Часто приїжджає з дітьми Тетяна Олексюк із Тарасівки у Кам’янець-Подільський, бо там є де дітворі розважатися. Та і їй це місто над Смотричем подобається, бо трішки схоже на Львів, де зростала й навчалася, — такі ж вузькі вулички з бруківкою й чимало історичних пам’яток.
— Ми не засиджуємося вдома, — любимо подорожувати усією сім’єю,— розповідала Тетяна. – Де тільки вже не побували – в Києві, Черкасах, Вінниці, Почаєві, а у Львові часто гостюємо, бо там залишилася моя родина.
Ще, здається, недавно Тетяна була упевнена, що своє рідне й таке любе місто ніколи не покине, проте її доля виявилася примхливою. Зустріла судженого, а він з Херсона, ще й священнослужитель. І, як кажуть, куди голка, туди й нитка. Разом з чоловіком Сергієм облаштувала дім у Тарасівці, звикала до непростого сільського побуту. Можливо, подружжя виховувало б двох доньок Ангеліну й Соломію, якби Тетяна не побачила на фото хлопчика, який опинився у сиротинці. Їй так його стало шкода.
— Сумні оченята покинутої дитини допомогли і мені, і Сергію зрозуміти сенс нашого життя, й ми вирішили узяти під опіку хлопчика, — продовжила Тетяна.
Шлях до усиновлення не такий уже й короткий, але подружжя залюбки його здолало. Обоє навчалися на тримісячних курсах, почерпнувши чимало корисного, і, зібравши необхідний пакет документів, поїхали у дитячий будинок.
— Тоді Ромчику й півтора року не було, але він чекав маму, яка прийде й забере його. І зі мною відразу ж погодився поїхати додому, — продовжувала жінка. — Проте у хлопчика було ще троє старших сестричок. Нам так не хотілося їх розлучати. Коли з чоловіком їх побачили, то засумнівалися, чи справимося з усіма. Діти горнулися до нас, от тільки Софійка не підійшла, капризувала, плакала, згадала про свою маму. Ми хоча й вагалися, але вирішили ще раз навідатися до дітей. Коли Софійка знову побачила мене, то підбігла й обійняла. Насправді дівчинка виявилася лагідною й життєрадісною, от тільки через сирітство була колючою, як їжачок.
У родині дві Ангеліни. Вони, найстарші, наче двійнята, навчаються у другому класі. «І, знаєте, коли кличу котрусь із них, то відгукується саме та донька, яка мені потрібна, — зауважує Тетяна. А Софійка та Соломія теж однолітки, їм виповнилося по чотири роки, Даринці уже п’ятий минув. Дівчатка відразу ж подружилися».
Праглося подружжю, щоб сім’я поповнилася сином, але завдяки маленькому Ромчику знайшлося ще четверо донечок. Бо ж на початку літа з’явилася ще Онися, теж його сестричка. Коли ж Ромчик побачив її уперше, бліду й виснажену, то дивувався: “Ніяка вона мені не сестра, бо схожа на ляльку. Та й нині Онися хоча їй уже півтора року, ще не зробила і кроку, бо не зіп’ялася на ноги. Проте Тетяна упевнена: дівчинка наздожене своїх ровесників. Адже не без різних болячок майже півтора року тому взяло під опіку подружжя старших дітей, але за допомогою кваліфікованих лікарів вдалося всім позбутися хронічних хвороб.
Ще студенткою Тетяна займалася волонтерством, часто бувала у дитячих будинках, роздавала своє тепло сиріткам і вірила, що для таких, обділених дітей, стане колись матір’ю. Нині щаслива, бо зустріла судженого — близького їй по духу, який розділяє з нею усі домашні клопоти й став турботливим батьком для сина і шістьох доньок. «Хотілося, щоб і в нас, як в Ізраїлі, не було дитбудинків, бо там усіх сиріт відразу ж забирають у сім’ї», — каже 31-річний Сергій Олексюк. Він, як і дружина, сподівається, що прихистить ще кільканадцять сиріток, які так чекають на маму й тата, бо вважає це святою справою. Для цього треба розширити житло, збудувати дитячий майданчик. А коштів у мешканців будинку сімейного типу зайвих нема. Можливо, знайдуться добродії, які допоможуть подружжю, і їхні задуми стануть реальністю?
Гарненькими, причепуреними сімома діточками, які прямували з батьками вулицею Кам’янця-Подільського, милувалися перехожі. Та і я не пройшла повз велику родину. Повсякденна, жертовна турбота з власної волі вражає. А ще високодуховне молоде подружжя прагне якомога більше сиріт зігріти біля свого домашнього вогнища, бо ж яке це для них щастя, коли вони відчувають турботу мами й тата.
Для тих, хто має бажання допомогти будинку сімейного типу, повідомляємо: номер картки ПриватБанку 4149497831752599, Олексюк Тетяна Олексіївна.
Gismeteo 
