Українська політика – річ парадоксальна. Здавалося б, за чверть століття незалежності вже можна було й звикнути до всього, що тільки зуміли понапридумувати й озвучити нескінченні претенденти на державні папахи. Аж ні. Минулого тижня на владну глухоту поскаржився Олександр Єфремов в інтерв’ю центральному телеканалу самопроголошеної ЛНР, яке з’явилося у мережі Інтернет. Соратник колишнього президента, котрий сам обіцяв почути кожного, прямо заявив, що фінансує сепаратистів і що він про це відкрито говорить, але його «ніхто не чує».
Та схоже, що за розв’язання його «слухової» проблеми взялася Генеральна прокуратура, працівники якої зняли його з літака, що вирушав до Відня, мабуть, для того, щоб нарешті уважно вислухати. Немає повної впевненості, що цього разу Єфремова почують не тільки слідчі (йому вже висували свого часу гучні звинувачення, які закінчилися тихеньким закриттям справ), але й служителі Феміди на судовому процесі. Бо поки що жоден з високопосадовців, якими б сенсаційними не були подробиці їхніх затримань і скільки б добрища не вилучалося під час обшуків, не бачить неба через ґрати. Може, Єфремову «пощастить», бо генпрокур Юрій Луценко (котрий сам спробував життя за гратами за часів владарювання співтоваришів Єфремова) заявив, що за такими звинуваченнями (підозра у посяганні на територіальну цілісність та недоторканість України) не передбачається ніяка стежинка на волю у вигляді грошової застави чи електронного браслета, з якими підозрювані тікають з нашої країни світ за очі.
От тільки дивина, що не всі жадають почути одкровення екс-керівника фракції Партії Регіонів у Верховній Раді. Принаймні, першими дуже занепокоїлися представники так званої (чи, вірніше, зовсім незваної) ЛНР. Зокрема, заступник «голови» ЛНР Владислав Дейнего, не чекаючи, що там розповість пан Єфремов прокурорам, на переговорах у Мінську заявив, що якщо «Єфремов і дасть якісь свідчення, то вони будуть з нього «вибиті», а отже довіряти їм не можна, як не можна довіряти будь-якій інформації, отриманій під тиском». А ще повторив улюблену мантру колишнього головного парламентського регіонала про те, що влада України не повинна була затримувати і висувати йому звинувачення, а мала б з ним домовлятися (читай, торгуватися). Така блискавична реакція з-за лінії фронту наводить на думку, що затриманий знає щось таке, що сепаратисти дуже не хочуть, аби про це дізнався широкий загал не лише в Україні, але й у світі. Бо чомусь затримання інших високопосадовців і суддів не викликали ніякого інтересу за лінією фронту і не були кваліфіковані як провокації.
Схоже, що не почули минулого тижня і водії, котрі звикли безкарно ганяти нашими дорогами після чоломкання із зеленим змієм, про підписання Петром Порошенком в присутності керівника Національної поліції Хатії Деканоідзе та її заступника – керівника патрульної поліції Олександра Фацевича Закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Бо повідомлення про жахливі наслідки дорожньо-транспортних пригод у Києві, Львові, Харкові та на Закарпатті, винуватцями яких якраз і стали водії у нетверезому стані, свідчать про те, що до цього Закону, а заодно і до життя та здоров’я співгромадян, їм байдуже. А те, що уже вкотре від самосуду п’яних водіїв рятує поліція, може означати тільки одне: найближчим часом десь той самосуд таки має відбутися, бо закону ті вбивці за кермом зовсім не бояться. То може хоч загроза самосуду їх зупинить. Була ж в нашій новітній історії вже резонансна Врадіївка...
Впевнений, що неабияке полегшення відчула більшість українців від того, що нарешті завершилася «хресна хода», організована УПЦ МП. Завершилася мирно і без кровопролиття, як це прогнозували телеканали, котрі протягом двох тижнів наганяли на людей страх з екранів і нагнітали істерію. Хоч, здавалось би, справи Божі аж ніяк не потребують такого піару, бо це не політика, де її діючі особи прагнуть постійно бути на слуху й перед очима у потенційних виборців, аби не забували, аби пам’ятали, аби голос віддали, бо немає більше чим про себе нагадати чи похвалитися електорату. Та й Бог усе бачить й без телебачення і все чує й без партійних чи безпартійних глашатаїв. І всім воздасть по заслугах, не придуманих політтехнологами чи куплених за вкрадені у співгромадян кошти, а за справжні – богоугодні чи богопротивні. Не прагнуть же потрапити у теленовини та на перші шпальти газет католики і греко-католики, котрі щороку проводять подібні ходи-прощі й моляться за мир в Україні. Та й Київський патріархат провів хресну ходу у Києві, пошанувавши святого Володимира, без зайвого галасу – тихо, мирно, молитовно, як і годиться християнам у країні, в якій іде війна і гинуть її громадяни, щодня додаючи смутку у серця справжніх, а не фейкових, патріотів.
І вже зовсім ніхто не збирався чути думку кримчан у Москві. Бо навіть без будь-якого референдуму чи навіть псевдотелефонного опитування одним розчерком пера Путін зліквідував «Кримський федеральний округ», включивши окупований півострів до складу «Південного федерального округу». Тепер «республіка Крим» і Севастополь управлятимуться з Ростова-на-Дону і отримуватимуть фінансування на рівні інших суб’єктів півдня Росії, а просьби кримських очільників у білокам’яній височайші вислуховувати не збираються. І ніхто в «свободолюбивому» Криму навіть пікнути проти не посмів, не кажучи вже про вуличні протести, підсилені козачками з материка та «зеленими чоловічками», як це було два роки тому.
Gismeteo 
