«Засвітити» своє прізвище у середовищі наукової еліти непросто: потрібні і талант, і наполеглива самовіддача, врешті, дослідницька інтуїція або …гучний скандал. Втім останнє навряд чи можна вважати фактором наукового визнання. Особливо, коли йдеться про громадянську позицію науковця у ставленні до окупованого Криму, влада якого з перших днів анексії розпочала бурхливу антиукраїнську істерію: від закриття українських шкіл, газет, телеканалів — до трощення української символіки і переслідування усіх, хто не сповідує ідей «руского міра».
Проте ці обставини жодним чином не викликали спротиву в низки українських викладачів та науковців, які взяли участь у Х міжнародній конференції «Русский язык в поликультурном мире», яка в червні цього року проходила в Ялті.
Чому вояж українських науковців, педагогів до окупованого Криму виявився таким резонансним? Головна відповідь: кримські «гастролери» стали, певним чином, віддзеркаленням середовища нашої гуманітарної еліти, яка формує у суспільстві найголовніше — духовну ауру нації, її ідеологію, виховує світоглядні засади молоді. Що ж коїться у наших вишах, школах, якщо «копнути» глибше? Що це: вияв демократичності чи прихований сепаратизм? Це питання потребує, звісно, і уваги, і вивчення.
Причетними до кримського скандалу виявились і двоє науковців з Кам’янця-Подільського, які, бажаючи того чи ні, «засвітили» рідну альма-матер: національний університет імені Івана Огієнка. Історичний парадокс полягає вже у тім, що ім’я всесвітньо відомого українця, державотворця, засновника нинішнього вишу на початку ХХ століття, кам’янчани, та й представники широкого кола свідомої української інтелігенції, повертали довго, наполегливо, долаючи перепони антиукраїнських сил більше десяти років. Та про все — по порядку.
Їхати чи не їхати нині до Криму — справа приватна, якщо ви ризикнули поніжитись під його сонцем на пляжі. Але представляти на офіційному форумі Україну людям, які науковими званнями, посадами засвідчують свою приналежність до державної освіти і вищих державних закладів України, — це вже інше. Бо таким чином представники еліти демонструють лояльне ставлення до антиукраїнської політики як у Криму, так і в РФ — і це вже позиція. Її засвідчили науковці з Києва, Дніпра, Донецька, Луганська, шестеро — із Запоріжжя, і двоє з Кам’янця-Подільського.
Можливо, про участь українських викладачів та науковців у кримській акції широка громадськість і не дізналася б, якби до Інтернету не потрапила резолюція конференції, в якій учасники висловили подяку «голові» Криму С. Аксьонову, «голові державної ради республіки Крим» В. Константинову та члену федерації від РФ від «республіки Крим» С. Цекову за активне сприяння в організації заходу. Інакше як цинізмом таку вдячність і не назвеш. За що дякувати? За те, що аксьоновці, будучи рукою Москви, додушують у Криму все українське? Батьківщина палає у вогні, який розпалюють російські холуї в Україні, а українська еліта їм дякує? Дякує за смерть наших хлопців на полях війни, за розтерзані долі східняків, які нині шукають прихистку за межами Криму, Донецька, Луганська? Невже любов до російського так затьмарила бодай паростки українського спротиву в їхніх душах?
І хоча деякі викладачі, як-от наші кам’янчани, до Криму не їздили, а відправили електронною поштою свої роботи і таким чином заявили про участь у форумі, також виявились у переліку «вдячних» кримській владі!
Коли журналісти почали «копати» глибше, виявилися досить цікаві факти. Скажімо, «очільниця» української делегації науковців завідуюча кафедрою Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Ірина Зайцева у часи, коли одіозний українофоб Дмитро Табачник очолював Міністерство освіти України, була його заступником, а пізніше, з благословення М. Азарова та О. Єфремова, якого «садили і випускали» всі українські генпрокурори, очолювала Український центр оцінювання якості освіти.
Та хіба міцнішатиме наша національна освіта, коли нею керують відверті українофоби? Запитання було б риторичним, якби пані Зайцева надалі, після Революції гідності, була усунута від керівних посад у вищій школі. Так ні ж! Вона спокійнісінько працює у престижному українському виші, формує уми майбутніх педагогів. І навіть більше: до скандалу певним чином виявилася близькою навіть родина Президента Порошенка. Зайцева викладає в інституті іноземної філології КНПУ імені М. Драгоманова, очолюваному сестрою дружини президента Марини Порошенко і є науковим консультантом її дисертації. Близькі по духу?
У ЗМІ вже з’явилося звернення на адресу міністра освіти Лілії Гриневич, а також ректора НПУ імені М. Драгоманова за підписом 171 представника української громадськості з вимогою звільнити Зайцеву з посади професора КНПУ. Вже звільнено й кількох інших кримських вояжерів. Міністр освіти Лілія Гриневич звернулась 5 липня з листом до ректорів вишів, аби ті зробили необхідні висновки.
