Так прокоментував причини початку транспортної блокади Криму народний депутат України Мустафа Джемілєв. І хоч про акцію кримських татар та українських громадських активістів повідомлялося заздалегідь, здається, особи, які набивали кишені на тій торгівлі, до останнього вірили, що їм вдасться «порішати» це питання, тож каравани великовагових вантажівок й надалі безперешкодно проходитимуть як на територію окупованого півострова, так і транзитом прямо в Росію.

Це, здається, перший випадок української гібридної тактики. Бо, з точки зору навіть міжнародного співтовариства, звинуватити нашу владу немає в чому. Адже Росія на всіх рівнях заявляє, що Крим належить їй. А якщо так, то й проблемами його постачання має сушити собі голову «нашиське» керівництво. Бо офіційний Київ ніяких документів не підписував і ніяких обов’язків щодо цього на себе не брав. Тому торгівля з окупованою республікою, — то лише приватна ініціатива підприємців по обидва боки кордону.
І навіть те, що лідери кримсько-татарського народу Рефат Чубаров і Мустафа Джемілєв пройшли до українського парламенту за списками «Блоку Петра Порошенка» також нічого не означає: можуть же вони у вільний від парламентської роботи час займатися відстоюванням прав і свобод кримських татар в окупованому Криму? Можуть. Чому путінським «відпускникам» у Донбасі воювати, за словами Владіміра Владіміровіча, можна, а небайдужим українським активістам блокувати кримський півострів ні? Це ж їхня особиста справа. І як господар Кремля не чинить перепон (а, швидше, навпаки) своїм «відпускникам», так і господар з Банкової, очевидно, немає нічого проти кримських блокувальників.
Ось тільки ця особиста справа випадково чи ні, але розпочалася саме напередодні відкриття ювілейного, уже 70-ого, засідання Генеральної Асамблеї ООН і особистої зустрічі Путіна з Обамою. Як результат, отаборіння українських та кримсько-татарських активістів на кримському перешийку, і тема анексованого Криму та порушення прав у першу чергу кримських татар знову повернулися на перші шпальти зарубіжних видань і стали топ-темою провідних світових інформаційних агенцій. А якщо так, то вона неминуче буде предметом обговорення і на самій Асамблеї.
Але це ще не все, бо суцільному потокові великовагових вантажівок до півострова сприяє закон про вільну економічну зону, прийнятий у квітні минулого року. «Оголошувати режим, який там склався, вільним, просто абсурдно. Це зона суворого режиму», — зауважив з цього приводу Мустафа Джемілєв. Тому результатом кримського блокування має стати ще й розгляд нардепами і питання щодо скасування цього лобістського закону. Однак це залежатиме від того, чи готові народні обранці припинити «торгівлю Батьківщиною».
Та минулого тижня трапилася подія, яка може визначити характер державної політики України на багато десятиліть. Після тривалої підготовки нарешті озвучена оборонна доктрина, у якій головним ворогом нашої держави відкрито названа Росія. Відповідно, відтепер всі зусилля влади мають бути спрямовані на протидію північному сусідові. І, мабуть, не випадково саме минулого тижня Україну вперше відвідав генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Такий візит не в останню чергу став можливим і тому, що кардинально змінилася думка українців про цей військовий блок: якщо раніше ідею вступу України в НАТО підтримувало не більше третини наших громадян, то тепер таких прихильників стало понад 60 відсотків. Але знову ж таки і в стосунках із Північноатлантичним блоком проявляються елементи гібридності. Бо і Столтенберг, і Порошенко визнали, що Україна і НАТО не тільки партнери, а й союзники. Але про вступ до альянсу вони говорили обережно, як про далеку перспективу, що безпосередньо  залежить від проведення реформ в Україні. Та навіть такі помірковані заяви, мабуть, роздратували кремлівське керівництво. І наслухалися б ми чергових звинувачень у смертельних гріхах, якби не Генеральна асамблея ООН. Оскільки ж до її відкриття Росія аж надто ревно намагається демонструвати свою обов’язковість у виконанні міжнародних норм, то рупором Москви став один з очільників донецьких терористів Захарченко, який пообіцяв у разі подальшого зближення України з НАТО вибити українських військових з усієї території Донецької області. І хоч не було сказано жодного слова про те, як він збирається вибивати нашу армію з Донбасу, на Львівщині в присутності Столтенберга і Порошенка відбулися навчання рятувальників з багатьох європейських країн, у ході яких відпрацьовувалися і дії в умовах застосування брудної ядерної бомби. Про можливість її створення і застосування заговорили після того, як до рук терористів потрапили близько десяти тонн радіоактивних відходів, що зберігалися поблизу Донецька. І це вже навіть не «гради» з «ураганами»...
Проте й такі глобальні новини не відтіснили на другий план головну подію цієї осені — місцеві вибори. А новий виборчий закон спонукав до створення і реанімації величезної маси одноразових партій, бо ж тепер ніяке самовисуванство не проходить: хочеш у депутати — наймайся чи купуй місце в якійсь партії. А їх не бракує, бо ж у місцевих виборах зголосилися взяти участь 132 політичні сили. Частина з них уже засвітилася на всеукраїнському рівні, а частина позиціонує себе як суто регіональні утворення.
Проте у зв’язку з можливою децентралізацією влади нині з’явилося нове явище: кишенькові партії нардепів, які активно вербують представників місцевих господарських еліт і не еліт у свої лави. Та й до методів передвиборчої агітації додалося дещо нове. Не боячись ніякого покарання за підкуп виборців, претенденти на депутатські папахи і вушанки, окрім безсоромних обіцянок, які забуваються вже у день виборів, організовують не тільки ремонт доріг, тротуарів і прибудинкових територій за державний кошт, але й роздачу продуктових і господарських наборів та організацію церковних обідів, ставлячи людей перед моральним вибором: брати чи не брати подачки? «Беріть! — відповів на це запитання ще у дев’яностих роках покійний В’ячеслав Чорновіл. І обґрунтував: «Бо то все ваше, у вас уже вкрадене чи те, що буде вкрадене. Але голосуйте — по совісті!» А згадуючи слова Мустафи Джемілєва, хочу доповнити — і не продавайте Батьківщини!