І не думала, і не гадала Галина  Коржак, що стане знаною коровайницею. Бо ще із шкільної парти її захопив книжковий світ: уже в сімнадцять років вона стала  завідуючою сільської  бібліотеки, де й нині працює. Проте обставини, що склалися, внесли свої корективи у її розмірене життя, вже  понад два десятиліття жінку просять спекти коровай  не лише односельці, а й жителі ближніх сіл. А творіння її стало  візитівкою району.

    –  Я завжди допомагала мамі пекти паску, і як  була мала, і як заміж вийшла, –  розповідає Галина Іванівна. – Якраз матуся  мене і навчила всіх секретів вимішування тіста.
    Несподіване заміжжя сестри Альони і підштовхнуло Галину спекти коровай. Звісно, вона хвилювалася, бо, як кажуть, перший млинець грудкою, але випічка вдалася на славу. Коровай  став символом весілля,  і його за традицією ділили між гостями. Відтоді у Галини додалося клопотів, бо люди приїжджали звідусіль, щоб замовити саме такий, не лише  смачний, а який  ще й милує око.
    –  Траплялося так, що з десяток короваїв за тиждень пекла. Доводилося спати лише по півтори години на добу, бо ж нікому не хотіла відмовити, –  продовжувала  розповідати Галина Іванівна. –   У мене  давній, але вдосконалений рецепт випічки короваю – обов’язково додаю у тісто мед, щоб  у подружжя життя було солодким. На триярусний коровай чотирнадцятикілограмовий  витрачаю двадцять п’ять домашніх яєць,  це щоб міцною була родина. Прикрашаю квітами із прісного тіста, кульками, смаженими в олії.
    Якщо вдасться спечений коровай, переконалася Галина Іванівна, то і щасливо складеться життя  молодят. Було таке, що випічка тріснула, а це віщувало незгоду між нареченим і нареченою.
    Ніхто Галину Іванівна не вчив пекти короваї, але помічниками вона може похвалитися. Це, насамперед, її мама Надія Іванівна, порадниця, і чоловік Василь, який дров заготовить, піч розпалить, а якщо треба, то й доставить навіть у віддалене село.
У домі коровайниці завжди спокій та любов, а радості подружжю додає маленька внучка Юліана. Тож у душі Галини панує святковий настрій, живе вона без гніву, без заздрощів. Жінка небезпідставно вважає, що спеченому  весільному обрядовому хлібу  додають сили добрі наміри й помисли господині.
    –  Та коли ви нервуєте, чи вас обсіли погані думки, то навіть  не починайте куховарити, бо обід чи вечеря будуть несмачні, пересолені, –  радить Галина Іванівна.
    Осінь – пора весіль. І знову коровайниця ночей недосипає, натруджує руки, місить і випікає. А  вранці вже на вишитій скатертині стоїть високий, запашний та пишний коровай, який прикрасить весільній стіл молодят. За ним прийде наречений, бо він –  глава сім’ї, а калач –  нареченій дістанеться.