У свої 28 років Вадим Цимбалюк встиг чимало. Він боронив рідну землю від агресора, зумів досягнути кар’єрного росту. А ще цінує та дорожить своєю сім’єю, яка стала для нього оберегом і найбільшим щастям.

Хоча, зізнається Вадим, свою майбутню дружину не відразу розпізнав. З Юлею зростав на одній вулиці, але довго не помічав її. Дівчину навіть дратувала його байдужість. Уже коли навчалася з ним в училищі, то зважився провести її додому. Відтоді вони вирішили йти життєвою стежкою разом.
Якраз народження доньки Аріни й вплинуло на вибір професії. Глава родини тоді був безробітним, і хоча мріяв про зовсім іншу спеціальність, безвихідь змусила його стати пекарем. І про свій вибір ніколи не пожалкував. Був добрим учнем і осягнув секрети й тонкощі випічки запашного, духмяного хліба.
— Заміж я вийшла рано і не вміла місити тісто, — зізналася Юля. — Вадим не докоряв, а вирішив мене навчити. Уже наша восьмирічна донька ліпить зі мною вареники, бо знає, що це улюблена страва татуся.
Не обминуло подружжя випробування війною. Коли Вадим отримав повістку з військкомату, то Юля собі місця не знаходила. Не знала, чи сама справиться з двома дітьми — Аріною та малим Дмитриком. Бо ж допомоги їй нема від кого чекати. Та й страшно було за чоловіка — у війни не випросиш милосердя. Однак Вадим не вагався, бо вважав своїм обов’язком стати на захисті країни.
— Це був для мене тривожний і неспокійний час, — пригадує жінка. — Траплялося, що чоловік тижнями не телефонував. Тоді усілякі думки терзали мене — чи живий, чи в полон потрапив? А ще діти жалю додавали — допитувалися, де їхній татусь.
Війна виявилася значно жорстокішою, аніж уявляли її українські захисники. Російські «Гради», «Смерчі» випалювали землю й часто не залишали шансів на життя пораненим бійцям. Під шквальний вогонь потрапив і Вадим Цимбалюк. Після контузії лікувався у госпіталі. Хто знає, каже він, можливо, родинна любов і захистила та вберегла його від загибелі. Вцілів, повернувся додому.
— Коли їхав в АТО, то генеральний директор товариства «Агробізнес» Олег Собуцький, де працював, подбав про моє військове спорядження, — розповідає Вадим Цимбалюк. — І протягом усього часу виплачував мені зарплату. Олег Михайлович — великий патріот і не байдужий до захисників — намагається їм повсякчас допомагати.
Не без гордості мій співбесідник зауважує, що підприємство «Агробізнес» у містечку залишається острівцем благополуччя і стабільності. А це знову ж таки завдяки керівнику Олегу Собуцькому, який спрямовує й організовує виробництво.
Обоє, і Вадим, і Юля, працюють в «Агробізнесі». Дружина дослухалася до поради чоловіка й також стала пекарем, а йому довірили керівну посаду. Є у них робота до душі, та й панує у їхньому домі затишок і спокій. А найбільше їхнє щастя — донька та син — підростають і тішать батьків. От тільки пригнічує те, що мир так і не запанував в Україні.