Перевелися царські блазні. Не стало їх і при королівських дворах. Прогнали, надавали копняків, раз і назавжди позбувшись їх. Та Росія – не західний світ, у Росії, яку «умом не понять», давня придворна традиція не вмирає, вона лише видозмінюється. Бо якщо заборонено тримати блазнів-клоунів у царських палатах, тоді варто створити політичну партію. Для чого?
Аби смішити людей і доносити до їхніх вух політику свого патрона, бо росіяни без клоунади, як без горілки, жити не можуть. Їм дай видовищ. Навіть тим, хто у глибинках перебуває, де все – у страшному занепаді. Зате як приємно лоскоче душу «кримнаш!». А як дотепно висловився один із російських послів у Києві: «Лучше водки хуже нет». Будь-які закордонні делікатеси у порівнянні з цим афоризмом ХХІ століття не зрівняти. Так повелося з давніх-давен. Недаремно російський історик В. Ключевський занотував у щоденнику: «Шутовство – не тонкий, лукавый расчет политиков, но просто грубое чувство гуляк-шутов». Ви здогадалися напевне, про якого сучасного блазня йдеться. Так, це його «величність…» Володимир Жириновський. Саме він, із розпадом «есесер» створив ліберально-демократичну партію Росії (ЛДПР). А щоб не загубитися в морі партій, обрав тактику «шутовства». Давайте послухаємо: «З метою безпеки Росія буде наносити коврові бомбардування по карликових державах Європи… Нам доведеться завдати удару по Польщі і країнах Прибалтики, де знаходяться НАТОвські ракети і літаки. Оскільки ми не можемо допустити, щоб хоч один літак піднявся і наніс удар по Росії – ми будемо змушені вдарити першими. За півгодини до вильоту літака. А щоб бути впевненими – бомбардування будуть ковровими. Америці нічого не загрожує, але всі дрібні, карликові держави Європи перестануть існувати, будуть зметені. І НАТО доведеться просити нас про переговори – інакше ми їм знову влаштуємо травень 45-го року».
У традиційній манері пояснює «стратег» своє ставлення до України. Не добираючи слів, «оратель» у фашистській манері залякує, шантажує, ображає українців і країну як державу: «Зараз ви проливаєте російську кров і кажете, мовляв, братський народ. Не братський ви народ! Ви – вороги сьогодні, вороги номер один!»
Що тут скажеш? Усяк по-своєму з розуму сходить! Ніби українці затіяли війну проти північного сусіда, і «пролівают русскую кров». Володимиру Вольфовичу, можливо, й вдається сіяти ненависть росіян до «невдячних» хохлів, але українці на дешеву балаболку вже не ведуться. Міфи-казочки про «єдину колиску», «єдиний простір» та інші викрутаси не спрацьовують. І Вольфович у душі це розуміє, та шовіністична пихатість не дає спокою. Ага, якщо так, то будьте «нєзалєжніками», тільки… «Проблема одна: поверніть російські землі, і ми вас забудемо назавжди. Пропадіть ви пропадом!» – відгавкався Жириновський. Це ж які, гражданін-ліберал, Україна «приховує» російські землі на власній території? Так звані малоросійські? Від яких це пір вони стали вашими – від скажено-питущого Петра чи гулящої Катерини? Чи за віковічним гаслом: «Там, де я – там Росія»? Зверхності й нахабності жириновським, медведєвим, путіним не позичати. Свого часу, при царях, отих «паскудах у палаці», захопили етнічні українські землі на півдні та сході, назвали їх Малоросією, а тепер кричать-пискотять, що «поверніть російські землі» і тоді вас, хохлів, не чіпатимемо. Вони, ці малоросійські території, такі русскіє, як «русскій» Вольфович. У свою чергу, кремлівському клоуну-базіці відповім: «Припиніть війну проти України, верніть привласнену історію Київської Русі, не загрібайте того, чого у вас не було. І йдіть під три чорти! Наслухались із вашої губи по горло. Годі! Застерігає народна мудрість: послухавши жука, завжди в гною будеш.