Але в чім парадокс? Його суть озвучила міністр освіти: виявляється, за чинним законодавством не існує законних інструментів, згідно з якими можна звільняти з посад людей, які своєю діяльністю не відповідають ідеології національної освіти. Хоча ідеологія нашої освіти, яка «кульгає на обидві ноги» через слабку підтримку українства і не захищає національного простору, вимагає корінного перегляду, а не лише добровільних зусиль патріотів! Міністр запевняє, що вже звернулася в СБУ та Генпрокуратуру з проханням впорядкувати законодавство та визначити належну відповідальність за подібні дії. Та чи виявляться цього разу ефективними українські закони?
Яка реакція на кримський скандал у кам’янчан? Газета звернулася до ректора Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка Сергія Копилова, аби отримати коментар цих подій. Сергій Анатолійович розповів, що до керівництва вишу, аби отримати дозвіл на участь у кримській конференції, викладач англійської мови, яка надіслала роботу, не зверталася. Навіть більше – у ті дні вона працювала в університеті, бо тривала літня сесія. То ж просто відправила, як і її колежанка (яка вже в поважному віці, перебуває на пенсії і не працює у виші з кінця 90-их років), свою статтю електронною поштою до Ялти. До речі, одна з них досліджувала мову російських повістей Тараса Шевченка. Нині більшість викладачів перебувають у відпустках, то ж обговорять участь колег у кримській конференції в кінці серпня.
Професор Євгенія Сохацька була деканом філологічного факультету Кам’янець-Подільського педінституту в нелегкі часи: у кінці 90-их років. Скажімо, плани роботи факультету (як і скрізь на той час в Україні), були спрямовані на поглиблення вивчення російської мови, за стандартами РФ. І передова частина кам’янецьких вчених розпочала жорстку боротьбу за українізацію. Євгенія Сохацька також ще раніше очолила боротьбу свідомої кам’янецької громадськості за повернення вишу імені славнозвісного Івана Огієнка і зазнала чимало утисків від прихованих і явних українофобів у середовищі як тодішньої влади (вже української!), так і освіти. Євгенія Іванівна пригадує, як письменник Павло Мовчан, голова Всеукраїнської «Просвіти», котрий прибув до тодішнього інституту взяти участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіальної дошки М. Бажана, був вражений ідеологічним і мовним контрастом тодішнього інститутського середовища: «Я не розумію, де ми знаходимося: в Україні чи в Росії?».
Чому це пригадалося нині патріотці Сохацькій? Тому, що надто глибоке коріння у середовищі нашої освіти має русифікація. Її паростки пробиваються назовні і досі, як спориш крізь асфальт.
Чому? Відповідей може бути багато. Пригадую вже недавні події: ректори багатьох українських вишів (у тому числі й хмельницьких) забороняли студентам з’являтися на Майдані, тим більше брати участь у Революції гідності, а самі у той же час «красувались» на білбордах на підтримку Партії регіонів та «державного курсу» Януковича.
Кримський скандал – лише епізод, який виявив живучість подвійних стандартів. Антиукраїнство у вищих ешелонах у нас залишається потужним, навіть якимось недоторканним. То ж тепер, очевидно, аби відвернути праведний гнів громадськості, приціл може бути зміщений на дрібних виконавців, якими стали у конкретному випадку «кримчани». Чи хтось покарає Табачника чи Кучму та інших «батьків», які розпочали антиукраїнський демарш: в освіті, в суспільстві? Ні. Вони — недосяжні. Хоча відкритий урок, звісно, має відбутися: аби інших надалі «не потягло» ні в Крим, ні в Луганськ на підтримку «руского міра» в Україні.
І допоки мовчатиме українська влада з прийняттям чітких законів через дії, які загрожують національній безпеці Україні, які дискредитують національну освіту і роблять її маргінальною, скандали не вщухатимуть і надалі. Бо чим, скажімо, «дихає» певна частина українських педагогів, чудово знає Інтернет. Нещодавно знову вибухнув педагогічний скандал: виявилося, на своїх сторінках на інтернет-сайтах кілька запорізьких педагогів, не приховуючись, висловлюють свою симпатію Путіну, прикрашають фотографіями зі смугастими георгієвськими стрічками, відверто називають Україну «хохляндією». І це – учителі, гуманісти, світочі добра і патріотизму?
Кайфуючи від власного «свободомислія» в Інтернеті, ці педагоги першого вересня, одягаючи професорські мантії чи беручи до рук «Буквар», вільно підуть у наші українські школи та виші. Як і торік, і позаторік…
Незабаром держава пафосно відзначить 25-річчя незалежності. А насправді чи бодай рік, ми, українці, відчували, що наші українські права захищені, захищені мова, слово, душа? Запитання – без відповіді. Урок не закінчено.
Gismeteo 
