Люди готові витерпіти все, або майже все, коли бачать, що важкі часи однаково важкі для всіх. Але коли для одних війна, а для інших — мати рідна, коли одні не вилазять із окопів місяцями, а інші в цей час примножують свої статки вп’ятеро, то рано чи пізно відбувається те, що сталося в останній день літа на периметрі перед Верховною Радою, який, за іронією долі, носить назву площа Конституції. Бо свята і невинна кров, що пролилася там у понеділок, 31 серпня, пролилася за і во ім’я Конституції.
Я не знавець конституційного права, як зрештою більшість із нас, але коли отці нації, вибачте за пафос, такі як Дмитро Павличко, Мирослав Попович, Ігор Юхновський, Степан Хмара, В’ячеслав Брюховецький, митрополит Гузар в один голос кричать, навіть відкритого листа пишуть Президенту «Ні — змінам до Конституції в умовах фактично воєнного стану!», це щось-таки значить! Чи, може, Степан Хмара теж агент Кремля, як титулують тепер усіх, хто не згоден із президентськими змінами до Конституції, а Бойко з Льовочкіним й увесь Опозиційний блок — патріоти України, бо голосували «за»? Зрештою, будьмо відверті, не проти децентралізації влади вивела своїх прибічників на площу Конституції ВО «Свобода», а три коаліційні фракції парламенту — «Самопоміч», «Радикальна партія» і «Батьківщина» — відмовились брати участь у голосуванні, а тому, що однією кнопкою «за» 265 парламентарів нібито зробили добру справу — в першому читанні дарували конституційну «волю» територіальним громадам, а з іншого, зробила перший крок до легалізації і легітимізації влади сепаратистів на Донбасі. Кажу це тому, щоб усі зрозуміли, чому з таким фанатизмом АТОшники кинулися до будівлі парламенту, коли почули результати голосування Верховної, вибачте, «зради» за зміни до Конституції. І їхній гнів зро- зуміти можна: адже ще вчора вони по шматках, у прямому значенні цього слова, збирали своїх побратимів, полеглих від «Градів» гіркіних-моторол, а сьогодні виявилося, що завдяки Перехідним Положенням Конституції, влада гіркіних-моторол може бути узаконена, а самих бойовиків — амністовано? Але чого і справді не можна зрозуміти і виправдати — так це застосування зброї під час протестного мітингу.
— Свободівський гранатометник, так із легкої руки Арсена Авакова прогримів на всю країну наш земляк Ігор Гуменюк із села Жабинці Чемеровецького району. Саме з рук Ігоря, на думку слідства, полетіла злощасна граната, яка забрала життя трьох національних гвардійців і покалічила кілька десятків, а якщо точно — 131 солдата і мітингаря.
— Я звинувачую у злочині партію «Свобода» й особисто Олега Тягнибока! — у першому ж інтерв’ю з приводу теракту під стінами Верховної Ради заявив міністр МВС.
— Я вимагаю для Ігоря Гуменюка пожиттєвого ув’язнення, — не відставав від підлеглого його шеф й однопартієць Арсеній Яценюк.
Коли дим від вибухів на площі Конституції розвіявся й емоції дещо вщухли, стали з’ясовуватися подробиці дивного теракту. Дивного, бо на відміну від класичних терактів, жодна політсила не взяла на себе відповідальність за скоєне. Більше того, першими від подільського гранатометника, як чорт від ладану, відсахнулись у партії «Свобода». Мовляв, хоч Гуменюк і служив у батальйоні «Січ», кістяк якого складають свободівці, він — позапартійний, оскільки служив у спецпідрозділі міліції. Заскочені такою обставиною, у відомстві Арсена Борисовича, як у кращих російських традиціях щодо військовополонених, заявили, що Гуменюк — на позивний Дубенко — і справді служив у міліцейському спецпідрозділі «Січ», однак, кілька днів, як ...звільнився.
А правда така: 21-річний подолянин Ігор Гуменюк таки й справді вже близько восьми місяців перебував на фронті. У батальйон «Січ», практично із барикад Революції гідності, прийшов добровольцем. Мав за плечима вишкіл у юнацько-спортивній організації «Сокіл», яку сам організував і очолював на Хмельниччині. У розпал Революції гідності, у найстрашніший її день — 20 лютого, був у самісінькому пеклі — на вулиці Інститутській. На фронті, кажуть, хлопчина теж не пас задніх, воював не за страх, а за совість, відмовляючись від нагород, відпусток і ротацій. Одне слово, герой, як би не 31 серпня, яке перекреслило його життя і всі його колишні заслуги.
Ніколи не був захисником терористів чи вбивць, а саме це інкримінують нашому земляку, все ж зауважу: скажіть, попри трагізм скоєного, хто дав право міністру Арсену Авакову, нехтуючи презумпцією невинуватості, вже через три години після вибуху на площі Конституції в Києві, називати Гуменюка терористом і вбивцею, а Прем’єр-міністру Яценюку, на цій же підставі, вимагати для нього довічного ув’язнення? Адже для подібних заяв у нас існує суд. Чи, може, в Україні, замість судів, почали діяти двійки, на зразок сумнозвісних трійок 37-38 років?
Окрім Ігоря Гуменюка, за участь у протестних акціях заарештовано десятки бійців добровольчих батальйонів, причому — без права виходу під заставу. Бо це судді-хабарники, «брильянтові» прокурори, «беркутята»-вбивці Небесної Сотні мають право вийти за гроші з-під арешту і зникнути в невідомому напрямку. Патріоти й націоналісти цього права позбавлені. Схоже, що після «Правого сектору» влада розпочала полювання на відьом саме в середовищі найбільш незручних і непримиренних своїх опонентів — бійців добровольчих батальйонів. Бо як розцінити той факт, що після подій під Верховною Радою вояків із добровольчих батальйонів пачками доправляли в СІЗО, не допускаючи до них ні лікарів, ні адвокатів, що викликало різку заяву з боку командирів батальйону ОУН і «Січ» прийти у вівторок у Київ і розібратися зі зрадниками революції.
І наостанок, про революцію чи третій Майдан, який «прийде і нарешті — порядок наведе». Не хочу бути Кассандрою, та матінка-історія вчить: якщо постреволюційна влада не усуває причини, через які й виникла революція, вона, «влада» сама ризикує отримати протест небаченої сили. Тож поки корупція, казнокрадство, хабарництво, які й вивели народ на Майдан два роки тому, не будуть подолані, поки олігархи і політичні пройдисвіти будуть крутити Україною, як циган сонцем, набиваючи власні кишені грошвою, ризик нових протестів і нових майданів — зберігається. Причому — з будь-якого приводу. І владі потрібно це пам’ятати, як «Отченаш»!
Gismeteo 
