажання  дітвори, які не завжди під силу татові з мамою.
Підростають діти-ластів’ята.  Старші Сергій, Роман та Марія навчаються у дев’ятому класі й охоче діляться своїми мріями та задумами.  Усі троє вирішили: опановуватимуть  різні професії в училищах  й технікумі. І щасливі тим, що є куди їм повертатися.  Бо ж у “Ластівчиному гнізді”  їх чекатимуть не лише батьки, а й велика і дружна родина.