В одному із останніх інтерв’ю голова Аграрної партії Віталій Скоцик заявив, що їхня політична сила визнала дії чинного прем’єра і його команди руйнівними для України. Зауважте, не «недостатніми» і не «незадовільними», а руйнівними. Фактів — вдосталь. Приміром, аграрна галузь лише через скасування спецрежиму по відшкодуванню ПДВ зазнала втрат майже на 20 мільярдів гривень, зафіксовано падіння виробництва на 10 відсотків. Прогнози ж для України невтішні: якщо п. Гройсман вестиме таку незрозумілу політику, то до зростання тарифів вже на осінь українці відчують на власній шкірі шалене підвищення (на 50 відсотків!) цін на продукти харчування. Віталій Скоцик же пообіцяв, що, якщо ПДВ не буде повернутий, то, закінчивши жнива, аграрії вийдуть на Всеукраїнський страйк. А це немало-небагато — 65 відсотків населення України, яке прямо чи опосередковано працює на землі. Навряд чи після такої акції нинішньому Кабміну залишитися при портфелях.
А втім, люби Боже правду, Віталій Скоцик має рацію. Бо саме аграрії заробляють для державної казни понад 40 відсотків валютної виручки. І якщо не відбудеться радикальних змін на оновлення хліборобської галузі — чекай тоді за один долар по... 40 гривень. Отакої!
До речі, в державі уже намолочено майже 40 мільйонів тонн збіжжя. Зерно йде на небачений рекорд. Наприклад, Одеська область взяла понад 3 мільйони тонн збіжжя, а Миколаївська та Запорізька отримали по 2 мільйони тонн кожна. Середня врожайність в Україні становить на сьогодні 38,3 центнера з гектара.
Незважаючи на складні погодні умови, Хмельниччина теж не пасе задніх — намолотила свій мільйон тонн збіжжя. Однак, за рівнем врожайності наша область посідає в державі друге місце, збираючи з гектара майже 52 центнери.
Як кажуть, тут варто перейти від справ хлібних до політичних. Так ось, про вбивство журналіста Шеремета.
Нагадаємо, що підрив машини співробітника «Української правди» Павла Шеремета (свого часу в цьому часописі працював Георгій Гонгадзе) стався тоді, коли міністр внутрішніх справ А. Аваков та заступник голови Нацполіції В. Троян перебували у відпустці. На сьогодні на світ Божий виплила інформація, що нібито за загиблим стежили за вказівкою В. Трояна. З цього приводу останній мов води у рот набрав, тобто вперто мовчить, нічого не коментує, не заперечує, не пояснює.
Генпрокурор Ю. Луценко ж заявив, що саме факт стеження за Шереметом з боку міліцейсько-поліцейського відомства обов’язково буде перевірений.
По-різному імпровізують цю дику для демократичної країни надзвичайну подію — розправу із журналістом. Приміром, Юлія Тимошенко назвала вбивство Шеремета «вироком і екзаменом для влади». Вона висловила свої співчуття родині і друзям загиблого та закликала молитися за душу загиблого.
Проте усі ті, хто знає лідерку БЮТу, мало вірять у щирість сказаного нею. Багато хто з політиків вважає, що вона денно і нощно молитиметься за те, аби отримати з цієї біди якомога більше дивідендів. А найжирнішим з них буде, звісно, привід і можливість звинуватити у замовному вбивстві навіть Петра Порошенка.
Отож запитується, коли в Україні врешті-решт закінчиться епоха, в якій політичний олімп живе за принципом: чим гірше державі — тим краще мені і політичній силі, яку я очолюю.
М’язами надалі активно виграє Росія, не відмовляючись від своїх агресивних намірів щодо України. Доказом цього є «реконструкція» бази у Валуйках, яка у тридцяти кілометрах від українського кордону у бік Харкова. Цинічно, що росіяни не приховують, що навпроти Харкова з’явилися їхні дві танкові дивізії. Вони хизуються, мовляв, до кінця року тут розгорнуть ще три. Чимало аналітиків передбачають вторгнення російських військ у Харківську область для відсікання основних Збройних сил України та їх локалізацію в обхват зони проведення АТО.
Звісно, така агресивна позиція з боку Москви не може не відбитися на дипломатичних стосунках обох країн. Тому не дивно, що днями ми, даруйте, «послали» новоспоченого посла Росії в Україні. Причин тут кілька. Насамперед війна на Сході, яку розв’язала і підтримує всіма силами «вєлікая і недєлімая». І, певна річ, та, що своїм посланцем в Україну Путін призначив не когось іншого, а Михайла Бабіча, колишнього співробітника ФСБ. Словом, легалізувати свого «шпика» у дипломатичній личині росіянам не вдалося.
Не можна не згадати у форматі недавніх подій і тримільйонний мітинг у Стамбулі на підтримку президента Туреччини. Після невдалого військового путчу проти Ердогана турецький народ показав, що спроможний захистити свою демократію і свого президента. І хоча це мало кому сподобалося на Заході, Туреччина живе, на відміну від України, своїм розумом і за своїми законами, доводячи світу свою силу, монолітність і прагнення будь-що зберегти демократію. Чи коли в нас буде такий президент, за якого б ми ось так заступилися?
Gismeteo 
