Ніякі ворожі ракети чи дрони не зітруть нашої української ідентичності, не зруйнують звичаї, традиції та ужиткове мистецтво, — упевнена Світлана Рула. В нелегкий час шепетівчанка завзято відроджує давні ремесла.

У Хмельницькому попрощалися з солдатом окремої механізованої бригади Андрієм Целіхом, який віддав найдорожче, захищаючи Україну від ворогів-окупантів. Захисник загинув на Донеччині. Його ідентифікували за допомогою тесту ДНК.

Перегляд його світлин у соцмережах надихає суцільним позитивом. Вдивляючись в усміхнене обличчя, навіть не скажеш, що цей хлопець майже півтора року не полишає медичних та реабілітаційних закладів, що він переніс ампутацію нижньої кінцівки, що за його плечима вже майже десяток важких операцій.

Це вже друге поранення за місяць. І хоч біль не відпускає та наче струмом пронизує все діло, він усміхається. Бо ж нарешті за довгий час йому пощастило зустрітися з сім’єю – обняти дітей, дружину, маму. Мабуть, саме ця зустріч із рідними перевищує всі фізичні страждання і ті болючі відчуття, які переслідують його і вдень і вночі. Перше поранення було в ногу та руку, а друге добряче зачепило ногу та ребра. Госпіталі Запоріжжя, Дніпра, Хмельницького. Але Андрій Луцький не з тих людей, які так легко здаються. Зустрівши переляканий погляд дружини, мами, він відразу вмикає позитив: «Все буде добре! Прорвемося!» І, відчуваючи силу, впевненість у цих словах, рідні вірять йому.

Життя Віри Юхимівни Звірок припало на важкі часи Другої світової війни. Їй було лише чотири роки, коли батько пішов на фронт. Він отримав важке поранення, дивом вижив, був у німецькому та радянському концтаборах. Повернувся додому хворим і знесиленим.