В українському теле- та радіопросторі звучить всього п’ять відсотків україномовних пісень. Чи допоможе втручання держави реанімувати національну культуру України? Адже досі наша пісня володарювала в ефірах тільки під час Майданів. Коли вони спорожніли — російськомовна пісня знову повернулася, вповзла. А нам залишилося принизливих, «недодушених» п’ять відсотків. Більше 60 відсотків(!) знову займає російська попса, решту — англомовна та на мові інших держав. І це у 25-ий, ювілейний рік незалежності!
Та нарешті Президент України підписав прийняті Верховною Радою зміни в закон «Про телебачення і радіомовлення» щодо частки музичних творів державною мовою в програмах телерадіоорганізацій, які так довго відверто бойкотували захисники російськомовного простору. Ці зміни передбачають обов’язкове 25-відсот- кове звучання україномовних пісень у програмах телерадіоорганізацій. Отже, на чверть наш ефір українізується. «Як цього мало», — реагує кожен, хто хоче чути по радіо українську пісню. «Це — примусова українізація!» — волають любителі і «хранителі» шансону та російськомовної попси.
Згідно із законопроектом № 3822, яким внесено зміни до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», згадана квота (законодавчо визначений обсяг ефірного звучання — Т. С.) повинна дотримуватись протягом доби, і обов’язково у часових проміжках з 6-ої до 12-ої, з 12-ої до 18-ої, з 18-ої до 24-ої години. Це має покласти край звичці деяких радіостанцій крутити українські пісні «для галочки» — пізно вночі чи в інший незручний для слухачів час. Більше того, законопроект прямо передбачає, що перевага на конкурсній основі віддається тій радіостанції, яка зобов’язується збільшити квоту на п’ять і більше відсотків та здатна якнайкраще забезпечити інтереси виробника національного аудіовізуального продукту.
За недотримання квоти радіостанція сплачує штраф у розмірі 3 відсотків загального ліцензійного збору.
Закон про квоти набуде чинності після його опублікування. У перший рік дії закону квота на україномовну пісню становитиме
25 відсотків, на другий — 30, і, починаючи з третього року — 35 відсотків. Що ж, побачимо, точніше — почуємо…
Здається, що таке ефірний простір? Повітря? Ні, це – стратегічна територія, в якій живуть наші почуття, а почуття формують наші смаки, світогляд, позицію. Тому так важливо було країні-агресору наповнити наш теле- і радіопростір своєю продукцією, витіснивши майже повністю україномовні пісні, фільми, серіали, фінансово підживлюючи російськомовні ефіри в Україні. Адже окупант захоплює не лише нашу земну твердь, він насамперед намагається заповзти у наші мізки і душу. І це чудово усвідомлює п’ята колона парламенту, яка продовжує вірнопіддано обслуговувати чужі інтереси і додушувати українську культуру до ефірних п’яти відсотків, а подекуди й взагалі не допускати до звучання. Мовляв, «неформат». От «рускій мат» — формат, а наша пісня на його тлі просто «безбарвна»!
Я не знаю, які пісні слухають наші депутати, але саме пісенний законопроект більше року «мордували» у Верховній Раді. І от 2 червня, під час чергового розгляду законопроекту, за нього знову не проголосувала більшість нардепів.
Якось дивно ми йдемо в Європу з нашими політиками і народними обранцями. Якщо треба підняти ціни, тарифи і т. д. – то одразу ж, і нас при цьому ще й цинічно соромлять: мовляв, маємо вчитись жити за європейськими цінностями та реаліями. Та поки що виживаємо: без цінностей, зате – в реаліях. Щодо цінностей: кожна європейська країна береже власний інформаційний простір, охороняє його відповідним законодавством. До прикладу, у Франції, Німеччині, Португалії, Італії для захисту мовного національного продукту квотами визначено від 35 до 70 відсотків загального ефірного звучання. І це в країнах, де в порівнянні з нашою, національній культурній самоідентифікації ніщо не загрожує! До речі, штраф у Франції за недотримання квот сягає понад десять тисяч доларів, а не жалюгідних «три відсотки» ліцензії.
У Латвії стосовно захисту латвійської мови та обмеження впливу російської (не лише піснями) є хороша приказка: «Не можна давати рівні права їжачку і ведмедю на території їжачка». В українських же реаліях саме українська мова – це те, що може захистити телерадіопростір: ідентифікація людей із мовою обмежить їхнє бажання перемикатися на російські канали, навіть якщо ті відкрито мовитимуть по супутнику.
Які ж лазівки пропонуються «російськими супутниками» в українському ефірі? Найаргументованіша (з їхньої точки зору) — звалити в одну купу все, що говориться українською. Це – майже стовідсотково реклама (яку всі ненавидять) та інформаційні випуски. От і нашкрябається 25, 35, а то й більше відсотків. Звісно, таке жонглювання звуковим простором обурює нормальних українців. Інша пропозиція – не «дратувати» російського ведмедя. Доки? Поки він усе не потрощить?
