Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 1511

Бойове завдання  для Олександра Дармороса стало фатальним – він потрапив на протипіхотну міну. Потужна вибухова хвиля обпалила й понівечила його обличчя. Уламки металу пошматували тіло.  Кілька діб  перебував між життям і смертю. Якраз тоді у київський госпіталь приїхала до Олександра Олена. Її охопив відчай, коли  побачила свого коханого непритомним і  покаліченим. Так не хотілося їй вірити, що Сашко ніколи не підведеться із лікарняного ліжка. Невже їй доля відміряла лише п’ять  спільних щасливих років? А так хотілося вірити, що довіку будуть  разом. Бо ж зустрілися вони знову, коли були обоє розлучені. Не забував Олександр про доньку від першого  шлюбу і її Катрусю прийняв, як рідну.

Він повернувся до життя. Важко збагнути – чи то сила кохання здолала смерть, чи могутність Господня втрутилася, і війна, яка намагалася розлучити закоханих, їх повінчала. Весілля  подружжя  відсвяткувало в київському госпіталі і щасливу пару з Хмельниччини по телебаченню побачила вся Україна. Невдовзі  Олександр та Олена повінчалися у храмі.
Із подружжям я познайомилася  торішнього літа, коли приїхала у селище Дунаївці. Здивував оптимізм і мужність Олександра. Він  заспокоював маму, яка так і не змирилася, що син  світа білого не бачить. Олександр радів з того, що  залишився живим, а решта все  дрібниці.  І він не  зневірився, що знову побачить стежку біля хати й плекатиме сад та дбатиме про  своїх донечок. Олена підтримувала  чоловіка й уперто та наполегливо шукала лікаря за кордоном, який зміг би повернути йому зір.
Про героя нашого часу Олександра та вірну його супутницю життя читачі дізналися з публікації  “Повінчані війною” (28 липня 2016 року). А ще 8825 переглядів  на сайті газети. Вразила не рекордна цифра, а зворушує небайдужість  до долі українського захисника, який знає ціну життя і смерті. Зателефонували до редакції й волонтери з Канади, бо українська діаспора вирішила  спонсорувати поїздку Олександру до відомих лікарів, відгукнулися земляки з Італії. Проте подружжя уже перебувало у Сполучених Штатах Америки.
– Ми прилетіли ще 5 серпня минулого року, – повідомила мені Олена по телефону, –  і нас люб’язно  зустрів  Олександр Балабан, українець за походженням.  Поселилися ми в його домі, в Нью-Йорку.  А через кілька днів прийшли на прийом  до Рональда Джентіле з відомої клініки Mount Sinay. Саме його лист із запрошенням на консультацію посприяв отриманню візи до США. Лікар  оглянув Олександра й сказав, що минуло  забагато часу після травми, і нині він нічим не зможе допомогти. Але Рональд Джентіле роздрукував  нам статтю із Каліфорнійського університету про біонічні очі і додав: “Це ваша надія”…  
Подружжя не раз дивувалося, як українці з-за кордону підтримують  нашу Україну, вболівають за її долю. Постійно діаспора США збирає кошти  й закуповує  медикаменти, одяг,  спорядження для українських військових, прилади  нічного бачення  та інше.
– У неділю ми ходили до церкви Святого Юрія, що знаходиться на Манхетені, –  продовжувала Олена. – Українці з великою повагою і співчуттям та  підтримкою зустріли Олександра. Згодом  приїхали до штату Коннектикут у місто Нью  Гевен і поселилися біля греко-католицької церкви. Їздили на прийом до лікарів, побували  у вісьмох офтальмологів. І жоден з лікарів не подарував надії Саші на відновлення зору. Нам було так прикро. Та ми не здаємося.
А щоб даремно не гаяти часу, бо ж проміжки між прийомами у лікарів на консультацію  були великі,  Олена з Олександром  записалися до навчальної школи і вивчали англійську мову. Подружжя вдячне Ірині Ващук, президенту фонду Revived Soldier  Ukraine (Відродження солдата України), яка домовилася про безкоштовні квитки на літак до США, чимало прийомів до лікарів організувала і знайшла лікаря з відновлення кісток обличчя. “Тому ми переїхали у штат Мічіган у місто Детройт. І  нині чекаємо на операцію,” – сказала Олена.
Щодень, проведений у  різних штатах Америки, неповторний, додає яскравих вражень подружжю. От тільки шкода, зауважує Олена, що Олександр цю дивовижну красу “бачить”  її очима. Але це поки що, бо вони ще не втратили надії.