Втім, «Жир» може, раніше сповідував демократичні принципи? Гречність проявляв до інших народів? Мені пригадався «яблучник» Григорій Явлінський, який про авторитет «ліберала» сказав: «Жириновський є Жириновський. Закон горили ЛДПР узяла на озброєння і привернула до себе увагу найбільш злюмпенізованого електорату».
Риторика лідера партії добре відома: «Ми проти відновлення СРСР, ми проти СНД, ми за велику Російську державу. Ми проти збереження в Росії національних республік у будь-якому варіанті». Але господін Жир на те і ліберал, бо дбає про чужого за принципом: прийшло махом, пішло прахом. Простіше кажучи, хто хоче до нас приєднатися – будь ласка, лише на правах губерній. У статті «О собирательной роли России и молодых волках» («Известия», № 77 від 23 квітня 1994 р.) він писав: «Бывшие» республики входят в Россию в виде губерний – Николаевской, Одесской, Минской… Это надо опять же делать быстро, резко… И не надо медлить и болтать». Аби відновити, мріє Жир, імперію зразка 1900 року. Не захочуть добровільно-примусово, «перекриємо краник» і приповзуть хохли до Москви самі. Не вийшло, не спрацював шантажний «краник». Тому верзи, верзице, поки верзеться.
Жириновський на те і блазень, щоб грати роль не лише свою (інакше давно дали б щигля в лоб і замовк би), а доносити публіці кремлівські секрети натяками, або відвертими озвучуваннями того, чого не дозволено іншим. «Всі питання війни і миру в Україні вирішуватиме одна людина – Володимир Путін». Поклоніться йому в пояс, хохли, тоді й помилує. Іншого не дано. Цар є цар.
Політична шизофренія «ліберального демократа» особливо емоційно вихлюпується в знанні давньої історії. В програмі «Вести в субботу» екзальтована ведуча звернулася до Вольфовича як до «представника древнього народу» – єврея:
– Що будемо робити з Володимиром Красним Сонечком? Запишем його в українці?
– Ні в якому разі! Чисто російський князь. І у всіх джерелах того періоду сказано: «русак». Українців близько не було. Такого слова не було.
Світова сенсація! В.В. Жир знає якісь досі невідомі історичні джерела – що «русак» – це росіянин і коли правив князь Володимир-хреститель Русі, українців не було. Доводити блазню, що, навпаки, – російського народу не було тоді й близько, – марна справа. Тому що, зішлемося знову на відомого історика В. Ключевського, «русский ум всего ярче сказывается в глупостях». Жириновський – типовий його представник. Страшенно йому подобаються небилиці: «Есть три версии, где он родился. По одной из них, он родился в Волынской области Украины. По другой – под Псковом, в сегодняшней Российской Федерации. Согласно третьей, вообще в Белоруссии». Щоб не висловлювати аргументованої думки, звідки все-таки походить князь Володимир, бо доведеться підтвердити, що в Києві, невизнаний «професор історії» дратівливо вигукує: «Может, хватит восточным славянам выяснять, кто из нас главный, а ощутить, что у нас общая история?» Ось і вся доказовість. Хвальби повні торби, а в торбі нема нічого. Головне – «ощущать». Але Жир, як «син юриста», передбачає опонента, який може запитати: «Володимире Вольфовичу, але була Київська Русь і князював у Києві Володимир, і хрестив у Почайні, де ця річка вливається в Дніпро, а не в Пскові і не в Москві?»
В. В. Жириновському історичні факти ні до чого. В голові тримає свою «матрьошку» – відкриє одну, другу, третю, а там завжди Росія-матушка. «Ліберал» безапеляційно твердить, що «русские князья шли из Новгорода и Пскова торговать с Константинополем и по Днепру спускались. И по середи-не нужно было стоянку сделать. Так это был маленький поселок Киев, Хазария была». Далі затурбувався про українських школярів, яким «мозги туманят». Терпіти таке не годиться. «Это, я бы сказал, политическая шизофрения в буйной форме». Але «я думаю, – заспокоює він росіян, – іще рік-два – і все закінчиться». Тобто Україна стане губернією, Кремль привезе дітям «правдиву» історію про Русь, князя Володимира Великого і не тільки. Та хто коли серйозно вірив баляндрасам блазнів? Шизофренія – от і все!
Gismeteo 
