Курси валют

Для людей, які люблять скандали, конфлікти, минулий тиждень просто бальзам на їхні душі.

Тарарам цього разу розгорівся за спектаклем, який талановито зіграв Міністр економіки України Айварас Абромавічус. Для усіх тих, хто в міру своїх приземлених можливостей не знають тонкощів політичних інтриг і не мають змоги заглянути за куліси політичного шоу, демарш Абромавічуса — не що інше як закриття собою амбразури, з якої смертельно строчить кулемет.
Заява міністра була, даруйте, гарно, зі смаком, запакована у сенсаційне звинувачення «сірого кардинала» Банкової і Верховної Ради Ігоря Кононенка.
Однак відомо, що частина будь-якого скандалу залишається в тіні і це завжди краща і сенсайційніша частина.
Так ось, гострою приправою тут стала оперативна заява послів західних країн. Безсумнівно, мало хто відає, що жорстка і миттєва реакція тих послів — чистої води туфта. Адже жоден з них не може самостійно підписатися під будь-якою заявою, не погодивши її насамперед зі своїм міністерством закордонних справ, а у випадку серйозного політичного подання — зі своїм урядом чи керівництвом країни. А у випадку із спектаклем Абромавічуса заява одинадцяти західних послів з’являється одразу ж після брифінгу міністра економіки через... три години.
Як коментують цей факт знаючі дипломатію люди, що при найоперативнішій роботі всіх служб, аби погодити свої заяви, послам потрібно було б мінімум тиждень.
Отож ся буча планувалася зарання і, як вважають багато експертів, політологів, вона є серйозним попередженням Петру Порошенку від Заходу. Але однак не попередженням, як усі думають, з приводу безсмертної гідри-корупції в Україні. Бо, хто повірить, що США і Захід раптом стурбувалися тим, що Кононенко розкладає чи розклав уже (це не доведено) «смотрящих» у міністерствах. Тут якраз той випадок, коли другорядне видається за головне. А головне тут — Мінські домовленості. Адже напередодні цього «шкандалю» Петро Порошенко відвідав Берлін, де зустрівся не лише із Ангелею Меркель, але й зі спецпредставником французького президента.
З приводу того візиту з’явилася лише куценька інформація з Банкової.
Натомість пані Меркель, як кажуть, не відходячи від каси, вже крутила телефонний диск і мала розмову з одіозним Путіним, сказавши тому, що необхідно провести вибори на Донбасі.
По тій розмові у Київ прибули депутати Бундестагу. Вони довго не панькалися зі своїми колегами — українськими нардепами, а прямим текстом зажадали, щоб останні прийняли зміни до Конституції і таким чином підвели Україну до виборів на Донбасі.
Однак, як би там не було, світ розуміє, що головною перешкодою до тих виборів є нинішня Верховна Рада. І тут — питання. Бо наші нардепи — народ непередбачуваний. Приміром, публічно борючись із пільгами для себе чи астрономічними грошовими сумами на своє утримання, легко можуть тихенько проголосувати за них, звісно, для себе. Або ж палко і публічно ганьбити антисоціальний бюджет і тут же схвалити його. Отакої!
І все ж для півтори сотні нардепів правих фракцій компроміс із Донбасом, на якому наполягає Захід, цілком допустимий. Для цього потрібно буде перекупити якусь частину народних обранців, щоб зібрати 300 «золотих» голосів за децентралізацію і особливий статус Донбасу.
Якщо ж грошей не вистачить чи непідкупних і чесних нардепів буде більше — залишаються перевибори до Верховної Ради.
Вся ця катавасія дуже вже нагадує позу, яку в 2005 році прийняв уже покійний сьогодні держсекретар Олександр Зінченко. Пам’ятаєте, як сміливо і сенсаційно він звинуватив усіх «любих друзів» тодішнього Президента Віктора Ющенка в усіх смертних, земних і неземних гріхах. Результат того демаршу був гучним і невеселим. Одночасно у відставку відправили тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка (нинішнього Президента України) та тодішнього Прем’єра Юлію Тимошенко.
Є припущення, що Абромавічус вирішив шумно покинути Кабмін, щоб відразу ж опинитися в нових політичних задумах М. Саакашвілі. Але, як мовиться, поживемо — побачимо.
Минулого тижня головного банкіра України Валерію Гонтарєву вкотре потягли до Верховної Ради, де вона відзвітувала перед фінансовим комітетом парламенту за чергове падіння гривні.
Звичайно, що в усьому вона звинуватила зовнішні фактори: падіння світових цін на наш експорт. Приміром, пшениця за рік подешевшала на чверть, залізна руда — на 38, сталь — на 31 відсоток.
Усе це стало наслідком зниження валютних надходжень в Україну. Дещо зіграли злий жарт торгове ембарго Росії (наші експортери тут втратять, за підрахунками економістів, 1,1 мільярда доларів США), а також девальвація валют країн СНД — Казахстану, Білорусі, Росії.
Трохи підлила масла у вогонь паніка населення, яке, мов у лихоманці, скупляло «зелень» на чорний день.
Проте головний фактор девальвації, як зазначила Гонтарєва, — поза дією НБУ. За її твердженням, поки не буде росту світової економіки, гривня надалі хворітиме і ставатиме кволішою і кволішою. Пані банкірша бачить вихід у доходах від приватизації і чергового траншу Міжнародного валютного фонду в сумі один мільярд доларів США.
Але ж, як відомо, напівправда — це брехня. Так ось уже давно стало істиною, що валютний ринок — це насамперед баланс попиту і пропозицій. Бо, якщо впав експорт, то, звісна річ, це саме станеться з імпортом.
Дешевшають нафта, пальне. Їх потрібно менше, отже, і попит на валюту стає мінімальним.
Нині ринок збалансований, і НБУ має не допустити перекосів між попитом і пропозицією. Саме в цьому переконаний аналітик агентства МРР Consulting Павло Мельник.