Ось така заварилась мішанина, яка вигідна тим, для кого російськомовна пісня – насамперед бізнес. І культура тут, виявляється, ні до чого. Гроші не пахнуть, тим більше – не «звучать». А квота, тобто законний обсяг пісенного (а не всього підряд) мовлення – це ясність. А ясності український бізнес не любить, для нього каламуть – як мама рідна. А на те, що маніпулювання знищує національну культуру і обкрадає, принижує кожного українця, шоу-бізнесменам наплювати. Формат там, де гроші. А за культурою їздитимемо в Європу. Там її захищають. Жаль, що не нашу (якої й не знають), а свою.
А традиції у нас же є. Старше покоління досі пам’ятає, як українське телебачення транслювало у 80-их роках щонеділі «Сонячні кларнети»: конкурсні україномовні музичні програми професійних і самодіяльних народних колективів. І це – за часів цензурованого радянського минулого! Та й виконавців україномовних ми пам’ятаємо із старшого покоління. Бо молодші просто не можуть здобути популярність, бо не звучать в національному ефірі!
Цьогорічне літо у Хмельницькому проходить у якісних розмаїтих фестивалях, до речі, за активної підтримки міського голови Олександра Симчишина: народних, джазових, рок-музичних. Приміром, лише протягом червня в обласному центрі відбулося два повномасштабні міжнародні фести: джазовий та етнографічний. Всеукраїнський сільський фольклорний фестиваль відбувся у селі Летава на Чемеровеччині. У Кам’янці – міжнародний оперний фестиваль. У Києві (це вже не провінція) Олег Скрипка збирав фолькгурти з України та діаспори. Буквально таки музичне українське літо! Але хто це бачив на великих екранах, чув з національного ефіру? Що в цей час дивилися? Новини, як правило, кримінальні: там греблю прорвало, десь машина перекинулась, десь стрілянину вчинили. Якщо ж культурна тематика – то, переважно, російська «попса» або «каша» з приватного життя «зірок»: хто з ким женився, хто зробив пластику, хто «гей», хто «негей», хто купив улюбленому песику повідок за тисячу доларів… А ось Джамала перемогла на Євробаченні – чи бачили ми бодай один її повноформатний концерт по ТБ чи чули по радіо? Що, також «неформат»? Бо не російське?
Обурливо, сумно і тривожно. Як вибратись з трясовини чужої і найчастіше низькопробної культури? Чи врятує четвертована квота українську культуру, українську ментальність? Як врятувати нашу пісню у житті, а не лише у законі? Лише свідомістю, яку ми, українці, показуємо у часи національних випробувань. Любиш – захищай! Це пропонує відомий подільський композитор Іван Пустовий:
— Треба починати з громадянської активності. По-перше, надавати запити до міської, обласної рад, аби на сесіях депутати порушували питання україномовного контенту, хоча б у межах нашого регіону. І тут — обов’язково тримати свою позицію. От хоча б у громадському транспорті, де водії цілоденно вмикають їх улюблений радіошансон чи щось подібне на всю гучність. Не потрібно мовчки сидіти в салоні, страждаючи від почутого, а вимагати вимкнути. І це – законно! І так само вимагати від депутатів активної позиції у захисті і розширенні україномовного культурного простору. Поки громада мовчатиме – депутати нічого й не робитимуть. До речі, що мене обурило в ситуації навколо законопроекту про збільшення українських квот? Це – позиція наших «зірок». Я не розумію, чому проти розширення україномовних квот на радіо виступили такі відомі співаки, як львів’янин Віталій Козловський чи фронтмен україномовного гурту «Бумбокс» черкащанин Андрій Хливнюк? Хлопці, не ганьбіться!
Віктор Шайда, соліст обласної філармонії, волонтер:
— За час російсько-української війни наш волонтерський колектив «Подільська мистецька сотня» десятки разів побував на сході України. Повірте, хлопці хочуть чути, насамперед, україномовну пісню. Бо усім російським ми всі ситі по горло. І за час, який минув від Революції гідності, написано багато якісних громадянсько-патріотичних, ліричних творів. Чому вони не звучать у великому ефірі, я не можу сказати. Очевидно, нашій владі не потрібні надто свідомі громадяни. Що тут іще скажеш?
Олександр Драган, диригент, директор обласної філармонії, депутат обласної ради:
— Ми вже працюємо над цим питанням досить активно, і дуже розраховуємо на підтримку громади. Бо лише спільно можна врятувати нашу культуру. А як про- фесіонал, скажу, що обласна філармонія виставила кордон антиукраїнству і наші пріоритетні програми – патріотичного спрямування. Але й цього, звісно, мало. Бо філармонійний зал вміщує близько 700 чоловік, а ефірний простір, по суті, безмежний. Тому ми повинні об’єднуватися: митці, журналісти, громадські активісти, показувати приклад і владі, і суспільству, що далі так тривати не буде. Україна не буде жити в окупованому інформаційному просторі!
…На дверях мого під’їзду уже кілька днів висить рекламне оголошення: «Без візи ти не маєш майбутнього!». І пропонуються послуги для оформлення виїзних робочих віз. Тобто, втікайте, люди, з цієї незрозумілої України, бо вона – територія без майбутнього. Що ж чекає нас тут, де війна і на землі, і в ефірі, який досі нашпигований «інформаційно-культурною» вибухівкою агресора по всій державі, а не лише локально. Виходить, досі захищали Україну лише по земному кордону? Чи вдасться захистити «небеса обітовані»?
Якої пісні заспівають про ці небеса наші депутати, повернувшись з канікул?
Gismeteo 
