У пам’ять старшого покоління повік закарбувалася дата Чорнобильської катастрофи. А втім, хто нині згадує, приміром, про аварії на двох АЕС Японії? Забулося, бо там — зразок світового прогресу, згуртованість нації, висока мораль суспільства.

Натомість, пригадайте, як  після катастрофи тодішнє керівництво України, наївшись йоду, зодягнувшись у плащі, приймало парад на Хрещатику, роздягнутих, у спортивних костюмах незахищених нічим школярів, тисяч людей.  Це блюзнірство і цинізм  на совісті тодішнього партійного керівництва України ще сотні років буде вилазити боком народу. Адже один Бог відає, скільки людей і скільки доз радіації тоді вхопили. Однак цим не закінчилася біда. Тисячі пропагандистів кинулися по Україні читати свої дикі лекції, в яких переконували, що, наприклад, стронцій навіть корисний для людського організму і його,  даруйте, навіть можна додати в їжу, а то й вживати в чистому вигляді.
Історія з цим геббельсівським уроком неймовірної брехні і фальсифікації щораз пригадується мені, коли чую про захмарні тарифи на житлово-комунальні послуги, космічні ціни на продукти, промислові товари і шляхи, як вижити. Тут неперевершено виглядає серед усіх наш Прем’єр Арсеній Яценюк. І на нараді, яку провів у Хмельницькому, пан Прем’єр вкотре не зрадив собі, переконуючи українське суспільство, що захмарна вартість  газу, тепла, гарячої води тощо — це цілком природний і класичний винахід та подарунок нам усім від нинішнього уряду. Що субсидія — це панацея від нашої убогості, злиденності і майбутнього жебракування. Що такі тарифи, скажені, божевільні ціни — це наше наближення до Європи. Хоча про другий бік медалі, європейського світлого — зарплати, соціальні гарантії — урядовці ні гу-гу. Більше того, Арсеній Яценюк не забув «порадувати» нас усіх, що у 2016 році буде ще гірше, і ще сильніше нам доведеться затягти ремінці. Але колись та десь воно попустить, тобто в Україну, за прогнозами реформаторів, таки прийде довгожданий рай благополуччя та розвитку. Все вірно. Проте не забуваймо, що живемо ми не світлим майбутнім, (це вже проходили), а сірим  сьогоденням. І нам, і дітям, і внукам нашим хочеться почуватися гідно, достойно вже нині, а не десь та колись.
А втім багато українців розуміють безглуздість соціального експерименту. Бо навіть ті субсидії, які, на жаль, у багатьох із   нас асоціюються з добре продуманою оборудкою відмивання мільярдів гривень, потраплять до кишень тих, хто розпочав цю небезпечну, передусім для себе, гру. Було б достатньо і чесно продумати реальні, людські тарифи та ціни. Над субсидівською байкою попрацювали, як бачимо, сповна, а ось над підвищенням зарплат і пенсій — мов у рот води набрали. Більше того, вся прем’єрська братія дружно пиляє цими антинародними кроками гілляку, на якій сама ж і сидить. Бо ось-ось вибори до місцевих органів влади, а там, глянь, і до Верховної Ради. Отож, безсумнівно, саме цінова кон’юнктура буде головним козиром у політичних опонентів Арсенія Яценюка і його «Фронту змін». І крити їм, повірте, у цьому випадку вряд чи буде чим.
Там, де тонко, там і рветься. Це про війну на сході. Чергові раунди переговорів у столиці Білорусі, на жаль, не привели до припинення вогню та відведення озброєнь. Навпаки, ситуація за минулий тиждень лише суттєво погіршилася. Як повідомила служба  РНБО із посиланням на секретаря ради Олександра Турчинова, лише за одну добу терористи в середньому понад сто разів обстрілюють позиції ЗСУ. Гинуть і отримують важкі поранення десятки наших вояків.   
— Вогонь ведеться  з крупнокаліберної артилерії та мінометів, в основному розташованих у житлових кварталах окупованих міст, — обурюється секретар ради Нацбезпеки і оборони. — Росія знову застосовує відпрацьовану в Криму і на Донбасі тактику використання мирних мешканців, як живого щита для прикриття своїх військових злочинів.   
Із таких ось повідомлень мало віриться, що врешті-решт згасне ця війна, і настане довгоочікуваний мир.
До речі, минуло п’ять років з дня грузинсько-російської брані, де загинули тисячі людей, здебільшого цивільного населення. За командою тодішнього президента Росії Медведєва підняли в небо 200 літаків, які висипали на грузинську землю силу-силенну бомб, а кілька сотень російських танків вздовж і впоперек зорали цю кавказьку країну. Нинішній президент Грузії заявив, що це, мовляв, його попередник Михаїл Саакашвілі став першопричиною тієї свари, бо, бачте, не зумів знайти спільної мови із керівництвом Росії. Більше того, він наголосив, що грузинсько-російські стосунки вже потеплішали. Дещо лукавить керівник. Бо експорт вина і боржомі в Росію навряд чи можна назвати великим, масштабним проривом в економіці і взагалі стосунках цих двох країн у різних вагових категоріях.
Москва завжди славилася тим, що надавала прихисток усіляким заколотникам, зрадникам, самозванцям, які накивали п’ятами з України. Не стала винятком і команда Віктора Януковича, яка знайшла спокій, даруйте, на березі російському. Так ось саме М. Азаров нещодавно презентував у Росії свій «уряд в екзилі». Він є одним із співзасновників «Комітету порятунку України». Своє дітище Азаров презентував спільно з екс-регіоналом Володимиром Олійником та колишнім парламентарієм Ігорем Марковим. Трішки дивує, що в пошуках актуального спікера Кремль зробив ставку не на В. Януковича, а М. Азарова. Безперечно, це сталося після останнього інтерв’ю Януковича про страусів, яких він підтримував і плекав. Саме після спілкування з журналістами інтелектуальний рівень екс-президента України впав до нуля, і у Путіна вирішили, що навіть Азаров тут виглядає на три голови вище за свого колишнього шефа.
До речі, Микола Янович глибоко образився   на Віктора Федоровича, який під час втечі з Межигір’я і евакуації звідтіля чималих скарбів забув про головний — свого прем’єра. Саме через це Микола Азаров знайшов  шлях помститися своєму колишньому босу. Представляючи свій «комітет», він зазначив, що у нього та його соратників є кандидатура на посаду Президента України. Це, передусім, екс-нардеп Володимир Олійник. Пам’ятаєте, той Олійник, який був найактивнішим творцем антиукраїнських, драконівських законів від 16 січня, тих самих, після ухвалення яких на Євромайдані в Києві пролилася перша безневинна кров. І цей злочин на совісті, даруйте, новітніх гусей, що взялися рятувати Україну, навряд чи має термін давності.